Ліс може опиратися майже всім руйнівним силам природи.
Безсилий він лише проти одного ворога — людини.
Карл Гайер

Катастрофічні паводки у Закарпатті загострили інтерес сус-пільства і науки до лісів Карпатського краю. І хоча вчені вже досить добре знають фактичний стан карпатської лісової рослинності і на основі створеної ними системи заходів для запобігання паводкам можуть вказати шляхи вирішення долі «легень» України, дискусія навколо проблеми триває.

Ніхто не може заперечувати певного значення несприятливої гідрометеорологічної ситуації у виникненні паводків. Саме природні фактори спричинили небезпечні повені 1700, 1730, 1864, 1887, 1895, 1900, 1911, 1913, 1926, 1927, 1933, 1941 рр. Але ж, принаймні протягом останніх 50 років, антропогенні фактори дедалі більшою мірою визначають виникнення паводкових катастроф. Важливо підкреслити, що в першій половині нинішнього століття антропогенний вплив на природні ландшафти Карпат був незначний, однак тодішні уряди після кожного паводку будували потужні дамби для захисту населених пунктів, протипаводкові водосховища, створювали водні перепади і т. ін.

Дуже гірко і боляче читати наукові та публіцистичні статті, автори яких намагаються переконати читачів у тому, що антропогенні фактори в попередніх та останньому катастрофічному паводку не відігравали серйозної ролі. Такі висновки далекі від істини. Тільки за повоєнні 10—15 років було оголено 20 відсотків покритої лісом площі. Це не могло не вплинути на гідрологічний режим гірських річок. Порівняйте наведені вище дані про паводки за 1700—1941 рр. з частотою їх у повоєнні роки — 1948, 1955, 1957, 1959, 1964, 1969, 1970, 1974, 1977, 1980, 1982, 1992, 1993, 1997, 1998. При цьому кожна наступна повінь супроводжувалась усе більшими зсувами грунтів та селевими потоками. Ніхто з учених-ботаніків (лісо-знавців) не сумнівається в тому, що переруби, які траплялися в гірських лісах, зменшували здатність лісових екосистем затримувати опади і регулювати поверхневий стік води. Ось чому лісогосподарські та адміністративні органи мають передусім аналізувати й враховувати антропогенні фактори. Сьогодні навіть без додаткових досліджень є можливість здійснити такі протипаводкові заходи, які значно поліпшать екологічний стан Карпатського регіону. Наведу лише окремі з них, які вчені неодноразово пропонували для запобігання катастрофічним паводкам. Це — будівництво протипаводкових водосховищ, бетонних укріплень та дамб на поворотах річок, створення водних перепадів, припинення або істотне зменшення хаотичного і варварського видобутку гравію, піску тощо, створення системи гідрологічного моніторингу.

Вся лісогосподарська діяльність у Карпатах повинна спиратись на гідротехнічні та лісотехнічні заходи, які слід здійснювати паралельно. У верхів’ях басейну річок та передгірських і гірських ландшафтах, схильних до берегової ерозії, вчені рекомендують до мінімуму обмежити площу суцільних рубок, відновити верхню межу лісу на полонинах, щоб поліпшити гідрологічний режим річок, які тут беруть початок. На думку лісознавців, слід також передати Держлісфонду колишні колгоспні та радгоспні ліси паводконебезпечних зон. Це гарантуватиме лісовідновлення та поліпшення водозахисних функцій. Лісівники повинні подбати про припинення самовільних рубок, які останніми роками посилюються, та суворо дотримуватись режиму надійної охорони гірських лісів. Треба також створити водозахисні заказники, розширювати і створювати нові смуги водозахисних прибережних лісів, не допускати використання прируслової 50-метрової зони для сільськогосподарських угідь (під просапні культури), залісити й залужити еродовані пасовища, заборонити вирубку чагарників для розширення площі орних земель.

Можливо, слід створити в структурі Мінекології спеціальний департамент карпатських лісів, який би домігся докорінного поліпшення екологічної ситуації в Карпатах, забезпечив науково обгрунтовану експлуатацію лісу в інтересах вітчизняного лісообробного виробництва, заборонив добування і вивезення «кругляка» іноземними фірмами, створив особливий режим ведення водного, сільського та лісового господарств, переорієнтував карпатський природний комплекс у напрямку зменшення лісокористування, збільшення лісистості, підвищення лісозахисних функцій екосистем. Очевидно, в Закарпатті слід поступово створювати рекреаційну і туристичну індустрію, підтримувати оптимальний рівень експлуатації лісу, забезпечувати співробітництво з сусідніми державами у розв’язанні екологічних, економічних, природоохоронних проблем.

Варто зупинитися тут ще на одному питанні — про етичні аспекти підходу різних вчених до вирішення проблеми карпатських лісів. Надійність фактів і об’єктивність їх оцінок, аналізу та висновків — це основа успішного розвитку всіх розділів науки. Сучасна періодика, на жаль, переповнена суперечливими оцінками стану справ у Карпатському регіоні.

Вище ми вже підкреслювали, що знищення лісів неминуче призводить до збільшення руйнівних селей, повеней та інших катастроф. Ця аксіома вже давно відома, повторювалася безліч разів у науковій літературі, очевидна для фахівців у галузях геоботаніки, лісознавства, лісівництва та грунтознавства. Але, на жаль, і сьогодні можна натрапити на твердження окремих учених, що буцімто катастрофічні повені в Закарпатті не пов’язані з руйнуванням лісових екосистем.

Інші вчені, на превеликий жаль, заперечують, що в Карпатах відбуваються варварські рубки цінних деревних порід, ліс вивозиться за безцінь за кордон, рубки догляду не проводяться. Ці вчені також вважають, що в Карпатах занадто великі площі лісів переведені в категорію заповідних. Така позиція, мабуть, подобається владі, яка не виявляє занепокоєння катастрофічним станом карпатських лісів та необхідністю термінових заходів для їх порятунку. Це особливо дивно, оскільки сьогодні у світі мало знайдеться людей, котрі не усвідомлювали б загрози, що йде від злочинної байдужості чи легковажності влади у питаннях охорони природи і раціонального природокористування.

Якщо власного досвіду знищення лісів в Україні не достатньо, щоб пов’язати небезпечне, шкідливе господарювання в лісових екосистемах з екологічними катастрофами, то виникає потреба і необхідність нагадати, що в усьому світі вже не одне століття триває таке знищення лісів. Сьогодні їх масиви зменшуються, приблизно, на 100 тис. км2 за рік, що дорівнює площі таких двох країн, як Швейцарія та Голландія. (Щороку втрачається 10% лісів.) За останні 300 років людство втратило 6 млн. км2 лісів. Це більше, ніж площа Європи. Певна річ, можуть існувати різні думки про темпи деградації природи, але що вона відбувається і посилюється скрізь (в Амазонії, Сибіру, Карпатах тощо), у мене особисто немає ніяких сумнівів.

Упродовж останніх 100 років втрачено 40% наявних на планеті лісових масивів. Але є один позитивний приклад: у Франції в 1810 р. ліси займали 15% території країни, нині — понад 25%.

Найбільш прикро, на мій погляд, що серед науковців немає єдиної думки з приводу долі карпатських лісів. Маю на увазі не теоретичні дискусії, полеміку навколо нових лісознавчих ідей, методів дослідження чи наукових висновків. Йдеться про фактичний матеріал, на базі якого робляться висновки прикладного значення. Наведу приклади. Відомий ужгородський професор В.Комендар стверджує, що неграмотна експлуатація лісів, надмірні рубки, висихання дерев, повсюдне трелювання зрубаних дерев призвело і продовжує призводити до інтенсивної ерозії грунтів. Сьогодні, за його даними, існує близько 100 тис. га сильно еродованих лісів та 37 тис. га середньо та слабо еродованих. Таким чином, лісистість Карпат зменшується. Ерозія охопила величезні площі. Саме це і стало причиною селеносних потоків, які спричинили катастрофу 1998 року.

А ось інший дослідник — Р.Олійник — вважає, що в останні десятиліття рубки в областях Карпатського регіону зменшились у 2—3 рази. В Закарпатській області обсяг рубок з 1956 р. до останнього часу скоротився в сім разів, в останні шість років розрахункова лісосіка недовикористовується на 30—40% щорічно тому, що немає техніки, запасних частин, пального, лісових доріг. Думку про інтенсивне вирубування лісів і вивезення величезної кількості деревини до Франції, Австрії, Угорщини, Польщі він спростовує, вважаючи її обивательською. Насправді, стверджує автор, починаючи з 60-х років, обсяг лісовикористання не перевищував розрахункової лісосіки і становив 60— 75% від середнього приросту.

Як бачимо, оцінки стану карпатських лісів двома вченими діаметрально протилежні. Виникає цілком природне запитання: які рішення можуть прийняти лісогосподарські органи, уряд чи Президент стосовно долі карпатських лісів? Адже ж в обох випадках влада спиратиметься на думки вчених!

Я на боці тих учених, які слушно вважають, що роль карпатських лісів лише декларується, а практично нічого не робиться для прийняття принципових і кардинальних рішень і, головне, для виконання вже ухвалених законів і постанов Верховної Ради та уряду.

Гадаю, слід припинити розмови про природні фактори, які начебто є головними чинниками виникнення катастрофічних паводків, селів, зсувів тощо. Це ненауковий і шкідливий підхід. До того ж, на кількість опадів сьогодні людина не впливає. Треба зупинити нераціональну лісогосподарську та лісозаготівельну діяльність у Карпатах, яка безперервно посилює екологічну нестійкість регіону. Не треба закликати всіх і вся обмежувати суцільні вирубки лісу, зменшувати розорювання крутосхилів, забороняти безсистемне прокладання мережі шляхів, відновлювати водосховища у витоках гірських річок, впроваджувати сучасні технології ведення лісового господарства та лісоексплуатації, збільшувати лісистість, відновлювати верхню межу лісу тощо, — слід перейти до реалізації цих справедливих рекомендацій. Лісова наука усі ці істини встановила давно. І вже давно (років 10—15 тому) необхідно було рішуче й енергійно діяти і урядові, і відповідному відомству, аби надійно і безумовно запобігти сучасному катастрофічному станові, в якому опинились Українські Карпати. Гадаю, уже найближчими місяцями слід виділити гелікоптери і необхідну техніку, створити комплексну експедицію ботаніків, лісівників, грунтознавців, гідрологів, географів, які мають чітко і впевнено визначити і рекомендувати уряду широкі та всебічні заходи, обов’язкові для виконання лісогосподарськими органами протягом 3—5 років. Передусім потрібно визначити площі, на яких на певний час слід припинити лісогосподарську діяльність, площі, на яких триватиме експлуатація, що базується на суто наукових засадах, і площі, які треба перетворити в додаткові заповідні території. Очевидно, слід негайно припинити вивезення лісу за кордон. Україні бракує деревини. Митні служби повинні одержати чітку вказівку про своє завдання у вирішенні цього питання. Хочу повторити, що карпатськими лісами повинен займатися окремий, наділений необхідними повноваженнями департамент у складі Мінекології, який забезпечуватиме безумовне проведення згаданих та інших необхідних заходів у найкоротший термін, аби припинити злочинне знищення надзвичайно цінних ресурсів Карпатського регіону.

Нарешті, серед наукових пріоритетів має бути забезпечене належне місце лісознавчим дослідженням. Правильне господарювання в карпатських лісах дозволить одержувати певні кошти для вирішення питання їх фінансового забезпечення. Слід рекомендувати урядові видати спеціальне розпорядження, спрямоване передусім на припинення такої діяльності в карпатських лісах, яку наука вважає вкрай шкідливою для них і для економіки України. Це розпорядження має передбачити також проведення згаданих вище експедиційних дистанційних досліджень та прийняття за їх результатами програми інтенсивних дій зі збереження та збагачення природи Карпат, її рекреаційного і лісогосподарського використання на найближчі три-п’ять років.

Наші вчені, наукові установи, громадські природоохоронні організації очікують впровадження своїх практичних рекомендацій та готові активно попрацювати в цьому напрямі.