Опришок Бойчук познаходив собі дванадцять легінів. Він перебував у Ясеновій. Звідти ходив по грабунках. Але вийшло з Соколова від Дідушицького і з Львова, з губернії, письмо, аби видати Бойчука і його товаришів, бо інакше село військом сплюндрують.

Бойчук був на Печищу у Тиглія. Як з губернії вийшло письмо до війта, саме тоді прийшов Бойчук з легшими з грабунку до Тиглія і питає:
— Що чувати в селі?

Тиглій каже:
— Недобре чувати, бо пани прислали письмо з губернії, що як не мож буде вас цілих віддати, то принаймні ваші голови.

Бойчук почав допитуватися, чи воно по правді вийшло таке письмо, а Тиглій каже, що правда і що він сам побоюється, аби не мав якої біди. Бойчук тоді сказав Тиглієві варити обід. Тиглій зготовив обід. Бойчук з дванадцятьма товаришами наїлися, напилися, легіні поклали Тиглієві у поклін на стіл миску золота і срібла. Бойчук спитав ще раз Тиглія, чи і тутешні люди злі на нього, а Тиглій сказав, що лише з боязні, бо військо має вийти село плюндрувати. Тоді Бойчук увидів, що нема жарту, розказав легіням розбігатися, куди їх очі бачать, бо він вже їм не батько, а сам утік у Рус-Молдовицю.

Десь пізніше по скалах познаходив свої гроші і поклав за них дві церкви на волоськім боці і вже більше від того часу в Ясеновій не показувався і десь на тім боці таки помер.

 

НАПАД БОЙЧУКА НА БОЛЕХІВ

Багато їх по наших горах увихалося, не лише він один зі своєю ватагою. На цім груні, де ми сидимо, сиділи давно цигани. До них, бувало, приходили опришки гостювати та на оцім дзьобалі танцювали. Одні танцюють, а другі варту тримають, відтак міняються. Стару циганку я ще тямую, сто років мала, як умерла голодного року. Бувало, розказує, що такої землі повибивають підковами, як танцюють, що десять цебрів цигани мечуть у рипу. А при танці отак здалека треба було руками держатися, бо за поясом з чотири пістолети, бартка та й всяка зброя.

Ходили по цих лісах і Пістолетник із Білоберезки з дванадцятьма товаришами, і Марусяк, Бойчук і Штола.

Раз Бойчук з товаришами прийшов до Болехова, там вони всякого добра набрали, а Бойчук ще й приспівує:

Бойчук підляцький має розум козацький,
Розбиває хлопцям на радість.
Беріть, хлопці, червінці не злічені,
Беріть сукна не змірені.

Набрали всього та й пішли. Чують, а за ними військо у погоню йде. Виїхали вони за місто геть за горбок та й дали коні перековувати. Поприбивали підкови навпаки. Йдуть після вперед, а коні сліди залишають взад.

Вийшли люди, шукають слідів. Підкови показують взад — туди й пішли.