Дуже давно то діялося. Напали раз на наші гуцульські села татари і турки. Великою силою напали на наших дідів і позавоювали наші села. А найбирший гурт татар і турків був у Кутах осів, у нашім гірськім невеличкім містечку.

І тоті татари почали радитися раз із турками, як би на Великдень вирізати усіх гуцулів і міщан з Кутів. Але їх зрадила гуцулка-служниця, що служила в турецького мурзи.

То було так. В одного турецького мурзи служила гуцулка, та й тота служниця полюбилася з тим турецьким мурзою. Але вона, тота служшщя-гуцулка, любилася таки і з одним славним ватажком опришків Білоголовим. Ті опришки мали десь недалеко від Кутів-міста свою комору. Це так велося до передвеликодної суботи. У великодну суботу видить служниця-гуцулка, що всі турки і татари гострять свої ножі. Вона почала просити того турецького мурзу, свого коханця, аби сказав, нащо вони, турки і татари, так дуже вигострюють свої шаблі. Турецький мурза не хотів їй сказати і зрадити тайну. Але жінка — біда. Як почала коло того мурзи ходити та його просити, то він таки мусив їй зрадити турецько-татарську тайну. Хотячи — не хотячи він їй сказав:

— Завтра рано, тобто на Великдень, ми дістали від свого хана розказ вирізати усіх християн, як вони святитимуть паски, і па тото діло гостримо свої шаблі, аби були гострі на християнські голови. Але ти аби це нікому не сказала під загрозою твого життя.

Служниця пообіцяла, що не зрадить тайну нікому в світі за жодні гроші. Але вона лиш так казала мурзі, аби йому голову задурити, а сама нетерпеливо ждала вечора. Надійшла глуха ніч, служниця-гуцулка зібралася і, як мурза й усі другі поганці повсипали, вибралася в дорогу до свого вірного коханця, ватажка опришків Білоголового. Потихеньку вона прокралася крізь турецько-татарський табір і якпай-прудкіше побігла до комори свого милого Білоголового. Вона добре знала, де його комора, то тепер, серед великої пітьми, потрапила до неї без великого труда. Знайшла вона свого милого Білоголового з його товаришами у коморі і розказала, як довідалася від турецького мурзи, що поганці мають на сам великдень різати християн. Тоді ватажок опришків Білоголовий сказав, аби вона пішла і тихенько розказала це людям і аби всі люди зібралися на зорях докупи в одному місці, а він туди прийде із своїми юнаками-опришками, і вони виріжуть татар і турків, а не поганці — християн.

Як все це розголосила служниця людям, то зібралося їх багато, щоб оборонитися від смерті. Дуже раненько, ще було темно надворі, як надійшов до тих людей Білоголовий із своїми юнаками. Злучилися опришки разом з людьми і під проводом Білоголового, свого ватажка, напали на турків і татар. Турки і татари не були на такий почастунок прилагожені, то спокійно собі спали і не почували над собою ніякого лиха. Як напав Білоголовий на поганців, то так їх побив, що вони не мали часу і відваги чинити опір християнам, почали утікати, куди попало.

Татари і турки мали з собою корону турецького султана і великі скарби. Як утікали, то вхопили були ту корону і всі скарби з собою. Але коли Білоголовий потис ще дужче, як половина заспаних поганців упала і вони уздріли, що не зможуть оборонити свою корону і скарби, то сховали їх у свою тайну комору, котру мали отам, як іти з Кутів до Косова, над потічком, що зветься від того часу "Татаркою". Тепер там росте ліс, і годі знайти ту комору з тими багатствами і тою турецькою короною. Корону і скарби шукали тоді й пізніше люди, але не могли знайти, бо поганці добре уміли забити і залагодити вхід до комори.

Опришок Білоголовий здобув тоді велику славу ватага-воєводи. Він почувся тоді в силі, зібрав собі гаразд жвавих легінів і пішов у Туреччину воювати турка. Білоголовий із своїми легінями не одному туркові зробив кінець. Коли набрався досить грошей і всяких речей, вернув назад у свої сторони до Кутів. Але турки зібрали погоню за Білоголовим. Наздогнали його під одною кичерою, і там почалася битва. Опришки з Білоголовим добре боронилися, але турків було більше, і вони перемогли. Упало там багато турків, але таки там лишився орлам на поживу і Білоголовий з багатьма своїми легінями. Білоголового порубали на капусту. Кажуть, що якось звідти вимокся з гіркою бідою один чи ба два легіні, котрі сказали, якою смертю загинув славний ватаг опришків.