У всіх довідниках, наукових працях, енциклопедіях наголошується на багатстві природи українських Карпат і зокрема Закарпаття. За мальовничістю ландшафтів і різноманітністю природних екосистем наша область порівнюється зі Швейцарією, Австрією... Справді, так воно і було, але... в минулому.

Після реструктуризації 1993-го комплексні підприємства-лісокомбінати нашої області перетворили у держлісгоспи. І майже відразу, невідомо, як і чому, почалося варварське вирубування гордості Закарпаття — букових пралісів — із застосуванням суцільних і концентрованих рубок, заборонених «Правилами рубок головного користування лісів у Карпатах» і «Законом про охорону природи України». Ці рубки, за словами працівників лісу, проводилися нібито з метою отримання валюти для розбудови економіки Закарпаття. Тепер майже цілодобово на Захід тягнуться лісовози і вагони з елітною деревиною-кругляком, буквально за безцінь задовольняючи потребу закордонних підприємств у високоякісній деревині...

Після опублікування в першій половині жовтня 2003 р. у «Дзеркалі тижня» гостро критичної статті «Перетворимо ліси в пустелі?» адміністрація облвиконкому створила комісію науковців та спеціалістів для розробки проекту реформування лісового комплексу Закарпаття. Члени комісії з ентузіазмом узялися за створення такого проекту, але… Першим спалахом ентузіазму все й завершилося. Щоправда, обладміністрація замінила керівні кадри управління держлісгоспу, тож нині є можливість провести розумну реструктуризацію лісового комплексу.

Нині хочу зупинитися на необхідності вирішення нагальних проблем, пов’язаних із невиправданим і незаконним знищенням дібров у низовині та передгір’ї області. Скажімо, є загроза повного зникнення жалюгідних залишків гляціальних дібров в околицях селища Буштина. Колись такі діброви були поширені на великих площах (до 16 тис. га) у Закарпатській низовині, починаючи з «Чорного Мочара» Мукачівського району аж до Мараморошської котловини Тячівського району. Сьогодні ж майже всі площі гляціальних дібров вирубані, їх залишки дивом збереглися лише в околицях селища Буштино в урочищах «Малетова діброва» (10 га), «Дубки» і «Діброви», або «Мочар» (8 га).

Дивує те, що деякі буштинці не просто не цінують — власноручно знищують ці пам’ятки природи. Кілька років тому запалили «Малетову діброву», яку ледве вдалося врятувати, торік улітку хтось підпалив ділянку дубняків в урочищі «Мочар»… Причому довго «не могли» погасити вогонь… Згодом із Буштини в обласне управління агролісу стали надходити заявки на отримання лісорубних квитків на вирубування пошкоджених пожежею сухостійних дубів. Особисто я розцінюю це як акт низької культури й вандалізму окремих мешканців Буштини. Адже вищезгадані діброви заповідні, тож вирубування частини дубняків — порушення закону про охорону природи України. Районна екологічна інспекція разом із міліцією повинна була б розшукати злочинців і покарати за навмисний підпал дібров. На жаль, таких заходів зі збереження заповідних ділянок вжито не було... Нагадаю, унікальні залишки гляціальних дібров мають важливе наукове значення, а територія в разі вирубки всіх дубових лісів перетвориться на безлісні площі — толоки — безводну пустелю, оскільки ґрунтова вода, яку утримував ліс, значно знизиться. Не слід забувати, що селище швидко перетворюється у промислове місто, отож навколо нього треба буде створювати зелену зону — парки, на що знадобляться великі кошти і багато часу. Адже до 100 років доведеться чекати, щоб із саджанців виросли дорослі дерева.

До речі, обласне управління АПК усіляко підтримує ініціативу буштинців із вирубування унікальних дерев — свідків льодовикової епохи. Недарма нині адміністрація Карпатського біосферного заповідника домагається передачі гляціальних дібров в околицях с. Буштина, а також заплавної діброви «Оток» (52 га) у своє відання.

Вражає спосіб знищення дубових, дубово-грабових лісів в околицях м. Мукачеве. Цю брудну роботу виконує новостворене районне відділення агролісу. Подібних прикладів, коли бездушно вирубуються дуби і діброви, на території області можна знайти досить багато. Це в цивілізованих країнах Заходу дуб давно вважається «священним деревом». Категорично заборонено вирубувати не тільки дубові ліси, а й окремі дерева... Інтенсивне знищення дубів та дібров у Закарпатській низовині та в передгір’ї зрештою призведе до спустошення цих ландшафтів.

Неодноразово наголошував у засобах масової інформації і обґрунтовував на різних наукових конференціях необхідність повернення до попередньої структури лісового комплексу держави. На мою думку, єдино правильним у нашій ситуації є розподіл органів управління лісовими ресурсами на такі основні структури:
1. Міністерство лісового господарства, яке координувало б роботи з вирощування, догляду й охорони лісів нашої держави.
2. Міністерство лісової промисловості, в компетенції якого були б рубки головного користування, деревообробна та хімічна промисловість.

У жодному разі не можна залишати теперішню структуру лісового комплексу, коли Державний комітет лісового господарства здійснює двоякі функції — ведення лісового господарства та експлуатації лісів. Оскільки в такому разі на першому плані буде те, що вже десять років спостерігаємо, — нажива на лісових ресурсах. Нині держлісгоспи застосовують способи рубок головного користування, які в цивілізованих країнах скасовано майже століття тому.

Керівництво державного лісового господарства забуває, що ліси, особливо гірські, виконують не тільки економічні, а й не менш важливі захисні функції. Природа вже кілька разів карала людей за брутальні порушення її законів — небаченими в історії Карпат катастрофічними повенями (1998, 2001 р.). Комітет держлісгоспу скромно підрахував, що збитки, яких завдали ці стихійні явища, оцінюються в кількасот мільйонів гривень і в декілька людських життів. Насправді ж шкода обраховується мільярдами гривень, бо ми не повинні забувати про екологічну компоненту. Відомо, що на оголених схилах відбуваються інтенсивні ерозійні процеси, змив мільйонів тонн родючого шару грунту, який із материнської породи формується протягом багатьох століть. Тому на цих схилах відновлення високопродуктивних лісів можливе лише через сотні років.

Інше принципове питання — державний контроль за охороною, використанням та відтворенням лісів. На жаль, у проекті Лісового кодексу України цей важливий момент подано в дещо неоднозначному вигляді, і він не дасть бажаного результату. Вже є постанова Кабінету міністрів України про створення Державної інспекції лісів у складі Міністерства екобезпеки. Але це не приведе до ефективного контролю за лісовим господарством і лісоексплуатацією, бо працівники двох міністерств завжди домовляться про «позитивне» вирішення питання.

Єдиним правильним рішенням стало б створення Державної лісової інспекції, підпорядкованої безпосередньо Кабінету міністрів України. Ця інспекція має бути укомплектована кваліфікованими спеціалістами лісового господарства і лісової промисловості, забезпечена високою зарплатнею. Така інспекція в Закарпатті вже діяла, і всі спеціалісти сьогодні вважають її еталонною.

Є ще одне серйозне зауваження — з приводу так званого «побічного» лісокористування. За часів Радянської влади мені довелося ознайомитися зі способом використання цих ресурсів у Прибалтійських республіках. Як з’ясувалося, там вже у 80-х роках ХХ ст. проводилося ліцензування на заготівлю лікарської сировини, грибів, дикоростучих плодів, ягід тощо. Нині в лісах Закарпаття лікарські рослини заготовляють хаотично, гриби дедалі частіше заготовляють разом із грибницею. Такого варварства не побачите в жодній цивілізованій країні. І вже сьогодні ми змушені заносити колись цілком звичайні компоненти листяних лісів — беладонну, скополію — до Червоної книги України…

Чому ми не думаємо про це? Невже Верховна Рада України не може прийняти справедливішого й суворішого законодавства, яке діє, наприклад, у багатьох європейських країнах?