Надзвичайно важливими для подальшого вивчення пропорцій є визначені дослідником системи встановлення підвалин центрального зрубу відносно розмічальних кілків на кутах майбутньої споруди храму: дві - ззовні та дві - всередину від кілків; усі всередину, але одну паралельну пару зсували всередину на товщину зрубин; дві - по осях і дві - ззовні або всередину.

 

Становлять значний науковий інтерес і дослідження пропорцій У церквах карпатського регіону Т. Лисенко. Вивчення й аналіз храмів, що належать до галицької, бойківської та лемківської шкіл народного будівництва, свідчать про певні закономірності в організації розпланування церковних споруд і побудові архітектурної форми. Так. ґрунтовні дослідження пропорціювання церкви святого Миколая у м. Сваляві дали змогу авторові не лише встановити певну модульну закономірність побудови плану та об'єму споруди, але й, більше того, прийти до висновку про ідентичність системи гармонізації форм й інших храмів, що відносяться до однієї типологічної групи. - Покровської церкви з с. Канора та Михайлівської з с. Шелестове.

 

Графічний аналіз пропорційної побудови храмів галицької та бойківської шкіл, серед яких в поле зору дослідника потрапила й церква святої Параскеви у м. Сколе, доводить існування різних методів пропорціювання, застосовуваних народними зодчими, в основі яких завжди залишається вписане коло діаметром, що дорівнює довжині центрального зрубу. Але, незважаючи на різні системи побудови об'ємів споруд та методику дослідження пропорціювання, простежується закономірна взаємообумовленість частин і цілісної форми.

 

Отже, незважаючи на існування різних підходів до вивчення пропорцій у храмовому будівництві, певні домисли і розуміння необхідності подальших ґрунтовних досліджень пропорціювання. маємо все ж підстави стверджувати: об'єм храмових споруд був співвіднесений з деталями і визначався узгодженою системою вимірів, що й зумовлювало гармонічність архітектурних форм храмів.

 

Одним із найдавніших засобів архітектурно-мистецької виразності широко застосовуваного народними зодчими дія опорядження храмових споруд було декоративне різьблення. Застосування різьблення у храмових спорудах карпатського краю набуло поширення з XVII ст.

 

Традиційно тут склалося кілька різновидів різьблення, зокрема, профільне, орнаментально-площинне та рельєфне. Для всіх шкіл традиційного храмобудування Карпат передусім характерне профільне різьблення архітектурно-конструктивних деталей споруд як, наприклад, стовпчиків та підкосів галерей, врубок, кронштейнів, консольних випусків вінців зрубу тощо. Завдяки пластичній обробці профільним різьбленням, конструктивні деталі набувають мистецького звучання а їх архітектурне трактування віддзеркалює органічний зв'язок з конструктивною структурою. Особливо високим архітектурно-мистецьким рівнем позначена пластика аркад-галерей лемківських храмів, основою створення яких стало саме майстерно виконане профільне різьблення врубок, стояків і підкосів.

 

Характерна особливість орнаментально-площинного різьблення полягає в тому, що геометричний або рослинний орнамент створюється на площині дерев'яного елемента шляхом неглибокої виїмки. Таке різьблення розміщували переважно на одвірках, що особливо поширеним було в лемківських храмах.

 

Композиційними елементами геометричної орнаментики площинного різьблення одвірків були переважно коло, заповнене дрібним мереживом трикутників, та «кручена вірьовка».

 

Симетрично розміщені у верхній частині одвірка два або п'ять кіл, окантованих трикутними зубцями, нагадували квіти соняшників як символи сонця.

 

У площинному різьбленні одвірків бойківських храмів зберігаються мотиви мережива з трикутників та кола, трактованого у вигляді квітки, а загалом орнамент мас рослинний характер. Час то в загальну композицію площинного орнаменту одвірків органічно вплітали дату побудови храму, імена будівничих, фіксували інші події, пов'язані зі спорудою.

 

На відміну від площинного та об'ємного, рельєфне різьблення виразніше і являє собою орнаментальну композицію у вигляді глибокої різновисокої порізки. У техніці орнаментально- рельєфного різьблення повсюдно в Карпатах виконували декор іконостасів.

 

Чітка тектонічна структура різьбленого каркаса визначала композицію іконостаса, організовувала інтер'єр храму, забезпечувала синтез архітектури, живопису та декоративної пластики Орнаментальне різьблення іконостасів XVI-XVII ст. у вигляді виноградної лози й аканта зі стриманою композицією з часом набуває вишуканості форм, соковитої та ажурної рельєфності. Певним чином видозмінюється характер різьблення - традиційна виноградна лоза доповнюється місцевими рослинними мотивами соняшника, груші, яблука тощо.

 

Храмові іконостаси можуть різнитися параметрами, характером різьблення, проте їх структура, починаючи з XVII ст., практично залишається сталою Як правило, іконостас має чотири-п'ять ярусів, порядок і розміщення ікон на них досить традиційний.

 

У нижньому ярусі по центру розміщуються Царські врата, на північ та південь від них відповідно - образи Богородиці та Ісуса Христа, за ними зліва і справа - дияконські врата, далі праворуч - храмова ікона. Над Царськими вратами міститься образ «Нерукотворний Спас».

 

Другий ярус - празниковий; тут розміщуються ікони дванадесятих свят: Різдво Богородиці, Введення в храм, Різдво Христове, Богоявлення, Стрітення Господнє, Благовіщення, Вхід Господній в Єрусалим, Воскресіння, Вознесіння, Зішестя Святого Духа, Преображення Господнє, Успіня Богородіці - по 6 ліворуч і праворуч від ікони «Тайна вечеря», що розташовується в центрі.

 

Над празниковим ярусом містяться зображення 12 апостолів і «Деісус» - ікона із зображенням Ісуса Христа, Богородиці та Іоана Предтечі у молитовній позі - в центрі Верхній ярус - 12 пророків, по 6 з кожного боку. У центрі - ікона Богородиці «Знамення», а над нею «Розп'яття з предстоячими».

 

Вишуканістю декоративного різьблення завжди в системі іконостаса виділяються Царські врата, які символізують вхід до храму небесного. Як правило, на їх стулках розміщувалися шість медальйонів зі сценою «Благовіщеня» (Богородиця і архангел Михаїл зображувалися окремо) та образами євангелістів - Матвія, Марка, Луки га Іоана.

 

На південних та північних дверях іконостаса найчастіше зображували архангелів Гавриїла та Михаїла. Хоча зустрічалися випадки й більш давньої традиції - розміщення на дияконських вратах зображень Мельхіседека та Аарона - ранніх персонажів Біблії. Так маємо приклад перехідного періоду в церкві Святого Духа в м. Рогатині, де на північних вратах іконостаса зображена постать архангела Михаїла, а на південних - Мельхіседека - царя і священика Салимського.

 

Незважаючи на усталену схему побудови, іконостас храму завжди вирішувався співзвучно з формами споруди, віддзеркалюючи місцеві традиції архітектури, декоративного різьблення та малярства. До таких унікальних мистецьких витворів слід віднести іконостаси церкви Святого Духа в м. Рогатині, церкви святої Параскеви в с. Крехові, церкви святого Юрія в м. Дрогобичі та ін.

 

Широко розповсюдженим явищем у храмовій архітектурі Карпат, зокрема галицької, лемківської, буковинської шкіл, були настінні розписи. Вони давно стали об'єктами історико-мистецьких досліджень. На високу виконавську майстерність стінопису, його мистецьку довершеність звертало увагу чимало науковців, серед яких Г. Логвин, П. Юрченко, Л. Міляєва.

 

Стіни українських церков, виконані з брусів, мали в інтер'єрі великі гладенькі площини що створювало умови для розмалювання храмів. Живописом покривали стіни центрального зрубу - нави. Інколи стінопис переходив на зруби бабинця та вівтаря. Різні за параметрами сюжетні композиції на біблійні теми вільно розміщувалися на стінах, нерідко з низу до верху вкривали внутрішні площини зрубу.

 

Найдавніші розписи збереглися в таких пам'ятках храмової архітектури, як церква Святого Духа в с. Потеличі, Воздвиження Чесного Хреста та святого Юрія в м. Дрогобичі, Миколаївська в с. Колодному та Миколаївська в с. Берегомет. Невимушене трактування сюжетів, їх насичена колористика, характер образів, зображених народними живописцями, свідчать не лише про непересічний мистецький талант виконавців, але й одночасно про їх уміння організувати внутрішній простір храму, надати йому композиційної довершеності й урочистості. Отже, у храмовому будівництві Українських Карпат простежуються традиційно стійкі архітектурні та декоративно-мистецькі засоби виразності.

 

У результат і комплексного розгляду церковного будівництва карпатського краю визначено типологічні особливості храмових споруд регіону, проаналізовано конструктивно-технічні та архітектурно-мистецькі прийоми їх зведення.

 

Встановлено, що визначальною сутністю народного храмобудування в карпатському краї є інтегрований досвід багатьох поколінь будівничих, який набув значення традицій і знайшов своє втілення у формах будівель, їх конструктивній структурі та пластичному трактуванні декоративних елементів, органічно пов'язаних з формою.