Багато архаїчних рис зберегли у своїх формах пам'ятки храмової архітектури Буковини. Цей історичний край охоплює південно-східну частину Українських Карпат та прилегле підгір’я між річками Прут і Дністер, майже в межах Чернівецької області. Природні та історичні особливості цього регіону зумовили розвиток самобутньої дерев'яної храмової архітектури, яка, зберігаючи у своїй основі загальноукраїнські риси, не полишена впливів і сусідніх народів.

Значні лісові ресурси краю, як і в інших місцевостях Карпат і підгір'я, давали можливість для спорудження храмів широко використовувати дерево - дешевий, міцний та естетично виразний матеріал. Тому не тільки в селах, а й у містах зводилося чимало дерев'яних церков.

Найдавнішим храмом буковинської школи є Миколаївська церква в м. Чернівці, споруджена 1607 р. За легендою, на сучасне місце її перенесли в XIX ст. Про перенесення храму засвідчують і сліди маркувань брусів зрубу. Під час зведення храму на новому місці була збільшена довжина бабинця і, відповідно, змінилися пропорції будівлі - вона стала видовженою. Неодноразові перебудови та ремонти, недогляд пам'ятки призвели на сьогодні до втрати автентичності матеріальної структури, хоч загалом храм зберіг історично усталену об'ємно-планувальну структура Миколаївська церква тризрубна. де центральний, квадратний у плані зруб, - нава - перекритий досить низеньким восьмигранним верхом на четверику із заломом. Бабинець та вів гар гранчастої форми, п'ятистінні, мають плоскі перекриття, влаштовані на низеньких пірамідальних переходах від стін до верхів.

Отже, у храмі, в його внутрішньому просторі, простежується традиційна для української храмової архітектури структура триверхів. Але зовні вони сховані під одним високим готовим дахом з широкими звисами, що підтримуються кронштейнами, утворюваними випусками верхніх вінців зрубу. Під дахом ховається вхід у храм, влаштований у південній стіні бабинця. Зовні архітектура церкви досить лаконічна, лише три невеличкі маківки на гребені даху нагадують про приховану триверхість храму.

Значний інтерес становить і Вознесенська церква XVII ст., також так званого хатнього типу; що збереглася в Чернівцях. Але на відміну від Миколаївської церкви, цей храм за планувально-просторовою структурою двозрубний, тридільний. Квадратна в плані нава однієї ширини з бабинцем, вівтар гранчастий, п'яти-стінний прилягає до нави зі сходу. Вхід до храму тут також традиційно влаштований у південній стіні бабинця. Центральний зруб має архаїчну конструкцію завершень і перекритий восьми-гранним верхом на восьмерику, підтримуваному двома нарами стовпів, встановлених з південного й північного боків нави у створі бокових стін вівтаря. Бабинець та вівтар перекриті відповідно чотиригранним і восьмигранним невисокими верхами Але, аналогічно як і в попередньо розглянутому храмі, стрімкий і пластичний ґонтовий дах поглине верхи зрубів своєю масою і лише невеличкі маківки з хрестами на гребені даху нагадуватимуть про їх існування.

Більш пізньою щодо вищерозглянутих храмів є Успенська церква у Чернівцях. Храм був зведений 1783 р. у колишньому передмісті Каличанці. За планувально-просторовим вирішенням це тризрубна споруда, де квадратний у плані центральний зруб - нава - ширший за бічні, і перекриті невисоким восьмигранним наметовим верхом з двома заломами. Квадратний бабинець і гранчастий, п'ятистінний вівтар завершуються також низенькими наметовими покриттями. Як і в інших буковинських храмах, виявлені в інтер'єрі верхи зрубів зовні приховуються високим дахом, під звисами якого ледь проглядаються вхідні двері з різьбленими одвірками та високо підняті маленькі віконця нави та вівтаря.

Була в Чернівцях у передмісті Клокучки ще одна дерев'яна церква буковинської школи - Троїцька, яку в 1969 р., перенесли до Львова у Музей народної архітектури та побуту. З літературних джерел відомо, що дата будівництва споруди відноситься до 1774 p.. а в передмістя Клокучка її перевезли та зібрали у 1874 р. Це один із найбільших храмів буковинської школи. Як за планувальною, так і за об'ємно-просторовою структурою Троїцька церква та розглянута вище Успенська дуже схожі, хоча остання і молодша. Існує припущення, що Успенську та Троїцьку церкви зводила одна артіль майстрів.

Троїцький храм традиційно тризрубний. Середній зруб, квадратний у плані, ширший бічних - квадратного бабинця та гранчастого вівтаря. Ледь помітні завершення зрубів візуально сприймаються лише в інтер'єрі церкви, а зовні в композиції споруди домінує масивний дах. Архітектура Троїцької церкви проста і лаконічна. Складається враження, що туї не застосовано будь-яких засобів естетичної виразності. Але наблизившись до вхідних дверей церкви, які ховаються під розлогим дахом південної стіни бабинця, помічаємо різьблення одвірків. Стримане використання декоративного оздоблення архітектурних деталей і вдало знайдене співвідношення об'ємів зрубу та даху дали змогу народному майстру створити урочистий, монументальний образ храму.

Такий же простий і величний інтер'єр храму. Його композиційною домінантою є чотириярусний іконостас, який проглядається через арку-виріз у західній стіні нави одразу при вході в бабинець. Його різьблення з мотивами виноградної лози, листя аканта, квітів троянд позначене високою виконавською майстерністю. Соковитим наскрізним різьбленням вирізняються в системі іконостаса Царські врата та обрамлення ікон Христа і Богородиці в намісному ярусі. Яскравими фарбами написані ікона «Деicус» та постаті апостолів. Виконане з високою майстерністю різьблення іконостаса та барвистий живопис надають висотно розкритому простору нави урочистості.

Поряд з церквою в експозиції Львівського скансену, де тепер розміщується Троїцька церква, встановлена невеличка, квадратна в плані, каркасної конструкції двоярусна з наметовим чотирисхилим дахом дзвіниця.

Серед невеликої кількості пам'яток буковинської храмової архітектури особливої уваги заслуговує Миколаївська церква в с. Берегомет. Храм зведений у 1786 p., але на думку дослідників зруб бабинця відноситься до більш раннього періоду - XVII ст. У сучасному вигляді пам'ятка тризрубна. Квадратний у плані центральний зруб перекритий низеньким восьмигранним з одним заломом наметовим верхом. Квадратний бабинець та гранчастий вівтар однієї ширини мають плоскі перекриття на сволоках. Стрімкий ґонтовий дах, який значно перевищує зруб, вінчається невеличким декоративним восьмигранним наметовим верхом на восьмерику та маленькими маківками на гребені даху.

У Миколаївській церкві фрагментарно зберігся стінопис XVII ст. за виконавською манерою дуже схожий на розписи дрогобицької церкви святого Юрія. Серед стінопису храму краще збереглася розміщена на північній стіні бабинця сцена Страшного суду. У центрі композиції зображені Вседержитель, а обіч нього Богоматір та Іоан Предтеча. У верхніх ярусах розташовані постаті апостолів і пророків У нижній частині настінних розписів зображені грішники. Характерним зображувальним прийомом є тут невимушена контурна лінія, якою маляр моделює обличчя, руки, складки одягу тощо. Барвиста гама кольорів, типаж образів засвідчують народний характер малярства. В інтер'єрі храму привертає увагу соковитим різьбленням іконостас та декоративний живопис ікон. У різьбленому орнаменті переважають мотиви виноградної лози, грон винограду та своєрідно стилізованого листя аканта. Мотив гнучкої виноградної лози домінує і в наскрізному різьбленні Царських врат. Давні розписи та вишуканий різьблений іконостас становлять значний мистецьких інтересів.

Збереглася при Миколаївській церкві одночасно з нею споруджена дзвіниця. Це квадратна в плані, двоярусна, з наметовим завершенням споруда. Перший ярус зрубної конструкції з піддашшям, другий - каркасної конструкції, відкритий. Миколаївська церква та дзвіниця - яскравий зразок традиційного храмового будівництва буковинської школи.

Ще одним із давніх зразків буковинської школи є Миколаївська церква в с. Поляна, збудована в 1618 р. Її конструктивний остов, зведений із масивних дубових брусів, складають рівно-широкі зруби бабинця і нави та гранчастого вівтаря з низенькими наметовими покриттями, які ховаються під масивним чотирисхилим ґонтовим дахом, увінчаним мініатюрними маківками на гребені.

В організації інтер’єру храму помітна тенденція до висотного формування внутрішнього простору шляхом влаштування заломів, зокрема в наві, де наметове восьмигранне завершення має ступінчастість. Незважаючи на загальний силует споруди, наближений до традиційної хати, храм завдяки пропорційним співвідношенням об'єму позначений гармонією і монументальністю.

Дещо пізніше, у 1757 р , збудована Дмитрівська церква в с. Луковиця. Цей невеличкий храм за планувально-просторовою побудовою традиційний для Буковини, складається з рівношироких зрубів бабинця, квадратної в плані нави та гранчастого вівтаря, поєднаних під одним масивним ґонтовим дахом. Власне, храм слід вважати однозрубним, тридільним, безверхим. Перекриття зрубів наметові: бабинця - чотиригранне, вівтаря - восьмигранне, нави - восьмигранне з заломом Відповідно формується й внутрішній простір храму, поєднаний арками-вирізами. Розлогі виноси даху, підтримувані ступінчастими кронштейнами, посилюють враження мініатюрності храму. Про його сакральний образ нагадують хіба що маківки на гребені даху. Незважаючи на невеличкі фізичні параметри споруди, храм за своєю образною характеристикою вражає монументальністю.
 
Ще один храм, який заслуговує на розгляд, - церква святого Іоана Сучавського у с. Виженка. Храм споруджено у 1792 р на честь великомученика Іоана Сучавського, канонізованого християнською церквою у 1549 p., досить шанованого серед православних Буковини. На відміну від попереднього розглянутих храмових споруд буковинської школи, в об’ємі церкви Іоана Сучавського зроблена спроба виявити середній зруб більш розвиненого зовнішньою формою верху, і разом з вінчаючою маківкою надати йому домінантну роль в об'ємно-просторовій композиції споруди.

За планувально-просторовим вирішенням конструктивного остову споруди храм є традиційним для буковинської школи. Він складається з трьох зрубів - прямокутних бабинця і нави та гранчастого, з пізнішою бічною прибудовою до південної стіни, вівтаря. Перекриття над бабинцем та вівтарем тут по бійках плоске, а над навою - наметове, з трьома низенькими заломами, що забезпечують перехід від четверика до восьмериків. Широке піддашшя на випусках вінців зрубу та ґонтове покриття стін споруди в поєднанні з трактуванням завершень, за зовнішньою формою споріднюють храм з гуцульськими традиційними церквами.

Поєднання традицій буковинської та гуцульської шкіл храмобудування досить відчутне й у церкві Різдва Богородиці в с. Селятині. Дату спорудження храму відносять до XVII ст. Проте сучасний стан його сформувався в результаті неодноразових перебудов.

За типологічними ознаками храм відноситься до тризрубиих одноверхих. Конструктивний остов його формують прямокутний. видовжений зруб бабинця та гранчасті зруби пави і вівтаря, об'єднані розлогим дахом, що загалом справляє враження буковинського храму. Одночасно, невелика баня з перехватом та вінчаючою маківкою, що височіє на восьмерику над дахом, є впливом гуцульського храмобудування.

Церкви у с. Виженці та с. Селятині є свідченням початкового етапу формування на основі буковинської школи церков, в яких знайшли поєднання традиції буковинської та гуцульської шкіл і появу низки пізніших триверхих церков як у смт Путилі с. Конятині та ін.

Отже, як свідчать розглянуті пам'ятки церковної архітектури, характерний дія буковинської школи тип тризрубної дахової церкви в основі своїй зберіг загальноукраїнські риси традиційного храмового будівництва. Разом з тим, дахові церкви, створені буковинськими будівничими, це ще й хранителі досить давніх, архаїчних прийомів українського храмобудування.