Чимало архаїчних рис зберегла народна культура українських горян бойків. Значний науковий інтерес становить, зокрема традиційне храмове будівництво, в якому сконцентрували кращі надбання багатовікової культури бойків.

Гірський ландшафт Бойківіщини значною мірою визнав життєдіяльність населення. Переважна частина території краю вкрита лісами. Проте, незважаючи па гористий рельєф, бойки з давніх-давен займалися землеробством, що вплинуло на їх культуру, ліричний склад характеру. Наявність лісових ресурсів і відповідно, якісної деревини, спонукало накопиченню будівельного досвіду, освоєнню теслярської майстерності й розвитку будівельного ремесла.

Бойківські дерев'яні храми вражають мальовничістю форм, гармонією з природним середовищем, вишуканими пропорціями та будівничою майстерністю. Найпоширенішим тут є тридільний триверхий храм з багатоступінчастими завершеннями кожного зрубу окремо. Важливого значення надавали бойки вибору місця дія спорудження церкви. Храми зводили тут на високих пагорбах, щоб забезпечити їх оптимальну оглядовість. Будівництво церкви доручалося лише досвідченим майстрам. Особливо відзначалися будівничим талантом теслі, що були вихідцями з Турківщини та Сколівщини, зокрема сіл Пагори Тухлі, Либохори. Викова та ін. Безумовно, важлива роль у визначенні архітектури храму належала й громаді, бо громада орієнтувала майстрів щодо зразка, місця та параметрів споруди.

Класичний тип бойківського храму походить від тризрубних церков XVI XVII ст.. якими є церкви в с. Гусному та м. Сколе. Більш раннім зразком народної архітектурної творчості є Миколаївська церква в с. Гусному, що за написом на зрубі датується 1655 p.: перебудовувалася в 1751-1759 pp. За типологічними ознаками храм відносять як до бойківської, так і до галицької школи традиційного зодчества. Принаймні існує думка, що будівничий храму був вихований на традиціях галицької школи.

Отже. храм тризрубний: бабинець, нава та вівтар у плані наближені до квадратів. Центральний зруб виділяється за параметрами і завершується восьмигранним наметовим покриттям на восьмерику (до ремонту 1751 р. завершувався чотиригранним наметовим покриттям. Бабинець і вівтар вінчають чотиригранні з одним заломом наметові покриття. Близько розміщені завершення бабинця, нави та вівтаря і мало виявлені западини між ними створюють враження загальної цілісності форми, її монолітності, підкресленої широким піддашшям, підтримуваним випусками вінців зрубу. Ця особливість певною мірою споріднює храм з галицькою школою. Однак пропорційний устрій форми храму, наявність заломів у наметових покриттях бабинця та вівтаря, відповідно виявлених горизонтальними членуваннями, а також композиційна рівновага мас споруди дають підстави віднести храм до бойківської школи традиційного будівництва.

Поряд із церквою розміщується квадратна в плані двоярусна з наметовим дахом дзвіниця. Нижній ярус зрубної конструкції, верхній - каркасний. Лаконічні форми та широке піддашшя споріднюють її з архітектурою храму.

Слід зазначити, що церква органічно пов'язана з навколишнім природним оточенням. Зведена на схилі гори над ланцюгом сільської забудови вздовж потоку. Миколаївська церква разом із дзвіницею та пасмом гір утворюють чудовий ансамбль, пронизаний гармонією природи і народної творчості.

Давні традиції храмового будівництва як галицької, так і бойківської школи увібрала церква святої Параскеви у м. Сколе. Дата спорудження храму - XVII ст. За планувально-просторовою структурою - це тризрубний триверхий храм, де бабинець, нава та вівтар прямокутні в плані. Центральний зруб ширший за бічні, перекритий чотиригранним невисоким наметовим верхом з одним заломом. Вівтар завершується наметовим чотиригранним дахом без заломів. На відміну від галицьких церков, бабинець тут двоярусний; верхній ярус каркасний, хоча наметовий верх має форму вівтарного. Широке піддашшя на випусках верхніх вінців зрубу, що оперезує всю споруду, загалом посилює враження присадкуватості форм. Урівноважена композиція об'ємів та горизонтальний ритм членувань споріднюють храм з бойківськими церквами.

Горизонтальний поділ форми характерний і для двоярусної дзвіниці з відкритою аркадою на другом)' рівні та наметовим верхом, спорудженої пізніше церкви - у 1760 р. - майстром С. Шлоковцем, про що свідчить напис на одвірку.
 
До розглянутих вище храмів у с. Гусному та м. Сколе близька церква Успіння Богородиці в м. Турці, хоч і зведена через століття (1750 p.). але зберегла архаїчні традиції. Це також тризрубна триверха споруда, де бабинець, пава та вівтар у плані наближені до квадратів, завершуються квадратними наметовими покриттями; центральний зруб з двома заломами, а бокові - з одним заломом кожен. Розвинене піддашшя на кронштейнах, утворених випусками вінців зрубу, надає споруді монументальності та посилює горизонтальний лад пластичного трактування форми - ознака, що в подальшому стане провідною темою формотворення бойківських традиційних храмів. Набуте поширення в майбутньому й започатковане тут влаштування над бабинцем так званої емпори-галереї на другому ярусі.

Не менш значним у формуванні інтер'єрів бойківських церков стане згодом і наявний у церкві Успіння Богородиці виріз-арка в західній стіні нави, через який з бабинця розкривається простір нави та проглядається невеликий, у чотири яруси, іконостас. Структура його каркаса досить проста й визначається сіткою вертикальних та горизонтальних членувань. В орнаментально-рельєфному різьбленні каркаса поєднуються мотиви виноградної лози, грон винограду та листя аканта. Впадають у вічі ажурно різьбленні Царські врата. Іконопис, виконаний народним художником, грішить рисунком, однак приваблює декоративною колористикою та щирістю релігійних і творчих почуттів митця. Особливо це стосується апостольського ярусу, що складається з шести ікон апостолів та ікони «Деісус» посередині. Постаті апостолів зображені попарно в іконі, а їх яскраві образи та народний за характером типаж свідчить про тісні зв'язки митця з простим людом, життям громади.

Становить значний інтерес й інша, дещо старша, дерев'яна церква святого Миколая, що збереглася у м. Турці. Храм збудований у 1739 р. майстром Данилом Прокопієм. Це також один із давніх зразків бойківської школи храмобудування; належить до типу тризрубних триверхих. Центральний зруб - нава - квадратний у плані, переходить у восьмерик з двома заломами й завершується наметовим восьмигранним покриттям. Таким, але спрощеним восьмигранним наметовим покриттям на восьмерику з одним заломом завершується й східний зруб, гранчастий у плані - вівтар. Завершення бабинця, в плані наближеного до квадрата, також наметове, але більш архаїчної форми - чотиригранне. Аскетичний характер завершень, увінчаних маківками, дещо пом'якшують влаштована навколо бабинця на другому ярусі відкрита галерея-аркада та розлоге піддашшя, яке під галереєю переходить в опасання.

Вмию знайдені співвідношення об'ємів споруди та суцільне покриття дахів і стін ґонтом надають храму композиційної цілісності та монументальності. А загалом, форма і пластичне трактування храму не позбавлені архаїчних рис. В інтер'єрі зберігся чотириярусний іконостас із неглибоким різьбленням і декоративним іконописом, виконаним народними митцями.

Неподалік від м. Турки розмістилося с. Бусовисько, де зберігся давній дерев'яний храм Пресвятої Богородиці. Як свідчить напис на одвірку бабинця, церква була зведена 1780 р. і, безумовно, не лише приваблює нас органічним поєднанням форм із мальовничим ландшафтом підгір'я Карпат, а й дає можливість простежити еволюцію форм бойківських храмів у часі.

За типологічними ознаками храм відноситься до тризрубних триверхих. Його конструктивний остов становлять три квадратні в плані кліті, розміщені по осі схід-захід, з яких середня - нава - більша, а бічні - вівтар та бабинець - рівновеликі; причому діагональ квадрата бабинця та вівтаря дорівнює стороні квадрата нави. Таким же чітким і закономірним, як і симетрія розпланування храму, є об'ємне вирішення споруди, в якому наслідується традиційне для Бойківщини трактування верхів у вигляді каскаду уступів або заломів.

Своєрідність церкви в с. Бусовисько визначається творчим підходом до формування верхів, де основою заломів двох нижніх ярусів с квадрати, а верхнього - восьмерики. Отже, пластичним трактуванням завершень храму майстер досягає виявлення тектонічного устрою споруди - нижні об'єми будівлі менш пластичні і сприймаються масивнішими важчими, а верхні - більш вишуканих форм і справляють враження легкості.

Отже, храм у Бусовиську є ще одним свідченням, що народні будівничі були добре обізнані із засобами архітектурної виразності й творчо їх застосовували в практичній діяльності.

Наступний розвиток форм завершень бойківських храмів та їх висотне зростання дає можливість простежити и церква Святого Духа в с. Нижнє Висоцьке. Хоча храм був збудований у 1814 p.. але у своїх формах зберіг чимало архаїчних рис та архітектурно-конструктивних прийомів.

Храм Святого Духа відноситься до тину тризрубних триверхих; складається з квадратної в плані нави, прямокутного бабинця та рівноширокого з бабинцем квадратного вівтаря - зі сходу, з бічними прибудовами. За об'ємно-просторовим вирішенням церква Святого Духа певною мірою споріднена з розглянутим вище храмом Різдва Богородиці в с. Бусовисько. Дотримуючись загалом традицій бойківської школи храмобудування, народні будівничі церкви Святого Духа наслідують архітектонічні принципи формотворення завершень, започатковані майстрами в церкві с. Бусовисько і спрямовують свій талант на розвиток висотної композиції верхів. Так, верхи середнього зрубу-нави та західного - бабинця формуються через заломи чотирьох четвериків з восьмигранними наметовими покриттями над ними. Східний зруб - вівтар - складається з чотирьох четвериків і двох восьмериків з відповідним наметовим покриттям. Таким чином, споруда набула досить розвинених верхів і характеризується гармонічним ритмом горизонтальних членувань завершень, композиційно підтриманих полосою розлогого піддашшя.

В інтер'єрі храму висотно розкритий внутрішній простір нави і через високу арку-виріз досить органічно поєднується з двоярусним бабинцем. Залишений на одвірку бабинця напис зберіг інформацію про зведення храму, який свідчить, що будова церкви була зачата 29 листопада 1813 p., а завершена 12 червня 1814 р. майстром Костянтином Риштеєм. теслярами Гаврилом Іродом, Михайлом Товтином та Іваном Васівом коштом фундатора війта Івана Стебілки.

Отже, тризрубні з квадратними в плані бабинцем, навою та вівтарем, перекритими наметовими одно- чи двоступінчастими верхами, бойківські храми у XVIII ст. зазнають суттєвих змін v трактуванні завершень. Восьмигранні за формою, завдяки каскаду заломів, верхи храмів зростають у висоті та набувають горизонтальних членувань. Окрім того, над бабинцем з'являється галерея.

Найдовершенішим зразком бойківських храмів цього періоду є Миколаївська церква з с. Кривки. Серед науковців укріпилася думка, що храм був споруджений у 1763 р. У 1930 р. з метою забезпечення схоронності релікти, за сприяння відомого мистецтвознавця та пам'яткоохоронця Іларіона Свенціцького та митрополита Андрія Шептицького. будівлю церкви перенесли до Львова. Тут споруду зібрали і реставрували майстри Тома Джурин та Прокіп Демків. Зараз Миколаївська церква стала окрасою експозиції Львівського музею народної архітектури та побуту.

Миколаївська церква тризрубна; нава га вівтар квадратні в плані, бабинець - наближений до квадрата. У композиції об'ємів домінантна роль належить центральному зрубу який завершується восьмигранним наметовим покриттям з чотирма заломами. Бокові зруби вінчають восьмигранні завершення з трьома заломами. Над бабинцем влаштована галерея на стовпах з різьбленими кронштейнами, утворюючи своєрідну аркаду на другому ярусі. Широке піддашшя та каскад уступів верхів створюють ритм горизонтальних членувань, виявляють пластику форм, не порушуючи запільну композиційну цілісність усієї споруди. Така цілісність досягнута завдяки певній системі пропорційної побудови архітектурної форми храму. Дослідження та аналіз пропорційності Миколаївської церкви визначають чіткі закономірності параметрів споруди та її частин.

Урочистим виглядає й інтер'єр церкви. Розкритий уверх простір нави завдяки ступінчастості завершень сприймається величним, особливо з погляду через арку-виріз у стіні бабинця. Відблиски світла на позолоченому різьбленні іконостаса, що пробивається через маленькі віконця південної та північної стін нави. справляють неповторне враження.
 
Ще більш розвинені верхи, ніж у Миколаївській церкві з с. Кривки, характеризують церкву Пресвятої Богородиці у с. Матків. Храм заклали у червні 1838 p., а його будівничими були, як засвідчує напис на одвірку південного входу, Іван Мельникович та Василь Іваникович. За час існування храм зазнав деяких перебудов. зокрема були прибудовані бокові приміщення до вівтаря, замінене на бляшане ґонтове покриття дахів. Проте загалом храм зберіг характерні ознаки бойківської школи.
 
Церква у с. Матків за планувальною структурою тризрубна. Центральний зруби - нава - квадратний у плані, бокові - бабинець та вівтар - прямокутні, дещо видовжені. Перед входом у бабинець влаштована відкрита галерея. Другий вхід - безпосередньо в наву з південного боку. Всі три зруби завершуються восьмигранними наметовими покриттями: центральний - з п'ятьма заломами, бокові - з чотирма. Розлоге піддашшя на кронштейнах, утворюваних випусками вінців зрубу, композиційно створює цілісну основу для розвиненої ритміки завершень. Хори над бабинцем та арка-виріз на два рівні в західній стіні нави посилюють враження розвиненого внутрішнього простору храму.

Церква Пресвятої Богородиці - один із яскравих зразків бойківської школи храмового будівництва. Поряд із церквою v 1902 р. майстром Михайлом Векличем була споруджена дзвіниця.

Гармонія природного оточення й архітектурної форми, так характерна для бойківського традиційного будівництва, знайшла найбільш яскраве втілення в церкві Богоявлення (святого Луки) в с. Орявчик.

Храм зведено на високому мальовничому пагорбі в оточенні струнких смерек. Споруджений у 1862 р. майстром Стефаном Косиловичем, храм також посідає почесне місце серед визначних пам'яток храмової архітектури Бойківщини. За силуетом він схожий на Миколаївську церкву з с. Кривки. Не виключено, що саме ця церква була взята громадою за зразок.
 
Церква Богоявлення за планувально-просторовою структурою також тризрубна триверха. Бабинець, пава, вівтар - прямокутні, вінчаються восьмигранними наметовими верхами із заломами. Над бабинцем і вівтарем таких заломів відповідно два та гри. Центральний зруб помітно домінує в композиції споруди і має п'ять уступів. Як і в інших бойківських храмах, широке піддашшя на кронштейнах оперезує по периметру всю споруду, поєднуючи в цілісний об'єм галерею, що прилягає до бабинця з заходу. Каскад горизонтальних членувань завершень підкреслює крутизну схилу пагорба, на якому зведено храм, а їх форма ніби перегукується з силуетом смерек.

Поряд із церквою височить дзвіниця, дата будівництва якої за написом на одвірку - 1801 р. Імовірно, перевезена з іншого місця після спорудження церкви. Дзвіниця триярусна; нижній ярус зрубної конструкції, верхній - каркасний. Обидві споруди в умовах мальовничого природного середовища утворюють унікальний ансамбль бойківської традиційної храмової архітектури.
 
Неподалік с. Орявчик розкинулося вздовж дороги с. Тухолька, де також збереглася варта уваги пам'ятка бойківського храмового будівництва - церква Успіння Богородиці, споруджена 1858 р. За планувальною структурою це типовий зразок бойківської тризрубної триверхої церкви з галереєю над бабинцем. Три квадратні в плані зруби, з яких центральний значно ширший за бічні, перекритий восьмигранними наметовими верхами з заломами, визначають просторову композицію храму. На відміну від попередньо розглянутих церков, у храмі Успіння Богородиці верхи нижчі: над центральним зрубом - навою - тільки три заломи, а над бабинцем і вівтарем - по два. Завдяки розлогому піддашшю характерний для бойківських церков ритм горизонтальних членувань залишається в церкві Усніння Богородиці провідною темою пластичного трактування форми храму.

Дещо пізніше, у 1862 p., поряд з церквою спорудили двоярусну дзвіницю.

Близькою до храму в с. Тухольці за архітектурно-пластичним вирішенням є церква Зішестя Святого Духа в с. Верхня Рожанка, збудована 1804 p.; про дату зведення храму свідчить напис на зрубі. Це також тризрубний триверхий храм, де зруби бабинця, нави та вівтаря квадратні в плані й виконані з ялинових брусів Одночасно до вівтаря були прибудовані бічні приміщення Характерна пластика верхів обумовлена конструкцією, в основі якої багатозаломність. Так, восьмигранне з перехватом завершення нави, через систему низьких заломів, спирається на два восьмерика, поставлених один на одний, основою яких, у свою чергу, є четверик на четверику Аналогічним способом, але на одному восьмерику формується верх вівтаря; завершення бабинця виростає безпосередньо з четверика на четверику. Вінчають усі гри зруби маленькі маківки з хрестами Отже, практично ідентично вирішені зруби, з яких середній є домінантним, поєднані розлогим піддашшям на ступінчастих випусках вінців зрубу, складають композиційно цілісний та пластично згармонізований архітектурний твір, здатний своїми формами випромінювати духовність. Канонічне сакральне облаштування інтер'єру храму в поєднанні з висотно розкритим простором створюють атмосферу святості.

Поряд із церквою в 1877 р. була побудована двоярусна дзвіниця. Це квадратна в плані споруда, де перший ярус зрубної конструкції, а другий - каркасний, з восьмигранним наметовим завершенням та широким піддашшям. У поєднанні з мальовничим гірським ландшафтом, церква та дзвіниця утворюють виразний ансамбль бойківської сакральної архітектури.

Органічно пов'язана з гірським ландшафтом і церква Воздвиження Чесного Хреста в с. Опорець, зведена в 1844 р. майстром Білепем із с. Хитара. За планувально-просторовою організацією - це типовий бойківський храм, в якому до центрального квадратного в плані зрубу - пави - зі сходу прилягає квадратний вівчар з невеличкими приміщеннями з півдня та півночі, а з заходу прирубаний прямокутний бабинець із хорами. Всі зруби перекриваються подвійними восьмигранними наметовими верхами на подвійних четвериках. Вінчають верхи барокові бані з перехватами. Дахи прибудов вівтаря двосхилі з причілками. Піддашшя на випусках вінців зрубу оперезує споруду, започатковуючи ритм горизонтальних членувань верхів.
 
На відміну від церкви Успіння Богородиці в с Тухолька, в церкві Воздвиження дещо спрощена організація внутрішнього простору західного зрубу: тут відсутня галерея перед входом та емпора.

Одночасно з церквою тим же майстром була зведена квадратна в плані триярусна дзвіниця. Нижній ярус зрубної конструкції, верхні - каркасні з відкритими аркадами, увінчуються восьмигранним наметовим дахом.

Подібна до церкви в с Опорець за просторовою структурою, але має спрощену форму завершень церква святого Михаїла в с. Сможе, збудована у 1874 р. майстром Лукою Снігуром. Це також тризрубна триверха церква з квадратними в плані бабинцем, навою та вівтарем. Центральний зруб, як і в церкві с. Опорець, - подвійний квадрат, але завершується одним восьмериком з наметовим дахом. Верхи бокових зрубів мають дещо незвичну конструкцію - четверики безпосередньо переходять у восьмигранні наметові дахи через паруси без восьмериків.

Двоярусна дзвіниця храму старша, відноситься до XIX ст. і була перенесена до церкви з с Долинівки.
 
Широкий спектр архітекгурно-пластичного вирішення форм завершень храмових споруд на основі усталених традицій доповнює церква святого Михаїла в с. Плав'є. Напис на одвірку західного входу засвідчує, що храм зведено майстром Петром Сжільським із с. Плав'є у 1888 р. За типологічними ознаками це тризрубний триверхий храм, де всі три зруби квадратні в плат, з яких центральний виділяється більш розвиненими параметрами Характерне для бойківських храмів ступінчасте трактування верхів тут сформоване триярусними восьмериками, що виростають із подвійних четвериків Широке піддашшя доповнює каскадний ритм завершень та посилює композиційну цілісність архітектурної форми споруди.

У розглянутих вище пам'ятках бойківського храмового будівництва пластичне трактування завершень квадратних чи прямокутних зрубів базується на восьмигранних наметових покриттях із заломами. Одночасно продовжує існувати й прийом, започаткований у церкві Успіння Богородиці в м. Турці, де центральний та бокові квадратні в плані зруби вінчаються квадратними наметовими верхами із заломами.
 
Значно пізніше цей прийом був застосований при будівництві у 1863 р. церкви святого Михаїла з с. Тисовець, яка у 1972 р. була перенесена в експозицію Львівського музею народної архітектури та побуту.

За планувально-просторовою структурою це також тридільний, триверхий з каскадом заломів храм, але в основі перекриття зрубів лежить квадрат. Таким чином, форми Михайлівського храму менш масивні, а завершення стрункіші.

У церкві святого Михаїла з с. Тисовець реставрований іконостас, в якому збереглися ікони, виконані у 1889 р. майстром із с. Головецького Василем Чайкою.

Отже, базуючись на давніх традиціях галицької школи народної архітектурної творчості, бойківські будівничі їх при-множили Основним досягненням бойківської школи традиційного храмобудування стала розробка конструкції завершень зрубу на основі так званих заломів і, відповідно, розбудова висотної композиції храмових споруд Саме завдяки освоєнню цих архітектурно-конструктивних прийомів народні будівничі Бойківщини створили низку визначних творінь храмової архітектури, які увійшли в скарбницю національних надбань українського народу.