Перша світова війна принесла багато страждань лемкам. Були повністю розорені окремі села, багато селян загинуло у війні. За симпатії лемків до східнослов'янських народів австрійські власті вивезли з Лемківщини понад три тисячі інтелігенції і селян у Талергофський концентраційний табір, де кілька сотень лемків загинули.

Розпад Австро-Угорської монархії у 1918 р. сприяв боротьбі поневолених народів за самовизначення. Така боротьба розгорнулася і на Лемківщині. У с. Команча на Сяніччині було проголошено створення Східнолемківської республіки, яка проголосила своє об'єднання з ЗУНР. Польські легіонери в кривавій сутичці з селянами розправились із спробою самовизначення. У той же час у с. Фльоринка на Новосанчівщині проголошено створення Західнолемківської руської республіки, яка виступила за солідарність з Радянською Україною і Радянською Росією. Польські війська ліквідували Республіку, а її творців було віддано під суд. Подібні спроби боротьби за самовизначення мали місце на Пряшівщині і в теперішній Закарпатській області. Велика група лемків боролася за волю в рядах січових стрільців та УГА. Визвольний рух, хоч і закінчився невдачею, загартував витримку українського народу і його складової частини лемків, зміцнив віру в можливість соціального і національного визволення.

Польські буржуазні власті, які жорстоко розправилися з народним визвольним рухом на Лемківщині, повели довготривалу боротьбу за ліквідацію національних завоювань русинів-лемків. Були закриті або перетворені на польські українські школи, заборонені українські культурно-освітні осередки.

У міжвоєнній Польщі з новою силою розгорілася кампанія за "врятування" лемків перед "українізацією" і приєднання їх до поляків. Польська преса (наприклад, "Кур'єр Краковскі" № 143, 160—1933) виступила з "доводами", що діалект лемків є польським, а лемки — етнографічна група польського народу. У рукописному трактаті "Лємковчизна" (зберігається в історичному архіві у Львові) ксьондз Ч. Войтисяк висловив обурення на адресу українців з приводу "незаконного привласнення лемків", які, мовляв, "зовсім не українці, а польське плем'я". Автор вважав, що негайна полонізація лемків була б вельми корисною для польської політики і католицької церкви, а лемкам "дала б відпорність на пропаганду українську". Подібні шовіністичні ідеї розвинула М. Пєрадська в книжці "На шляхах Лемковщизни" (Краків, 1939).

Лемко, щоб отримати навіть найнижчу урядову посаду, змушений був відректися від свого національного імені, змінити східну віру на римо-католицьку.

У порівняно кращих умовах проживали лемки у Чехословаччині (включаючи теперішню Закарпатську область). Тут існували "руські" (українські) школи, товариства, літературні об'єднання, освітні і культурні осередки. На еміграції лемки теж об'єднувалися в суспільно- культурні організації. У США і Канаді діяв "Комітет допомоги Лемківщині", який збирав кошти на допомогу лемкам "в краю", сприяв засновуванню освітніх і культурних товариств, бібліотек. Як вже згадувалося на початку цієї праці, у 30-х pp. засновано "Лемко-Союз" з його друкованим органом газетою "Карпатська Русь". Одним з перших керівників "Лемко-Союзу" і редакторів газети був лемківський письменник і публіцист Дмитро Вислоцький (Ваньо Гунянка), який після другої світової війни повернувся на Україну до м. Львова.

Національні інтереси лемків у міжвоєнному часі гаряче захищав талановитий поет і публіцист родом з Новиці Богдан-Ігор Антонич (1909—1937). У своїх творах він оспівав рідні Карпати, життя земляків. Б. І. Антонич заслужено увійшов до плеяди найкращих поетів слов'янського світу. У липні 1990 р. йому встановлено пам'ятник у рідному селі Новиці на Лемківщині.

Нове горе принесла лемкам німецька окупація. Фашисти заарештували і знищили кращих синів і дочок Лемківщини. Багато молоді вивезли на примусові роботи до Німеччини, у своїй людиноненависницькій антислов'янській політиці намагалися "вигортати вогонь з печі" руками самих же слов'ян, зокрема українців. У таємному меморандумі до Гітлера його заступник Гіммлер радив фюреру, що для успішного проведення "расової селекції" (винародовлення) на Сході слід культивувати серед українців якнайбільше окремих "націй": "русинів", "малоросів", "карпаторосів", "лемків", "бойків", "гуцулів" тощо, нацьковувати їх одна на одну.

з перших днів окупації лемки включилися в антифашистську боротьбу. Разом з польськими патріотами в Русі Опору активну участь брали лемки П. Пиртей, М. Донський, П. Русиняк і багато інших. Володимир Водзік зі Мшаної та Андрій Яворський з Королика очолювали партизанський рух на Прикарпатті. Велику роботу в рядах борців проти фашизму здійснив лемко з Петрушої Волі коло Кросна Петро Когутов.

Лемки внесли значний вклад у всенародну боротьбу проти фашизму. Численні добровольці-лемки в рядах Червоної Армії приспішили день перемоги у війні.