Анатолій Кифішин: Духовний центр білої людини міг бути в Карпатах

Імовірно, що чільним святилищем білої раси в так звані доісторичні часи була не Кам’яна Могила поблизу м. Мелітополя в Запорізькій області, як гадають науковці, а ще не відкриті — чи то якась окрема культова споруда, чи цілий природно-архітектурний комплекс у Карпатах або ж, зрештою, самі гори. Таке припущення висловив відомий історик-сходознавець Анатолій Кифішин, котрий останніми роками проживає і працює в Москві, а недавно відвідав Прикарпаття і розшифрував протошумерські символи на стародавніх скельних зображеннях у с. Терношорах на Косівщині.

Відвідавши наш край на запрошення Івано-Франківського осередку "Світовид" обласної організації ВУТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка й за особистого сприяння його керівника Олега Полівчака, учений також мав низку зустрічей з представниками наукових кіл та громадськості в обласному центрі. Тематика цих діалогів була доволі розмаїтою. Зокрема А. Кифішин розповів і про переслідування, яких він зазнає в Росії, точніше, в її столиці за те, що у своїх дослідженнях він не дотримується усталених ще за доби Союзу історіографічних стандартів, а виробляє "свої".

Власне, ці гоніння на науковця й розпочалися ще в 70-х роках минулого століття. Адже після закінчення 1958 року історичного факультету Чернівецького університету, а 1962 й 1966 рр. — відповідно східного факультету Ленінградського університету та аспірантури інституту сходознавства АН СРСР, він деякий час працював під керівництвом академіка Васілія Струве, відомого своїми незаангажованими поглядами на минувшину людства. Отож після смерті вчителя Анатолій Георгійович упав у неласку в тодішніх сильних світу, в якому правила  КПРС. Передусім за те, що його наукові висновки щодо коренів шумерської цивілізації, які він "розмістив" на північному Причорномор’ї, не збігалися з позицією лідера радянського сходознавства ігоря Д’яконова, постійного опонента В. Струве.

Все ж А. Кифішин не здався. Зоставшись у Москві й ризикуючи ще відтоді, без перебільшення, своїм здоров’ям і життям, він і далі досліджує справжню історію шумерів і пов’язує її з Україною, до якої ставиться з великою любов’ю. Його статті не друкували в радянських виданнях, але вони виходили друком у Болгарії. Врешті-решт завзяття "одного в полі воїна" увінчались успіхом. У 80-х роках XX ст. пан Анатолій створив свою наукову школу шумерології, яка відразу стала альтернативною школі згадуваного Д’яконова. Відтак під його орудою побачили світ у 1997—2000 рр. два збірники наукових статей...

Але найбільшою справою А. Кифішина стало дослідження вікодавніх письмен на Кам’яній Могилі. В результаті цієї клопіткої титанічної праці з-під пера ученого вийшла монографія з вельми промовистою назвою: "Давнє святилище "Кам’яна Могила". Досвід дешифрування протошумерського архіву XII—III тисячоліть до нашої ери". В Росії цю фундаментальну працю, яка перевертала з голови на ноги деякі узвичаєні, хоч і помилкові, погляди на минувшину сучасної земної цивілізації, звісно, не опублікували. Та за підтримки українських патріотів вона вийшла друком у Києві 2001 року. Проте понад три десятки інших наукових праць і ще два томи монографії, присвяченої розшифрованим таємницям "Кам’яної Могили", ще чекають своїх видавців.

У цих творах, за словами самого А. Кифішина, він "докопався" до 100-тисячолітніх глибин землі Причорномор’я, яку споконвіку населяв один і той самий народ — пращури сучасних українців, яких античні, візантійські та інші літописці і хронологи називали в різні часи різними іменами. Водночас гість високо оцінив здобутки істориків-краєзнавців Івано-Франківщини, зокрема директора інституту історії й політології ПНУ доктора історичних наук, професора Миколи Кугутяка у вивченні проукраїнської минувшини. Своєю чергою науковці нашого регіону пообіцяли на зустрічах з А. Кифішиним у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника та в Будинку вчених цього ж ВНЗ допомогти у видруці ще не опублікованих творів московського українознавця. Втім, на таку добру справу, як повідомив кореспондентові "Галичини" голова Надвірнянської районної організації Української народної партії, депутат районної ради ігор Андруняк, не завадило б оголосити всегромадський збір коштів.