Виноградівський замок (історичні назви: Угочанський, Севлюський, "Канків") — X — XVI ст.. Замок височить на плато Чорної гори (568 м н.р.м.), а біля Підніжжя розкинулося старовинне місто Виноградів. На початку Хет. Угочай (так називали цю землю колись) захопили угорці, а вже в XIII ст. місто згадується під назвою Севлюш — що якраз і перекладається як "Виноградне". Переклад з угорської на українську відбувся у топоніміці у 1946 році.

Отже, назви замку — Угочанський, Севлюський — походять від Угочанського ко- мітату (комітат — адміністративний район), до якого належало місто Севлюш (тепер Виноградів).


Вперше ця фортифікаційна споруда згадується в угорській хроніці літописця Анфіма у зв 'язку з приходом угорських племен у Тисо-Дунайську низовину наприкінці IX ст. Уже в X ст. на схилі Чорної гори стояла дерев'яна фортеця. Це було сторожове укріплення, яке контролювало шлях на правому березі р. Тиса і переправу через ріку.
 

Перша письмова згадка про коменданта замку датована 1308 роком і була пов'язана з такими подіями. В 1301 році помер угорський король Андрій Третій, останній із династії Арпадовичів. Папа Боніфацій VIII призначив угорським королем принца Неаполітанського з родини Анжу — Карла-Роберта. Цей король у 1307 році подарував місто Севлюш феодалові Беке Боршо, котрий побудував тут кам'яний замок. Але частина феодалів, до яких приєднався й Беке Боршо, хотіли бачити на угорськім троні чеського короля Вацлава Другого і виступили проти Карла-Роберта. Цей виступ зазнав поразки. У 1317 р. королівські війська здобули замок і не лишили від нього каменя на камені. Згодом король Жигмонт І у 1399 р. подарував замок разом з містом барону П. Перені — за відчайдушну сміливість у битві з турками у 1396 році. У1399 році Перені за королівським дозволом починає відбудову замку. Потім Перені віддав замок ченцям ордену монахів-францисканців під монастир, а для себе самого збудував біля підніжжя гори двоповерховий палац, який зберігся ідо наших днів. Згодом, на початку XVI ст., рід Перені знову поновив фортецю. Замок мав форму чотирикутника. Довжина будови 46,9 м ширина - 44,8 м. По кутах замку височіли чотири квадратні вежі (на руїнах північної вежі згодом була побудована капличка у стилі бароко). Літописна згадка про францисканський монастир належить до 1516 р.


У XVI ст. на Закарпатті поширився рух Реформації, підтримуваний великими земле-власниками, в тому числі й власником замку Перені. Король-католик цього не пробачив: орден францисканців 1556 року був розігнаний, а замок зруйнований королівським військом під командуванням генерала Текелеші. Через півстоліття — з настанням протиреформації — монахи повернулися. Францисканці відновили споруду в 1668 році. Монастир люди прозвали "Канків" начебто тому, що ченці носили верхній одяг з овечої вовни, який називали "канко". Потім ця назва поширилася і на замок. За іншою версією, у часи міжусобиць, які настали з припиненням династії Арпадів, замком володів розбійник Канко, тож за його іменем названо замок.


У центрі міста коштом родини Перені побудовано церкву святого Франциска. Потім храм згорів під час пожежі. В пам'ять про відбудову костелу та передачу його католикам у 1748 р. на фасаді храму вибито герб єпископа Баркоці.