ЕКСПЕДИЦІЯ АРХИПА ДАНИЛЮКА НА БУКОВИНУ 1987 р: На Буковині мені доводилось бувати й раніше, але коротко, не було часу «розглядатися». Цього разу поталанило більше: у поїздці провів більше тижня, і при цьому була чудова погода. До складу експедиції входили наукові працівники Р. Радович, А.Якимович, Т.Андрієвська, М.Багнюк.

З Чернівців ми попрямували на Хотин, звичайно, зупиняючись у селах, які траплялися на шляху. Нас відразу захопили тутешні чепурні села, вкриті соломою або очеретом, з підсиненими стінами, оточеними широкими призьбами. Привабливості їм надавала ще й загосподареність: під стріхами висіла кукурудза, вінки цибулі, сухе запашне зілля. Перед вікнами — квітники з гарячо-жовтими чорнобривцями, жоржинами. Ці хатки дуже подібні до подільських, покутських.

У с. Малинці ми докладно оглянули сторічної давності хату О. Боярик. Будівля виділяється широким піддашшям, яке підтримується стовпами. Хата-світлиця простора, а через стіни — хатчина з великою піччю. В обох приміщеннях миті стелі, є три поперечні і один повздовжній сволоки. Біля хати — приміщення для корови, курей і комори. Будівля, як і хата, покрита очеретом. Потім зупинились у с. Колішківці Хотинського району, де з великим захопленням оглянули шопрулозницю Й.Чорноброва. Це вже рідкісна на сьогодні споруда, на двох печах якої на спеціальних решітках з лози сушили груші, сливи, яблука. Стіни будівлі виплетені лозою між кіллям і закидані до висоти 1,3 м глиною, побілені. Під майже самим піддашшям стіни залишені незаплетеними. Це — «віддушина».

Члени експедиції одностайно вирішили, що споруда пам'яткова і її варто придбати для музею. У с. Данківці того ж району нашу увагу привернув курничок у господаря І. Балахтара. Це маленька, циліндричної форми споруда зі стінами, виплетеними лозою між кіллям, обмащена глиною. Перекриття — солом'яний дах конусовидної форми. Над самим Дністром, на мальовничих крутосхилах нас зустрів Хотин, одне з найдавніших міст України. Тут кам'яні стіни фортеці ХІII-ХVІ ст. ще пам'ятають бряжчання шабель козаків під проводом гетьманів Петра Сагайдачного і Богдана Хмельницького. І ми, звичайно, хоч мали й обмаль часу, відвідали фортецю, помилувалися навколишніми ландшафтами, Дністром.

У с. Ярівка Хотинського району досліджували хату Гафії Фанарюк. У плані вона складається з двох житлових приміщень, розділених сіньми (хоромами), в яких виділено ванькир. У лівій хаті є піч, у правій — немає. Вона використовується під житло тільки в літній період.

Стіни хати каркасні, глинобитної конструкції, стеля з патичків, закидана з обох боків глиносолом'яною сумішшю. Як розповідають старожили, давніше у цьому селі замість стовпів ставили «природні» сохи, тобто стовбури з розвилками зверху, які вкопували в землю. Стіни між стовпами городили лісовим хмизом горизонтально, як кліті. Найдавніші будівлі були дводільні з планом: хата і сіни, пізніше до них стали добудовувати ще одну хату. Пліт у стінах закидали «чумаром» (глиною з різаною соломою). Стелю завжди робили з дощок, які клали на сволоки. Для утеплення на дошки ще клали трощу і глину. Піддашшя називали підстріхом. Знизу його підшальовували, обмащували глиною або фарбували.

У давніших хатах з трьох боків уздовж стін були широкі «приспи», зроблені з каміння й замащені глиною. Недалеко від хати до сьогодні збереглася колиба, яка використовувалася як возівня. Це чотирисхилий дах висотою 3,5 м на кроквах з бантинами. З фасадного боку дах у нижній частині зрізаний вертикально. У зрізі влаштовано двері. Покриття — очерет. Цікаво, що ці колиби подібні на поширені на Дніпропетровщині халаші, катаражки. У с. Котелеве Новоселицького району збереглася хата, збудована ще за турків. Стіни в ній городжені, на сохах. Стеля дощата в розбіжку, на трьох поперечних і одному повздовжньому сволоках; стеля миється. У плані будівля складається з хати з піччю і грубою, хоромів, в яких відгороджено приміщення для комори, і світлиці. Уздовж фасаду хати — піддашшя, яке підтримується на чотирьох стовпах. Дах чотирисхилий, вкритий очеретом. У сусідній садибі зберігся курник еліпсовидної форми зі сферичним дахом. Стіни курника городжені і закидані коров'ячим мустом.

Інший характер має будівля у прикарпатській смузі, зокрема в Сторожнівському районі. Житлові будівлі тут зрубні, але стіни обмащені глиною. Завдяки глиняній обробці торців на кутах виникають своєрідні пілястри, які вверху перетворюються на «східчасті кронштейни». Крили хати тут драницями. Дещо подібну конструкцію мала хата кінця XIX ст. з с. Топорівці Новоселицького району, яка експонувалася у львівському музеї просто неба, але згоріла в 1983 р. Хата ця була зрубна, з кругляків різного діаметру. У вінці зрубу забивались клинці для закріплення змішаної з соломою глини, яка набивалась в щілини. Так створювалися вирівняні площини стін, що білилися. Стеля дерев'яна, милася. Навколо хати глиняна призьба. Дах чотирисхилий, під соломою.

Будівля мала дві житлові кімнати, що розділялися сіньми. Менша з них використовувалася як кухня, більша — як світлиця. В обох приміщеннях були печі для випікання хліба і плити для щоденного готування їжі. У селі Снячів Сторожнівського району нашу увагу привернула стайня зі стодолою. Подібні споруди побутують і на Львівщині. Стайня має каркасну конструкцію, між стовпами — заповнення дошками. Стіни мащені. Стеля на трьох повздовжніх сволоках. Над стайнею сіновал, на який можна вибратися зі стодоли. Стодола прилягає до стайні з правого боку. Стіни стодоли мають каркасну конструкцію із забитими вертикально дошками.

У с. Дубівці Кіцманського району зберігається стодола каркасної конструкції, яка подібна до будівлі, перевезеної до львівського музею просто неба з с. Бережонки. У плані стодола квадратна. Двосхилий солом'яний дах опущений майже до землі. Фасадом служить причілкова стіна з широкими воротами. Стіни стодоли складені з букових колод, стовпи і підвалини дубові. Основна частина будівлі зрубна, а в прогонах стін використано стовпи і дилі. У плані стодола складається з трьох частин: току, на якому молотили збіжжя, засіку і стайні, до яких є окремий вхід через бічні двері.

Узагалі традиційні буковинські села Хотинщини і навіть передгір'я подібні до подільських не тільки структурною основою — планами в житлових будинках, а й художнім завершенням. Зовні в них по два вікна, що виходять з житлових приміщень по обидва боки від просторих сіней. Уздовж фасадної стіни (нерідко і при бокових стінах) влаштовано відкриті галерейки, перекриті великим напуском чотирисхилого даху. Але якщо в горах раніше знали тільки один матеріал — дерево, то між Прутом і Дністром — глинобитні, городжені і закидані глиною стіни, солом'яні або очеретяні дахи, які надають будівлі рис суто української хати. Традиційні також інтер'єри. Зліва від сіней — красиво прибрана хатчина-кухня, праворуч — світлиця, багато оздоблена творами народно-декоративного мистецтва. Яке ж будівництво сьогодні на Буковині? Які там села тепер? Вони добротні, красиві. Що не дім — то стій та й милуйся. Один на одного не схожий. Якого хисту, винахідливості треба мати, якої праці треба докласти, щоб витворити таке!.. Та ще й лебедів на стінах оселити, квіти повимальовувати, орнаменти... Щоб не тільки собі гарно на душі було, а й приїжджому. І ми не могли обминути сучасні будинки, хоч мали завдання досліджувати старовину. Майже в кожному селі побіжно оглядали палаци культури. Справді палаци... Двоповерхові, художньо завершені зовні. Такі споруди особливо запам'яталися в селах Шилівці, Малищі, на Хотинщині, в селах Новоселицького району. І тільки зрідка можна поміж цими палацами в селах зустріти давні будівлі. Це можна пояснити постійним бажанням селян створити свій побут кращим, життя цікавішим і сучаснішим. Тільки оце постійне «змагання» в селі за краще, красивіше зробило Буковину справді неповторним, казковим краєм.