Минулого тижня ЗМІ передали повідомлення про НС, в яку потрапила група туристів з Чехії. Що ж сталося насправді? Деталі описує безпосередній учасник подій, керівник пошуково-рятувальних робіт, командир Верховинського гірського пошуково-рятувального взводу Василь Кобилюк.

Не сподівалися мабуть туристи з Чехії пройти масу випробувань в Україні, бо збиралися здійснити таку собі "прогульку” на Чорну гору (Піп Іван Чорногірський), але як з’ясувалося, абсолютно не розуміючи куди вони йдуть. Троє з групи були неповнолітніми (15-17 років), з них 1 дівчина. Отже, перетнувши в Ужгороді кордон України студенти приїхали потягом до Тячева, звідки автобусом - до Рахова. Там і заночували. Наступного дня, а це було 21 березня, поїхали до великого закарпатського села Богдан і звідти почали таку собі одноденну прогулянку на третю по висоті вершину України. Йшли довго, адже пішохідна частина маршруту починається, як правило, за селом Луги куди можна легко доїхати винайнявши транспорт. У високогір’я група в складі семи молодих людей вийшла вже в другій половині дня, а на сам хребет Чорногори за пів-години до настання сутінків.

Саме в той день почався активний вплив атмосферного циклону, що завис на Прибалтикою. Низинами пішли дощі, у високогір'ї повалив мокрий сніг в супроводі шквального північно-західного вітру швидкістю 40 – 45 м/сек. Туристи до таких випробувань були явно не готові.

Група не мала навіть наметів, бо розраховувала заночувати, як пізніше сказав один з туристів, в обсерваторії на Піп Івані сподіваючись поселитися там в «люксах» з холодною і гарячою водою. Ні газових примусів, ні добротного зимового спорядження, ні достатнього запасу продуктів. В рюкзаках у ліцеїстів та студентів був поліетиленивий тент, булка хліба, шоколад та шматок ковбаси на всіх.

Відчувши страшенний холод та угаганний вітер туристи побачили зблизька будівлю колишньої обсерваторії, але зрозуміли, що до неї їм не дійти. Вона височіла зовсім поряд, але була недоступною. В групі почалася паніка. Безслідно зник один з туристів. Ураганний вітер що дув в спину погнав туристів вперед і вони пішли за вітром на лавино-небезпечні схили Піп Івана (2028 м.) в долину Погорілця. Не маючи зимового спорядження всі швидко почали замерзати. Шкіряні курточки і тоненькі бавовняні рукавички не гріли, дівчина замерзла так, що не змогла самостійно пересуватись, настало повне виснаження організму. В цих умовах без наметів, продуктів, утепленого одягу туристи насилу дійшли до верхньої межі лісу, де розпалили вогнище. Їх чекала холодна ночівля, а сніг все сипав і сипав. Вранці, зрозумівши, що ситуація критична, двох туристів група вирішила послати вниз за допомогою. Карти на наші схили Чорної гори у туристів не було і двоє хлопців вдосвіта пішли просто долиною Погорілця до людей. В першій годині дня вони насилу добралися до прикордонної застави «Шибени». Телефонний зв’язок з Верховиною був відсутній, але командир застави по екстренному виклику мобільного через Київ зміг зв’язатися з диспетчером швидкої допомоги Верховинської районної лікарні, який в свою чергу - з гірськими рятувальниками. Через сім хвилин, уточнивши ситуацію, рятувальники Верховинського гірського пошуково-рятувального пункту почали ошуково-рятувальні роботи (ПРР). З усіх запасів ледве назбирали десять літрів бензину (його в ті дні не було в районі ніде) і виїхали в присілок Шибени.

Дізнавшись, що справи кепські (один з туристів мав обмороження 1-2 ступеня, інший пропав безвісти, а дівчина взагалі не могла йти) пошуково-рятувальна група в складі 4-х чол. вимушена була підніматись у високогір'я і тягнути за собою волокушу для транспортування дівчини. До полонини Веснарка дійшли швидко, а от далі почався глибокий сніг, через годину настала темінь, обірвався будь-який зв’язок з зовнішнім світом, а сніг продовжував падати. Гори стали невпізнанними і знайти стежку в полонину Шешорська, де зупинилися туристи було нелегко.

Маршрут, що влітку можна пройти за годину довелося долати чотири години. Глибина снігу в потоках сягала більше двох метрів, зліва нависали величезні снігові надуви, які в будь-який момент могли викликати снігову лавину, але йти було потрібно, бо всі розуміли, що десь там снігу замерзають люди. Опівночі прийшли на полонину. Довго не вдавалося знайти полонинську стаю, щоб хоч якось вкоротати ніч. Ніч під смерекою в сидячому положенні наскрізь промокших рятувальників далася б взнаки, але на щастя в половині першої ночі з сутінків виринув дах полонинської будівлі. На душі стало радісно: в снігу ночувати не прийдеться.

Вдосвіта, як тільки розвиднілось, вирушили то того місця, де мали би бути туристи. За ніч снігу випало ще півметра. Знайти всіх туристів живими вже ніхто не сподівався, але на щастя вони вижили, просидівши дві ночі в снігах. Рятувальники їх побачили на верхній межі лісу. На щастя Іва (так звали дівчину) вже змогла пересуватись самостійно. В стаї туристів відігріли, просушили, напоїли. Знявши рукавички діти з острахом побачили свої пальці. Вони були в «волдирях», в когось вже почорніли. Об одинадцятій дня всі почали спускатися з полонини до низу.

А тим часом командир Івано Франківського гірського пошуково-рятувального загону (ГПРЗ) Олег Ковтун не маючи ніякого зв’язку з пошуково-рятувальною групою приймає рішення йти на допомогу. Серед ночі піднімає Івано-Франківський і Ворохтянський підрозділи, вранці вони прибувають на заставу і виходять у високогір'я. Коли знайшли туристів – вже з'явився й ефірний зв’язок з "Базою” (ГПРЗ). Постійні переговори по радіостанції, те що всі туристи живі і нікого не треба тягнути волоком додало оптимізму, бо сил після 14-ти годин ходьби глибокими снігами, залишалось не багато. А снігопад не припинявся, в окремих місцях снігу вже було по груди, а на полонині його висота сягала стріхи. Найважчими були останні 742 метри перед озером Марічейка. Проходити їх прийшлося майже годину. Наших нічних слідів майже не було видно, після кожних 3-4 кроків доводилось переводити подих. Але на щастя дійшли . На озері зустрілися всі, фельдшер оглянув обморожених туристів і надав медичну допомогу, з полонини Веснарка до Високогірного лісництва КНПП зійти вже було не важко. На заставі подякували прикордонникам за допомогу, посадили всіх туристів до карети швидкої допомоги, що вже очікувала на них і повернулися в свої підрозділи.

У Верховинській райлікарні всіх туристів госпіталізували, доправили до групи й туриста, який пропав на Чорній горі 2 дні назад. Але щасливо все-таки ця епопея, на жаль, не закінчилась, троє з семи туристів отримали різні ступені обмороження кистей рук. Одному з них мабуть прийдеться ампутувати почорнілі пальці, в інших двох, руки все життя будуть чутливі до холоду.

Дивує в цій історії не тільки безпечність туристів, але і їх батьків, які відпустили неповнолітніх дітей в іншу країну в таку складну подорож. Ми не змогли навіть довідатись, хто ж все-таки був керівником цієї стихійної групи, що мало не замерзла в снігах у найбільш малолюдному місці полонини Шешорська. Туристи були на грані життя і смерті. Вони випадково не потрапили на крутосхилі в снігову лавину, а обморозити могли не тільки кисті рук, але й стопи, що продовжило би їх трансортування ще як мінімум на добу і значно б ускладнило майбутнє життя.

Велика вдячність від усіх нас командиру застави „Шибени” капітану прикордонних військ п.Бабію, який зумів викликати рятувальників на допомогу. Крім того прикордонники всіляко допомогали як туристам, так і рятувальникам: видали продукти харчування зі своїх скромних запасів, теплі ковдри і готові навіть були надати свій всюдихід для виїзду у високогір’я.

Туристам же слід пам’ятати, що в останні роки сильні снігопади в Карпатах проходять не в грудні і не в середині зими, а навесні: в березні - квітні. Так було і минулого і позаминулого року, в цей же період гори стають дуже лавинонебезпечними.

Не слід йти в Чорногору і на Свидовець саме в цей час.

Памятайте: весна в Карпатах починається в середині травня і не потрібно випробовувати зайвий раз долю. Цього разу вдалося врятувати молодих людей, але рятувальникам це вдається не завжди ... На жаль.