Буйволи – "останні динозаври" Закарпаття

Врятувати унікального для нашого регіону карпатського буйвола взялися ентузіасти з Вертепа – села у Хустському районі. А рятувати цих гордих і норовливих тварин і справді необхідно, адже сьогодні на території області не нарахуєш і 60-ти буйволів, хоча 20 років тому їх було понад 850. А ще півстоліття до того буйволи були у кожному другому господарстві закарпатців.

«Останніми динозаврами» називає своїх улюбленців Михайло Гінцяк, власник садиби «Вертеп» у однойменному селі, який й виступив із такою ініціативою. Зізнається, що спочатку, 8 років тому, придбав двох буйволів у якості «екзотичних елементів» власної садиби. Однак потім став цікавитися тваринами і усвідомив, наскільки проблематичним є їхнє становище на Закарпатті. От і вирішив згуртувати навколо себе ентузіастів, створити громадську організацію, вивести питання на державний рівень, донести до селян економічну вигоду утримання рогатих, популяризувати надзвичайно корисну для людського організму продукцію з буйволячого молока, а згодом також зробити буйволів однією з туристичних візитівок Закарпаття.

Сьогодні стадо Михайла Гінцяка нараховує 14 голів ВРХ. Двох молодих бичків не так давно довелося забити... Опосередковано посприяли цьому «добрі люди». А точніше – екологічно неграмотні. Потічком, що протікає поруч, нанесло на територію, де вигулюють буйволів, усілякого сміття: тканин, паперу, пластику... Молоді буйволята від душі «посмакували»... «Біда прийшла звідти, звідки ми її не чекали», – сказав Михайло Гінцяк і закликав закарпатців бути більш свідомими. Тепер він прагне збільшити стадо, та для цього потрібно знайти територію і збудувати велику ферму. Ймовірніше, за словами власника садиби, це буде в Тячівському районі. В майбутньому «вертепівці» планують закупити тварин у Румунії. А ще – розробити програму, яка б допомогла винести це питання на державний рівень, адже одного ентузіазму для вирішення такого глобального питання замало.

Сьогодні невелике стадо приносить власникам лише збитки. Та це не зупиняє ініціаторів руху, котрі уже зараз працюють над створенням громадської організації, першочерговими пунктами якої буде робота зі збереження та збільшення популяції буйволів на Закарпатті. А поки що власники «Вертепу» вирішують нагальні питання: з утримання та вигодовування тварин. А їдять буйволи не мало. До прикладу, одна доросла тварина з’їдає на день 4 кг зернових і 6 кг сіна. Не відмовляються і від ласощів: буряка, моркви, яблук.

Кремезні тварини зовні дуже спокійні та врівноважені. Вони можуть довго і непорушно стояти, вдивляючись в обличчя гостя. Вражають їхні великі очі і блискучий, темно-сірого кольору, вологий ніс. Шерсть парнокопитних на дотик – ніби дріт: густа і дуже жорстка. Та іноді тварини ведуть себе не спокійно (це може бути реакція на конкретну людину чи її дії), і тоді одразу проявляється їх норов. У момент, коли зовні ніби спокійна тварина починає швидко наближатися, крутити головою, ніби прагнучи зачепити рогами і, водночас видаючи ричання (буйволи не мукають, а видають звуки, середні між ричанням і хрюканням – авт.), хочеться якнайшвидше опинитися десь подалі. Про норов та впертість тварин не з розмов знає доярка ферми Ольга Скорондяк. За її словами, буйволиці настільки вперті, що можуть просто не дати молока, бо «встали не з того копита», або звикли до однієї людини і ні з ким іншим справи уже не хочуть мати. «Іноді доводиться по півгодини розмовляти з коровою, гладити її, аж поки вона не роздоїться. А якщо врахувати, що до того іще півгодини витрачається на водні процедури (вим’я тварини щоразу ретельно миють – авт.), то на одну може бути витрачено по годині, а то й більше», – каже жінка. Але пані Ольга переконує, що насправді буйволи дуже вірні і навіть ніжні. Головне, розуміти їх і щиро любити.

Тварини ж, у свою чергу, віддячать гарними надоями. А з молока вийде хороший продукт: вершки та сири. До речі, моцарела і фета, яку виробляють у «Вертепі», не тільки корисні, але й надзвичайно смачні. Ця продукція абсолютно нічим не поступається італійській і для українців є більш корисною, адже вироблена на «своїй» території. Жанна Мамонова відвідує майстер-класи, тренінги, семінари у Москві і не гірше італійських спеціалістів виготовляє сирні смаколики.