Ім'я Степана Вайди сьогодні маловідоме його співвітчизникам. І даремно. Його життєвий шлях вартий того, щоби знімати фільми і писати романи: Вайда прожив всього 23 роки, але, будучи членом Організації Українських Націоналістів, здобув звання Героя Радянського Союзу.
Степан Миколайович Вайда народився 17 січня 1922 році на Закарпатті. Під час навчання в семінарії в Мукачево він вступив до українського культурно-просвітницького товариства "Просвіта" і невдовзі опинився в лавах Організації Українських Націоналістів, здобувши посаду в мукачівському Проводі ОУН.


Після закінчення навчання Вайда вирішив присвятити себе вчителюванню, однак, доля розпорядилася інакше. В 1938 році розпочалася боротьба за незалежність Карпатської України від Чехословаччини і керівництво ОУН, оцінивши здібності Вайди, доручило йому створення збройної організації українців – "Карпатської Січі". Саме "Карпатська Січ" прийняла на себе перший удар угорських військ в березні 1939 року – тоді для українців і почалася Друга світова війна. Карпатські січовики були першими, хто вступив в бій з Угорщиною – сателітом гітлерівської Німеччини.

Після падіння Карпатської України і угорської оккупації краю Степан Вайда змушений був імігрувати спочатку до Польщі, а потім до Чехословаччини, звідки був інтернований до Росії, в Оренбурзьку область. Там, щоби уникнути сталінських концтаборів і повернутися на Батьківщину, Вайда вступив до першого окремого чехословацього батальйону Людвіка Свободи, що формувався в той час в Росії. З метою конспірації (чому-чому, а конспірації в ОУН вчили дуже добре) Вайда записався як чех – допомогло нетипове для українця прізвище. Батальйон, до речі, на 60 відсотків складався з українців Закарпаття, для яких це був єдиний шанс не поповнити собою ряди зеків ГУЛАГу.

В батальйоні Слободи доброволець Вайда став танкістом. А в 1943 році ОУН-івець Вайда – вже командир танкового взводу – брав участь у визволенні Києва, в 1944 – визволенні Білої Церкви, потім – Західної України... В 1945 році Степан Вайда вже був командиром танкової роти, а потім і цілого батальйону (який, до речі, приблизно наполовину складався з українців – вихідців із Закарпаття). 6 квітня 1945 року в бою на Дуклінському перевалі Вайда загинув. В своїх спогадах Людвік Свобода напише: "Вечором 6 квітня 1945 р. ми понесли велику втрату. Командуючий 2-го танкового батальйону надпоручник Вайда, який попереднього дня сам знищив два танки, автоматичну гармату, дві протилітакові гармати і декілька мінометів і скорострільних гнізд, цей відважний закарпатський українець сьогодні був вбитий німецьким ворогом". Але це – офіційна радянська версія загибелі Вайди. Цілком імовірно, що його ліквідували радянські спецслужби, коли їм вдалося виявити діяльність Вайди в лавах ОУН, що пожвавилася після його переходу на Західну Україну. Просто розстріляти Вайду в 1945-му не могли – він вже мав багато нагород, в тому числі орден Леніна і був досить помітною людиною в чехословацькому легіоні Людвіка Слободи. Тому і довелося радянським спецслужбам зробити справу "по-тихому", а радянському генералу Свободі "згадати" версію про героїчну загибель в бою...

10 серпня 1945 року Наказом Президії Верховної Ради СРСР за героїзм та майстерне командування підрозділом Степанові Миколайовичу Вайді було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. А в 1990 році в місті Тячів на Закарпатті цьому видатному українцю було поставлено пам'ятник.

Степан Вайда прожив коротке і бурхливе життя, але все воно було присвячене боротьбі за Україну. Істинно кажуть: держави створюються і розсипаються, уряди приходять і ідуть, а Батьківщина залишається завжди.