Військо Богдана Хмельницького під мурами Львова

Ярослав Ісаєвич

Визвольну війну українського народу в середині XVII ст., очолену гетьманом Богданом Хмельницьким, сучасники називали революцією. Це був справді всенародній зрив, який спричинило загальне незадоволення українського народу своєю долею в Речі Посполитій. Не тільки селяни, а й українські шляхтичі, особливо дрібні та середні, були обурені всевладдям магнатів, наступом на маєтки, захопленням земель. Вільне козацтво боролося за свої права, статус вільних лицарів. Соціальні конфлікти поєднувалися з національно-релігійними. Недаремно гетьман Хмельницький говорив, що має на меті "вибити свій народ з лядської неволі". З часу сформування на визволених землях української адміністрації й утворення козацької держави боротьба набрала характеру українсько-польської війни, хоч, крім національних, важливими залишались (особливо на першому етапі) соціальні мотиви.

Українське військо на чолі з Богданом Хмельницьким здобуло блискучі перемоги над польсько-шляхетською армією під Жовтими Водами (5-6 травня 1648 p.), Корсунем (16 травня). Грім переможних козацьких гармат став сигналом до масових виступів усіх регіонів України проти гнобителів. Шляхта була змушена визнати в ухвалах своїх сеймиків, що їй доводиться боятися не лише військ Хмельницького, "але й своїх власних підданих". 4 червня на військовій раді шляхтичів і львівського патриціату було ухвалено зміцнити укріплення міста і для варти на мурах і в брамах використовувати тільки найманих жовнірів, а не мешканців міста.

Битва під Пилявцями, що відбулася 23-24 травня 1648 р., закінчилася повною поразкою польсько-шляхетського війська. Шляхетська армія, яка ще кілька днів тому була впевнена у своїй перемозі, втікала з винятковою на ті часи швидкістю: відстань майже 300 км з-під Пилявців до Львова втікачі подолали за півтори доби. 26 вересня вранці "пилявчики" з'явилися у Львові. Через два дні на військовій раді було обрано гетьманом Ярему Вишневецького, який обіцяв налагодити оборону міста, але незабаром сам таємно втік до Замостя. Під час ради було схоплено і страчено на місці козацького розвідника.

6 жовтня під Львовом з'явилися передові загони, а 9 жовтня до міста наблизилися головні сили селянсько-козацького війська. Від 9 до 23 жовтня 1648 р. штаб-квартира Богдана Хмельницького була на Личаківському передмісті. Полк, яким командував най хоробрі -ший з полковників Б. Хмельницького Максим Кривоніс, зупинився на Тарнавці (район сучасних вулиць Богдана Хмельницького і Волинської), полк Павла Головацького стояв на горі Калічій (Цитадельній).

Загони татар, які тоді залишалися ще союзниками українців, отаборилися на полях поблизу приміських сіл Скнилова, Рясної і Зимної Води¹.

Більшість українського населення радо вітало появу селян і козаків. Люди переходили на їхній бік, надавали всіляку допомогу. Так, маляр-українець, який добре знав місцевість, показав козакам найвдаліший шлях для наступу на укріплення кармелітського монастиря - через будинки "схизматицьких" міщан.

10 жовтня здобуто ключові позиції зовнішнього поясу міських фортифікацій -укріплені костьоли Лазаря, кармелітів, Марії Маґдалини. 14-16 жовтня полк Максима Кривоноса стрімким штурмом узяв фортецю Високий Замок. При цьому допомогли й передміщани, які показали військові Кривоноса підступи до замку. Здобуття замку, з якого контролювалося місто, вирішило долю Львова.

Втім, міська верхівка ще перед штурмом Високого Замку зрозуміла безнадійність свого становища і розпочала переговори з Богданом Хмельницьким про сплату контрибуції. Контрибуція (близько півмільйона золотих) призначалася для сплати татарам і була зібрана з заможних міщан, яким міська влада пообіцяла, що Річ Посполита компенсує втрати.

З-під Львова Богдан Хмельницький розіслав свої полки в навколишні міста. Разом з місцевими повстанцями вони визволили майже всю Галичину. Перебуваючи під Львовом, гетьман вів також дипломатичні переговори з послами від князя Трансільванії. 26 жовтня Хмельницький рушив далі на захід, дійшовши до Замостя, звідкіля до Вісли лишалося не більше як 100 км. Після відходу основного війська Богдана Хмельницького з Галичини разом з ним пішло на схід багато селян і міщан із західноукраїнських земель, у тому зі Львова. На тій частині України, яка залишилася під владою козаків, сформувалась українська держава, очолена гетьманом і генеральною старшиною.

Нова хвиля визвольної боротьби на західноукраїнських землях піднялася під час Зборівської і Збаразької битв 1649р., а також у 1651 р. Поразки під Берестечком 1651 року і під Батогом 1653 року, спричинені великою мірою переходом кримських татар на сторону поляків, змусили Богдана Хмельницького шукати союзника в особі російського царя. Це було одним з основних мотивів Переяславського трактату, за яким Україна приймала протекторат царя, однак залишалася окремим державним організмом з правом мати свою власну адміністрацію, фінанси, правний устрій, підтримувати дипломатичні зносини з іншими державами. Укладення союзу дало змогу Хмельницькому рушити в новий похід на західноукраїнські землі, в напрямі їх головного міста Львова. Російською армією, що взяла участь у кампанії, командував боярин В. В. Бутурлін. Об'єднане військо 25 вересня 1655 р. підійшло до Львова. Українські козацькі полки зупинилися зі сходу, півдня і південного заходу. Табір російських полків розташувався на захід і північ від центру міста. Ставка Хмельницького до 8 листопада 1655 р. містилася поблизу церкви Юра. Трохи раніше на захід від Львова отаборилося польське військо на чолі з коронним гетьманом С. Потоцьким. Проте Хмельницький і Бутурлін вирішили випередити супротивника. Козацькі частини на чолі з миргородським полковником Григорієм Лісницьким і російські загони під керівництвом князя Григорія Ромодановського 29 червня здобули Городок, а наступного дня повністю розгромили польсько-шляхетське військо. Перемога під Городком забезпечила вільне маневрування визвольних військ у Галичині. Визволено Яворів, Немирів, Любачів та інші міста.

Недблович (Недбалович) К. Облога Львова козаками і татарами

Послам польського короля гетьман заявив, що погодиться на перемир'я, якщо Польща відмовиться назавжди від українських земель, які входили колись до Київської держави. "Хай відступлять козакам всю Русь по Володимир, Львів, Ярослав, Перемишль і формально оголосять їх вільними", - говорив Хмельницький². Проте план визволення західноукраїнських земель не вдалося тоді здійснити. Кримський хан, наляканий зміцненням України, напав на Поділля. У зв'язку з небезпекою татарського удару з тилу російсько-української армії довелося вирушити в похід, щоб відбити напад татар.

166 і р. внаслідок несприятливих внутрішніх і міжнародних обставин (допомога Криму Речі Посполитій, підписання в 1660 р. Олівського миру Швеції з Польщею, нестійкість частини козацької верхівки) Польщі вдалося захопити всю Правобережну Україну (без Києва). За Андрусівським перемир'ям 1667 p., Польща і Росія домовилися про поділ між собою України - кордон встановлено вздовж Дніпра. Деякі львів'яни переселилися в ті роки до Української козацької держави. Так, член львівського Успенського братства Яній Мазаракій переїхав на службу до Богдана Хмельницького, його син Дем'ян служив у козацькому війську значковим товаришем, а дочка Ганна вийшла заміж за лубенського полковника Василя Свічку. Переселенці зі Львова та Львівщини селилися також на Слобідській Україні.

Пам'ять про те, що могутня армія Богдана Хмельницького двічі стояла під мурами Львова, що майже вся Галичина була визволена козацьким військом, довго зберігалася серед місцевих українців. Коли ж про це почали забувати, то діячі українського національного відродження нагадували народові про минуле як в літературних творах, так і в науково-популярних історичних працях. Досить згадати вірш Маркіяна Шашкевича "Хмельницького обступлення Львова", щоб зрозуміти, як у ті часи, коли могло вже видаватися, що пануванню іноземців не буде краю, згадка про героїчну добу Хмельниччини піднімала людей на дусі, додавала їм віри у свої сили.

"... А у Львові рано всі дзвони заграли,
А високі ворота остіжом упали...
         Як гетьман Хмельницький шаблею звив.
Тай Львів ся поклонив".

Хоч Галичина не увійшла до козацької держави, все ж похід української армії під мури Львова став однією з тих подій, на яких виховувалися цілі покоління українців.

Література

1 Грабовецький В. В. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648-1654 pp. - Київ, 1972. - С 68-69.
2 Там само. -С. 188.