Єдина гуцульська майстриня, яка знає таємниці стародавнього плетіння кошелів, цими днями зустрічає 101 весну

Автор фото: Юрій Білак

Єдина гуцульська майстриня, яка знає таємниці стародавнього плетіння кошелів, цими днями зустрічає сто першу весну.

Євдокія Дзвінчук із гуцульського села Космач у поважні роки ще й проводить майстер-класи із лозоплетіння для французьких, швейцарських та українських митців. Колись, каже, могла кошіль за день сплести. А тепер вже роки до землі гнуть. Може й три дні один робити. Буває, що треба розплітати і починати знову.

"Явдоха в нас бабця-герой, — розповідає голова космацької сільради Дмитро Пожоджук. — Хоча й за свій вік зазнала біди, не втрачає оптимізму, молодим би в неї повчитися, а то лише на долю нарікають…”

У родині Євдокії було шестеро дітей, а коли дівчинці виповнилося 9 років, померла мама. І сама ще дитя, вона доглядала молодших братів і сестер. Був холод і голод. Під час війни доводилось їсти бур’яни. В подружжі була щаслива, народила двох синів, але важко працювала з чоловіком. Не цуралася ніякої роботи. Навіть ходила на рубку лісу. А ще бабця у польській тюрмі сиділа. За те, що часто кордон переходила та чимчикувала на Закарпаття, аби там панські діти доглядати та заробити своїм синам на прожиття.

У 30 років, дивлячись, як чоловік вправно дає раду із лозою та ліщиною, Євдокія й собі почала плести кошелі.

Євдокія Дзвінчук каже, що все життя і по сьогодні любить їсти солодке, а от горілки не пила ніколи, бо "вона кров випікає”. Ще кілька років тому космацька ґаздиня тримала вівці, а з їх шерсті плела капчури (теплі зимові шкарпетки).

Нині у бабці восьмеро онуків та чимало правнуків. А живе з молодшим сином Василем. Скільки всього має родичів, пані Євдокія й пригадати не може, бо нині їх, «як листу в лісі».

Аби навчитися давнього мистецтва, яке і красиве, і корисне, до бабці Явдохи протоптують стежку студенти мистецьких вишів з Франції, Швейцарії, Польщі, з Києва та Львова. Уважно слухають таємниці майстрині, а потім беруться й самі до плетіння. Іноді молоді люди не вміщаються у хаті й стоять на подвір’ї. Явдоху постійно фотографують, просять, аби заспівала, і вироби купують охоче.