Буковинська Гуцульщина між двома війнами

Фото із фонда Чернівецького краєзнавчого музею

Напередодні Першої світової війни територія сучасного Путильського району входила до складу Вижницького повіту в якості судового повіту Усть-Путила. За даними перепису 1910 р., населення судового повіту Усть-Путила складало 14632 особи, з яких 7097 це були особи чоловічої статі, а 7535 – жіночої. За чисельністю населення найбільшим було с. Сергії (1140 чол. та 1180 жін.). Дещо меншим було населення Сторонця-Путили – 941 чол. та 1086 жін. Разом з тим, за даними перепису, не внесено жодної особи до числа активних військовиків. За розмовною мовою, у судовому повіті було 1806 німців, 7 чехів, 64 поляків, 12744 рутенів, 2 італійців, 5 румунів. За релігійною ознакою, в регіоні проживали 141 римо-католиків, 325 греко-католиків, 2 вірмено-католиків, 12403 греко-православних вірних, 1 вірний вірменської церкви, 16 лютеран, 1744 представників ізраелітської віри. Таким був склад населення напередодні Першої світової війни.
З початком Першої світової війни населення Карпат було втягнуте у бойові дії. Так, з гуцулів Вижницького повіту, які були здебільшого непридатні до військової служби, сформували добровольчий батальйон під покровительством М.Василька. Бойові дії новий підрозділ розпочав, не пройшовши навіть належної військової підготовки. Гуцульський легіон став досить швидко відомим, адже про нього писали угорські, австрійські та німецькі газети. Про це повідомляла й "Нова Буковина" від 1 січня 1915 р., що писала: "Утворений з українських верховинців легіон справляє ся знаменито. Наплив до него великий…. Через докладне обзнакомленє добровольців з тереном може нанести легіон москалям великі втрати. Часто вибігають Гуцульські Стрільці з лісів і нападають на москалів, які нічого й не сподіваються, і наносять їм великі страти, а часто-густо беруть москалів в полон".
Сам легіон, що у військовому розумінні реально відповідав батальйону, формувався вахмістром М.Ласковським впродовж 17-19 листопада 1914 р. у Селятині. 20 листопада перед зібраними добровольцями виступив М.Василько та була відправлена Служба Божа. З 21 по 28 листопада 1914 р. добровольці пройшли короткий вишкіл, а 30 листопада вийшли на позиції. В районі Селятина залишався пост з 86 добровольцями на чолі з вахмістром Ласковським. Патруль добровольців на чолі з віце-вахмістром Г.Похоцею знаходився в районі Руської та її околиць. Як правило, добровольці діяли з добре прикритих позицій, завдаючи втрат ворогу. 3 грудня 1914 р. патруль під командуванням Г.Похоци в районі Шипота Камерального вступив у сутичку з козаками та провів розвідку ворожих позицій. Розвідувальні дані вахмістр Ласковський доповідав у Селятині командиру бригади генерал-майору Фрідбергу та командуванню крайової жандармерії. Після прориву російських військ 1 січня 1915 р. в районі Плоскої добровольцям довелося відступити до Брязи і 7 січня 1915 р. підрозділи зайняли позиції в районі Местеканешть, де перебували до 7 лютого 1915 р. 8 лютого 1915 р. було отримано наказ генерал-майора фон Лілієнгофа про наступ на Чернівці, куди прибули 19 лютого та несли охоронну службу до 1 березня. Того дня вахмістр Ласковський здав батальйон добровольців капітану К.Папу та відбув назад до Селятина. Проте підрозділи добровольців використовувалися і пізніше. Зокрема, у грудні 1916 р. на території Сторожинецького повіту діяв невеликий (17 чол.) загін, що зосереджувався неподалік Селятина, яким командували жандарми "Сніжок" та Ф.Брендель. Другим партизанським загоном керував М.Карпович на прізвисько "Мельник".

Завершення бойових дій на території Буковини та укладення з Українською Народною Республікою Брестських домовленостей сприймалося на Буковині як свято. Зокрема, 19 квітня 1918 р. у Вижниці пройшло свято з нагоди Брестського миру, в якому не змогли взяти участь представники громад судового повіту Сторонець-Путила, проте серед промовців був і надучитель з с.Розтоки А.Гринцишин.

Закінчення Першої світової війни та поразка в ній Австро-Угорщини на Буковині привела до боротьби між українцями та румунами за право встановлення власної влади. В результаті перемогли представники Румунської національної ради, які за допомогою румунських військ встановили владу над всією Буковиною і 28 листопада організували Генеральний конгрес Буковини. Саме у зв'язку з цим конгресом Я.Флондор, президент Буковини, заявив про те, що "буковинські німці і поляки офіційно, а рутени в неофіційний спосіб приймають участь у конгресі". Вже згодом І.Ністор, один з організаторів Генерального конгресу Буковини, внесе до протоколу Генерального конгресу Буковини імена 13 українців з громад з-за Пруту. Серед мешканців сіл Раранча, Топорівці, Малого Кучурова та Іванківців згадували й ім'я Н.Хомащука зі Сторонця-Путили.

Після встановлення в краї румунської влади було організовано оборону регіону та проведення антибільшовицької пропаганди. Для боротьби проти більшовицької пропаганди використовували підрозділи VIIІ дивізії. У повітах Вижницькому, Вашковецькому та Сторожинецькому за порядком мали приглядати підрозділи 25-го піхотного полку. Завданням антибільшовицької пропаганди були пропагандистські заходи, проведення святкувань, організація медичної допомоги. Зокрема, охорона кордону від с.Хлівище до Яловичори покладалася на 25-й піхотний полк. Територія його дислокації була розбита на два сектори. Другий сектор це була територія від Яловичори до Кирлібаби, перший – кордон Кимполунзького повіту. Задля поліпшення стану безпеки для всієї Румунії у 1919 р. створили Центральну службу державної безпеки. На Буковині ця служба була представлена Генеральним субінспекторатом сигуранци у м.Чернівці, а також п'ятьма регіональними центрами, головний з яких знаходився у Вижниці і поширював свою діяльність на тодішні Вижницький та Вашковецький повіти. У травні 1921 р. по повітах Буковини розіслали копії розпорядження щодо поведінки в зоні стану облоги задля усунення непорозумінь між представниками цивільної та військової влади.
На виборах до парламенту у 1927 р. від Радовецького повіту до палати депутатів кандидатами від Спілки національних меншин Румунії були др. Альфред Кольрус, А.Лукашевич, др. Маркус Кремер (сіоніст), Соломон Лайош (угорець) . До сенату подали свої кандидатури Кароль Шітлєр (німець), Володимир Ясеницький (українець) . Результат виборів по Радовецькому повіту був наступним: за НЛП свої голоси віддали 15426 виборців, соціал-демократи отримали 905 голосів, Спілка національних меншин – 1893, НЦП – 4657, представники партії Кодряну – 2181, народна партія – 181, Національно-демократична партія – 273. Якщо зважити на повідомлення газети "Рідний край" від 30 травня 1926 р., то прохання про введення викладання у початковій школі українською мовою подавали лише мешканці українських сіл Чернівецького та Сторожинецького повітів, тоді як мешканці українських сіл Радовецького повіту залишилися осторонь. Станом до 1922 р. фактично існуючими вважалися філії товариства "Руська бесіда" у Яблуниці, Усть-Путилі та Сергіях. Якщо у Яблуниці вона була розпущена 26 квітня 1922 р., то у Сергіях – 31 березня 1922 р.
8 листопада 1930 р. в Селятині адвокат др. Нойа розвісив по селу листівки стосовно ІІІ (комуністичного) Інтернаціоналу, за що його було покарано. В час економічної кризи органи влади уважно слідкували за настроями населення краю. В рапорті командування легіону жандармів Радівців до ІІ Інспекторату сільської жандармерії за №220 (1930) повідомлялося, що внаслідок розслідування і контактів з населенням та інформаторами встановлено факти неспокою і стурбованості серед населення Радовецького повіту. На нього впливає агітація, що ведеться у зв'язку з економічною та фінансовою кризою. Продукти харчування є здешевлені, проте сільські виробники не можуть виручити вкладені кошти. Через фінансову кризу продаж дерева і пиломатеріалів може збанкрутувати, багато лісопилень зупинили свою роботу. На селі є велика заборгованість банкам. Наростання невдоволення населення створювало певну загрозу. До того ж це могло вилитися і у антисемітські заходи, адже 99% лихварів були євреями. Власне з пропозицій, що прозвучали у рапорті, були побажання зменшити проценти таким чином, щоб максимальний процент був до 12%, відстрочка платежів на 3-4 роки, пропорційно підвищити ціни на сільськогосподарські продукти, заснувати сільськогосподарські кредити, скоротити державні витрати тощо.

Після короткотермінового вирівнювання економічної ситуації в другій половині 30-х років для гуцулів Путильщини настали чергові випробування. Приєднання Галичини до Української РСР та встановлення радянського кордону по Черемошу спричинило неможливість сплавляння лісу рікою у 1939 – 1940 р. У червні 1940 р. змінилася і державна належність Буковини, що стало підставою для наступних, вже повоєнних, змін для буковинської Гуцульщини та її мешканців.