Старосамбірський деканат в той час охоплював місто Старий Самбір і 47 сіл. Тепер ці місцевості розділені між Старосамбірським (30), Турківським (10), Дрогобицьким (5), Самбірським (2) районами, розташованими в межах етнографічної бойківської зони. Збереглися описи 43 церковних будівель. Сучасний дослідник церковної архітектури В. Слободян систематизував їх і дав коротку характеристику. 12 храмів, які мали тридільне планування, були триверхі і мали однакову кількість заломів; 10 храмів мали вищий верх нави і нижчі однакові - вівтаря і бабинця; 9 мали різні висоти верхів; 3 одноверхі храми з двозаломленими верхами над навами; 8 храмів - двоверхі, але з різноманітними верхами. В останніх верхи є тільки над бабинцем і навою. Таким чином, усі церкви, крім однієї, хрещатої в плані, мають подібні, типово бойківські, архітектурні форми і планування. Отже, можна стверджувати (лише на прикладі одного адміністративного району) про масовість цього типу храмів.

Бойківське церковне будівництво давно цікавило дослідників народної архітектури, етнографів, зокрема І. Грабаря, Г Лукомського, О. Лушпинського, В. Січинського, В. Щербаківського, М. Драгана, П. Юрченка, П. Жолтовського, Г Логвина, І. Могитича.

Хочеться розпочати наше дослідження бойківської церковної архітектури його високою оцінкою Ігоря Грабаря, вихідця із Закарпаття, пізніше відомого українсько-російського художника, мистецтвознавця, який писав: "У них (храмах - авт.) Прикарпатська Русь сказала своє власне слово, невідоме ні півночі, ні півдню Росії... Ось, де самобутнє мистецтво Прикарпатської Русі торжествує своє найвище досягнення! Тут, у цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, у дитячій простоті їх конструкцій, що надає їм вигляду дивовижних іграшок, виявилась вся надзвичайна чарівність цього справді народного мистецтва".

Польський письменник, історик і мистецтвознавець В. Лозінський зазначав особливу конструктивну легкість бойківських церков: "Усі церкви... створювали враження такої легкості і летючості, що здавалося, вистачить підважити тільки кути будови, щоби вона почала плисти догори немовби чудовий вітрильник, захоплюючи повітря розіпнутими наметами дашків".

Як вже було зазначено, бойківські храми тридільні і триверхі. Цей тип храму ніде в Європі і в світовій архітектурі не має таких оригінальних форм, як в Україні, зокрема на Бойківщині. Походження цих об'ємнопросторових форм бойківських церков дослідники пояснюють різними джерелами: кам'яними роменськими храмами, вірмено-кавказькими хрестоподібними в плані спорудами, візантійським типом церков. Водночас вони стверджують, що триверхі церкви можна побачити на мініатюрах "Ізборника Святослава" 1072 року і Київської "Псалтирі" XI ст. У давніх українських колядках також співається про "церкви з трьома верхами". Тридільність властива також для пам'яток українського мурованого будівництва XIII, XIV, XV ст. Але, як би це не було, бойківський будівничий створив свої традиційні форми трикамерної церкви. Цей поділ на три приміщення підтверджується вимогами Літургії: в західній частині церкви, так званому бабинці, стояли жінки і просто захожі, в наві відбувалося богослужіння, вівтар, як і в інших церквах, був відгороджений царськими і дияконськими вратами і мав спеціальне приміщення.

Розосередження сіл, бідність селян не сприяли будівництву великих сакральних споруд, тому бойківська церква невелика. Звідси особлива увага до композиційних засобів і архітектурно-художнього завершення. Утаємниченість і монументальність - основні якості бойківських церков, їх своєрідні риси.

Конструктивно, як вже згадувалось, бойківська церква складається з трьох майже квадратних зрубів. Перекривають їх пірамідальні верхи. Прагнення будівничих надати верхам більшої висоти та стрімкості спричинило застосування архітектурної конструкції "залому", як називають в Україні своєрідну форму, коли на зрізану на певному рівні чотиригранну зрізану піраміду ставили невисокий вертикальний зруб, який в свою чергу, накривали чотиригранною зрізаною пірамідою.

Повторюючись кілька разів, поступово зменшенням ширини "заломи" утворюють ритмічну уступчастість верха, надають його обрису м'якості, стрункості. Художньої виразності храми набувають завдяки обшивці верхів ґонтом, що позбавляє дахи сухості геометричних ліній. Водночас це обшиття повітропроникне і тому деревина зрубу і каркасу даху може "дихати", що оберігає будівлі від гниття.

Навколо всіх культових споруд влаштовували опасання, тобто суцільне піддашшя з великим виносом, яке захищало нижні частини зрубів церков від дощів. Під опасаннями збирались люди, відпочивали. Перед входом до церкви опасання часто розширювали і воно разом з різьбленими стовпчиками, що підтримували його, утворювало відкриту галерейку.

У деяких церквах над основними чотирикутними зрубами є восьмикутні покриття - це результат впливу бароко. Восьмикутник сприяв створенню гри світлотіней, контрастному співвідношенню форм, закладених в архітектурі кам'яного бароко. Але творчий інстинкт майстрів, стійкість народних традицій дали можливість не копіювати такий чи інший засоби стилю, а виявити різноманіття традиційної зрубної техніки. Восьмикутник був відомий віддавна, тому хоч і був він у даному випадку перенесений з круглих форм кам'яного бароко на дерево, став органічним і в зрубному будівництві. Барокові риси лише пом'якшили, зробили більш обтічними форми перекриттів. Незважаючи на невеликі розміри, дрібну фактуру ґонту, яким обшивали верхи, церкви виглядають монументально. Ця монументальність не є випадковою, оскільки певна система пропорцій в сакральних будівлях доведена до максимальної точності.

Видатний український дослідник архітектури П. Юрченко проаналізувавши обміри декількох храмів, зокрема і Миколаївської церкви 1763 р. з с. Кривка, що сьогодні експонується в Музеї народної архітектури та побуту у Львові, вивів основи їх пропорціювання. Виявилось, що замовник визначав розмір центрального приміщення - нави, будівельник же брав його за основу. В церкві з с. Кривки половина діагоналі нави (4,5 м) дорівнює довжині бабинця. Цей розмір був вихідним і для вівтаря. Маючи довжину бабинця і нави, можна було визначити висоту нави (11,05 метрів). Уся довжина будівлі - від виходу до східної стіни вівтаря - дорівнювала загальній висоті середньої бані. Співвідношення розмірів Кривківської церкви найбільш точне, класичне. Чітка система пропорціювання дала можливість створити завершений художній образ споруди.

Намагаючись передати людині ілюзію духовного злету, єдності з Богом, відірвати прихожанина від буденності, будівельник шукав незвичайної висоти. Тяжкі бруси нижніх зрубів, лійками перевернених догори, топляться в тіні даху. Далі все зашите ґонтом, який подібно до кори оточує всі ступені ярусів - заломів. Як зауважує польський письменник В. Лозінський в "Бусовиській мадонні", фактура, створена завдяки ґонту, робить верхню частину церкву єдиним масивом, що здіймається над землею. Монументальність образу створюється співвідношенням пропорцій і розмірів з людиною. Вхід в бабинець із заходу (головний вхід) має висоту середнього зросту людини, проріз в наву - висоту людини з піднятою рукою, висота підкупольного простору в наві відкривається погляду людини лише, коли він проходить цей проріз. Так виникає відчуття висоти в інтер'єрі.

Інтер'єр бойківських церков (для прикладу візьмемо згадувану Кривку) відкривається для відвідувача, ніби театральна сцена: через фігурне прорізаний прохід з бабинця до нави видно різьблені решітки іконостасу, а далі через царські врата потрапляємо до престолу з кивотом (місце, де знаходиться чаша з "Божими Дарами" для причащання віруючих). Іконостас повторює форму підкупольного простору нави. Внутрішнє просторове багатство підкреслюється грою світлотіней, зумовленою розташуванням джерел світла. Маленькі віконця освітлюють тільки наву, творячи контраст із затемненим бабинцем. Над навою - хори, продовження яких із-зовні набирає форми галерейки. На ній виступали церковні співаки. Взагалі, збільшення площі церкви за рахунок другого поверху - просторих хорів - дуже древній прийом, започаткований ще в період Київської Русі. Сьогодні на Бойківщині налічується понад 250 дерев'яних храмів. Серед них найбільше збудованих в другій половині XIX ст. - на початку XX ст. і тільки зрідка трапляються церковні споруди ХУІІ-ХУШ ст. Для всіх них, як вже зазначалося вище, властиві одні і ті ж творчі підходи, художньо-архітектурні вирішення, тому в загальних рисах вони подібні. На багатьох пам'ятках збереглися імена будівничих: Василь Суран, Андрій, Лука Снігур, Стефан Косилович, Степан Паньків, Семен Коваль, Ілля Пантилимон, Костянтин Риштей та ін.

Ігор Грабар у згаданій вище праці виділив серед бойківських храмів лише кілька, які особливо зацікавили його. Про церкву в Кривці ми вже згадували.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1838 року в с. Маткові Турківського району споруджена народними майстрами Самусем Мельниковичем і Василем Івановичем, а дзвіниця Михайлом Векличем. Будівля дерев'яна, тризрубна, триверха. Всі зруби перекриті восьмикутниками із заломами (центральний верх - п'ятьма, бічні - чотирма). Споруда по периметру оперізана піддашшям на кронштейнах - випусках вінців. В інтер'єрі вирізняється високоарковий проріз між бабинцем і навою.

Церкви описаного типу найбільш поширені в південно-західній частині Турківщини. Своїми формами церква в с. Маткові подібна до церков сіл Нижнє Висоцьке, Комарники та Миколаївської церкви, що з Кривки.

Цікавою й оригінальною є Святодухівська церква 1814 року, що в с. Нижнє Висоцьке Турківського р-ну, яка була споруджена майстром Костянтином Риштеєм, теслями Гаврилом Іродом, Михайлом Товтиним, Іваном Васівим.

Особливістю споруди є складна багатозаломна система перекриття, яка складається з трьох восьмигранників на чотирьох чотиригранників над бабинцем і центральним зрубом, і двох восьмигранників та чотирьох чотиригранників над східною частиною. В інтер'єрі органічно зливається глибинне і висотне розкриття простору. Церковний верх кріпиться стяжками на рівні основи заломів. Вівтар стелі - на рівні першого залому.

Подібну систему перекриття має церква Різдва Богородиці 1780 року в с. Бусовисько Старосамбірського району. В інтер'єрі є всі висотно розкриті верхи, які створюють єдиний внутрішній простір. Бабинець з'єднаний з центральним зрубом вирізом аркової форми. Чимало цінних храмів бойківської будівельної школи в Сколівському районі, зокрема в с. Кальне, Коростів, Опорець, Плаве, Орявчик, Ялинковате, Розсохач, Риків.

Церква Луки 1862 р., що в с. Орявчик, побудована відомим будівничим С. Косиловичем. В ній центральний зруб має восьмигранний верх з п'ятьма заломами, верх бабинця - з трьома, східного зруба- з двома. Всі три баштоподібні об'єми поєднані в пірамідальну композицію, в якій, починаючи з піддашшя, зростає горизонтальний ритм членувань. В інтер'єрі простір всіх верхів відкритий. Дещо інше завершення має Михайлівська церква 1901 року, що в с. Сможе. Центральний верх у ній складається з двох чотирикутників, які зменшуються вгору і переходять у восьмикутник, що завершується високим глухим ліхтарем. Оригінально вирішені завершення двох бічних об'ємів, в яких переходи від чотиригранників до восьмигранників здійснені за допомогою трикутних парусів. Піддашшя, які оточують будівлю по периметру, лежать на випусках вінців. Церкви в селах Хащованому, Ялинковатому того ж району цікаві тим, що верхи в них перекриті восьмикутниками, дещо опуклими пірамідами, які тримаються на високих восьмикутниках, і завершуються витягнутими цибульчастими главками на глухих барабанах...

Є цінні зразки бойківської церковної архітектури в Івано-франківській, Закарпатській областях. Наприклад, в с. Черче біля Рогатина збереглася Василівська церква XVI ст., яка була перевезена з Бойківщини. Вона така ж тризубна, триверха, як і всі бойківські споруди цього типу. Центральний зруб вищий за бічні, перекритий чотирикутником в основі і верхом з трьома заломами, бічні - з одним. Верхи завершені маківками. Оточена церква піддашшям на фігурних кронштейнах. В інтер'єрі дуже низький бабинець з'єднаний з навою невисоким арковим прорізом.

До бойківського типу належать чудові храми в селах Гусний, Вишка, Сухий, Ужку, що у Великоберезнянському районі Закарпаття. Невід'ємними частинами церковних ансамблів є дзвіниці. Вони найчастіше дво-, триверхі, подібні за формою, хоч нема серед них однакових. Наприклад, дзвіниця при церкві 1874 року в с. Коростів Сколівського району квадратна у плані, двоярусна. Нижній ярус - зрубної конструкції, верхній - каркасний, піддашшя спирається на приставні кронштейни. Дзвіниця біля церкви 1844 р. в с. Опорець побудована майстром Біланом. Триярусна, квадратна в плані, покрита восьмикутною пірамідою. Нижній ярус - зрубної конструкції, верхні - каркасної з ажурними галереями на обох ярусах. Піддашшя лежить на випусках венців.

Якщо при будівництві церков іноді застосовували найпростіші народні конструктивні прийоми, то при спорудженні дзвіниці при Михайлівській церкви 1863 року з с. Тисовець Сколівського району, що експонується в Львівському музеї архітектури та побуту, - уже складніші. В її основі - квадратний зруб, який покладено на восьмигранник з відповідним пірамідальним завершенням. У минулому дзвіниці служили не тільки для дзвонів, але й виконували функції сторожової вежі, комори та прохідної брами. Власне у дзвіниці с. Тисовець на нижньому поверсі є наскрізні двері, через які проходили на церковне подвір'я.

Зразком високої майстерності бойківських теслярів є дзвіниця 1790 року, що при церкві св. Михайла в Ясениці-Замковій. Зрубна, квадратна в плані, має три поверхи та завершення у вигляді восьмикутного стіжкового даху. Нижній зруб оперезаний відкритою галереєю на стовпах. Другий поверх найвищий, хоча в плані менший від нижнього, оточений напіввідкритою галереєю у вигляді аркади. Первісно тут розміщувалась каплиця. Третій, найнижчий ярус має трапецієподібні вікна, які розміщені по п'ять з кожного боку. Усі три поверхи з'єднані між собою драбинами. Висота дзвіниці -14 м.

Без бойківських храмів і дзвіниць не можна собі уявити Карпатську Верховину, відчути її красу. Відомий український письменник Стефан Ковалів побував у с. Тисовець, де стояла тільки збудована Михайлівська церква 1863 року (тепер вона експонується у Львівському музеї архітектури і побуту). Він з захопленням описував цю церкву на фоні гірського пейзажу в нарисі "Навпростець": "Хати-хижини як близниці-сестриці розсіялися на загорках берегах". На фоні села і гір виділялася "одна тилько церковця свята, озарена лучами золотистими заходячого сонця". Далі письменник пише:"... лагодила в моїх очах сю дикість природи... як видалася нам величною ця смирненька святиня. Вона може найвище стояла між всіма посестрами Галичини на хребті Бескида".

Працюючи над статтею, аналізуючи приблизно одного віку типові форми і плани культових споруд, переглядаючи матеріали польових відряджень, видання з фотографіями, автор цих рядків захоплювався простотою конструкцій храмів, їх подібністю між собою, а водночас неповторністю архітектурно-художнього завершення бойківських церков і дзвіниць, що свідчать про величезний творчий доробок місцевих народних будівничих, які протягом століть виробляли свої конструктивно-композиційні принципи та концепції, внаслідок чого на території Бойківщини створився своєрідний острів архітектурних скарбів.