З самого початку свого свідомого життя людина проявляла глибокий інтерес до тваринного світу. Тварини давали їй їжу й одяг. З кісток і шкіри мамонтів, волохатих носорогів, північних тюленів, і моржів, китів первісні люди будували навіть свої примітивні житла. Існування багатьох племен у давнину часто залежало від кількості риби, диких звірів і птахів.

У спілкуванні із природою людина збагачувалася й духовно. Малюнки, які збереглися з давніх часів у печерах Буковини й Поділля свідчать, що світ диких тварин мав неабияке значення для зародження первісного мистецтва.

Поступово людина одомашнює тварин і робить їх своїми друзями й помічниками. Важко було б уявити собі рівень цивілізації сьогодні без одомашнення корови й дикої свині, вівці й кози, буйвола й коня, різних птахів. Але й мисливська фауна в житті наших предків дуже довго мала неабияке економічне значення. В першу чергу це стосується гірських лісових районів, де тваринний світ завжди був багатим і різноманітним. До того ж у горах пізніше, ніж на рівнині, стало розвиватися землеробство. Мабуть, тому в горах культ диких тварин такий живучий і полювання на них таке популярне. Зараз на Україні залишилось дуже мало багатих мисливських угідь. А Карпати в цьому відношенні займають одне з перших місць.

Невелике прикарпатське селище Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області на початку нашого століття стало раптом відомим палеонтологам усього світу. В 1907 році тут, цілком випадково, були знайдені рештки тварин кінця останньої льодовикової доби; вони пролежали в озокериті більше 20 тисяч років. Такі щасливі випадки трапляються надзвичайно рідко.

Які ж це тварини, у яких умовах вони жили, що сприяло їх збереженню, де знаходяться їх останки зараз? Перш ніж відповісти на ці питання, повернемось до самої знахідки. Було це погожої осені в урочищі Ропище, біля потоку Лукавець Великий, який впадає у Бистрицю Солотвинську, що є правою притокою Дністра. Тут здавна добували земний віск — озокерит та нафту, про що, до речі, свідчить і сама назва урочища. Околиці Старуні прикрашали смереково-ялицево-букові та грабово-дубові гаї з ясенем, липою, кленом, явором. У низинах росли вільха, верба, тополя. Серед болотних заростей нафта виходила на поверхню.

У першій половині жовтня 1907 року в озокеритовій шахті, що належала гамбурзькій фірмі Й. Кампе, на глибині 12,5 метра місцеві робітники випадково знайшли гігантську тварину зі шкірою та нутрощами. і Спочатку вважали, що це звичайнісінький віл із величезними рогами. А і тому стали розбирати його шкіру для власних потреб. Кілька днів пізніше інженер, що керував роботою, звернув увагу на схожість кісток тварини з кістками мамонта. Про це повідомили Львівський університет, Львівський і Краківський, на той час, політехнічні інститути. Львівський природознавчий музей звернувся до дирекції шахти із проханням придбати викопну тварину. На місце негайно прибула авторитетна комісія науковців, яка встановила, що в бітумі, справді, лежав мамонт. Було вирішено розпочати спеціальні палеонтологічні дослідження, які й привели до відкриття світового значення. 6 листопада 1907 року на глибині 17,6 метра, тобто на 5 метрів нижче від того місця, де був виявлений мамонт, відкопали тіло іншої, дуже великої, але не подібної до першої тварини. Вона добре збереглась. Після старанного вивчення з'ясувалось, що це надзвичайно рідкісний, давно вимерлий представник плейстоценової фауни — волохатий носоріг. Тут же було відкрито рештки гігантського оленя, різних птахів і земноводних. Багатими й цікавими виявились палеоботанічні знахідки.

Влітку 1908 року носорога передали Львівському природознавчому музею для широкого показу населенню; там він зберігається й тепер. Інтерес науковців до старунських знахідок зростав. У кінці 1929 року, з ініціативи Краківської Академії наук, розпочалися нові дослідження.

У місці розкопок, якому ще в 1907 році дано назву "Мамонт", було знайдено другого носорога, який повністю зберігся, та скелет ще одного. Вони стали унікальними, цінними для науки експонатами Краківського природознавчого музею. Чим пояснити таке нагромадження різних диких тварин в одному урочищі? Що зберегло їх від розкладу? Як довго пролежали вони в ґрунті, поки потрапили у просторі зали природознавчих музеїв, щоб викликати й подив сучасної людини, і сум із приводу того, що з вини ж людини ці велетні назавжди зникли з нашої планети? Очевидно, сіль, озокерит, розчин нафти й безкисневі умови багна сприяли консервації старунських носорогів, мамонта та інших тварин. У радіобіологічній лабораторії Вашінгтона встановлено, що краківський носоріг пролежав в урочищі 23255 ±775 років. У той час, коли мамонти, волохаті носороги, печерні ведмеді та інші плейстоцен-голоценові тварини блукали по широких просторах Прикарпаття, тут був холодний клімат, який нагадував клімат сучасної бореальної зони Євразії. Про це свідчить характер викопної флори. В околицях Старуні росли карликові берези, верби, мохи та морозостійкі трави, якими й живилися дикі тварини. Цей район Прикарпаття не вкривали вічні сніги і тому він був багатим на звірів. Для первісної людини вони становили головне джерело їжі. З кісток мамонта людина будувала каркас свого житла, накривала його шкірою добутих тварин.

Цілком правдоподібно, що пізньопалеолітична людина в околицях Старуні також полювала па диких тварин, загнала їх у болото й там вони загинули.

Унікальне місцезнаходження викопної фауни й флори у Старуні остаточно не вивчене. І треба гадати, воно ще дасть чимало цікавих матеріалів про життя тваринного світу Карпат доісторичної доби.