Гердлічка — панський підлиза — дістав від графа Потоцького такий наказ: будь-що упіймати Довбуша. За це Потоцький пообіцяв Гердлічці двадцять п'ять міхів золота.

Гердлічка був зажерливий і почав готуватися до незвичних ловів. Дав викувати велику залізну кліть. Поголоска пішла по селах, що Гердлічка хоче на Довбушеві заробити багатство. Почули про се люди і почали радитися, як врятувати Довбуша. Дорадилися викупити опришківського ата-мана. Хто що мав, почали носити до Гердлічкп — і срібні та золоті гроші, і персні, і лудіння. Стільки добра наносили, що не купив би за двадцять п'ять міхів золота. Але тому все мало.

Довідався й Довбуш про багачеве зухвальство. Прийшов він вночі до Гердлічки. Не сам прийшов — з ватагою опришків.
— Ти дав розказ викувати оцю залізну кліть? — зазвідав Довбуш грізно.
— Я, айбо то я лише так казав, що для тебе...— залебе- дів багач.
— А вона і є не для мене, а для тебе! — сказав Довбуш.— Ану, залізай у кліть!

Як не просився Гердлічка, чого тільки не обіцяв — ніхто не хотів навіть слухати. Багатство Гердлічкове забрали, аби віддати людям, а кліть із багачем винесли на найвищу скелю. Штовхнув Довбуш кліть у провалля — лише загриміло каміння вслід.

У тій улоговині і по сей день нічого доброго не росте, лише будяки і жалива. І водяться там чорні гади і змії. Який недобрий був Гердлічка, так і загинув безславно. І могила в нього нечиста.