За те, що
гірські рятувальники в екстремальних погодних умовах з ризиком для
власного життя рятують нерадивих туристів не одержуючи по 3-4 місяці
зарплати їм вирішили віддячити – скоротити штат і ліквідувати службу. Ви
спитаєте хто? Підрозділ Міністерства з надзвичайних ситуацій України на
чолі з тимчасовим керівником ДСВАРСу Ігорем Федоровичем М’ягким.
Подробиці читайте нижче.
Дзвінок від потерпілих про
допомогу завжди схвильований і благаючий. Так було і цього разу. 8 липня
о 15 год. 30 хв. Наталія Гаук додзвонившись до командира Верховинського
рятувального підрозділу благала, просила врятувати її чоловіка. Група
молодих киян попала в екстремальні погодні умови на найвищому щиті
України – в Чорногорі. Від переохолодження під мокрим дощем її сужений
Андрій знесилився, впав і почав втрачати свідомість. У хлопця
розширились зрачки, пішла піна з рота а до найближчого поселення більше
десятка кілометрів і то по стежках, які під силу не кожному.
Рятувальники Верховинського і Ворохтянського рятувальних підрозділів
були оповіщені за 3 хвилини. Всі зрозуміли, що їх чекає непроста ніч в
Чорногорі, де вже третю добу безперервно лив холодний осінній дощ і
температура повітря трохи недотягувала до нульової позначки. Розуміли
всі і те, який складний маршрут чекає на них в горах та ще й вночі. Не
розуміли того тільки туристи, які щогодини телефонували і тремтячими
голосами просили допомоги. Мені миттєво стало зрозуміло з їхнього опису
місцевості що туристи знаходяться на північно-західному схилі шостої
вершини України – г. Ребра (2001м.).
Було також зрозуміло, що на
двохтисячній висоті наскрізь промоклі та ще й на вітряному
закарпатському схилі без намету (його туристи не змогли встановити з-за
ураганного вітру) до ранку можуть не дожити. Все вирішував кожен десяток
хвилин. Верховинська пошуково-рятувальна група виїхала на власному
автомобілі рятувальника купивши бензин за свої гроші і прихопивши власне
туристське спорядження вже через 20 хвилин після одержання тривожного
сигналу. Пізніше реально усвідомивши ситуацію я зрозумів, що підйом з
верховинської полонини Гаджина по крутих мокрих скелях та ще й вночі
загрожує життю самих рятувальників і група повернула до підніжжя
Говерли, щоб звідти через полонину Пожижевська і озеро Несамовите дійти
до потерпілих більш безпечним і легшим хоч і довшим маршрутом. Тут
верховинці зустрілися в ворохтянськими рятувальниками, які приїхавши
службовим УАЗом крім добротного спорядження прихопили ще й ноші для
транспортування і професійного лікаря.
О 19 годині велика
об’єднана пошуково-рятувальна група в складі 10 чоловік вирушила від
біостаціонару на Пожижевській в напрямку до гори. Всі розуміли, що мова
йде про порятунок молодої людини і ніхто не шкодував ні своїх сил ні
свого здоров’я. Миттєво в Ворохту з Івано-Франківська прибув командир
пошуково-рятувального взводу Олег Ковтун, який і координував проведення
робіт, на підстраховці на двох стаціонарних радіостанціях працювали в
цілодобовому режимі чергові АРП – командири Ворохтянського та
Верховинського АРП, а на полонині Пожижевська переговори рятувальників
ретранслював Юрій Головін, який постійно сприяє рятувальникам в пошуку і
рятуванню туристів в горах, інколи долучається до пошукових груп. На
Несамовитому озері рятувальників застала ніч. Далі потрібно було
набирати висоту – понад 300 метрів. На хребті вітер і дощ посилилися,
всім було зрозуміло що відчувають туристи на цьому вітрі не рухаючись.
Була вже одинадцята вечора. Черговий дзвінок від Наталі сповістив, що
погано стає вже іншому туристу – Сергію Потапенку. Обом хлопцям було по
22 роки, дівчині ж 24. Рятувальники і туристи вже були десь близько один
від одного, але в тумані, на вітрі і в дощ не так легко було знайти
групу. На щастя туристи не зійшли з маркованої стежки і на ній залишили
орієнтиром рюкзак.
Нарешті об 23 год. 30 хвилин туристів
знайшли. Лікар Бегар Володимир Родіонович разом з рятувальником
фельдшером Тарасом Яворським надали першу медичну допомогу потерпілим і
не засиджуючись туристів спровадили вниз. Їм допомагали йти всі до
самого автомобіля. Тільки о третій годині ночі стало зрозумілим, що ця
історія матиме щасливий кінець. Доставивши групу в Ворохту о пів на
п’яту ранку рятувальники полегшено зітхнули, туристи ж відійшовши від
розгубленості, страху і холоду вирішили більше не жартувати з Чорногорою
і чекати потяга до Івано-Франківська, щоб як найшвидше доїхати додому.
Перед розставанням вони подякували своїм рятівникам, а ті на більше і
не розраховували. На пошукові роботи вийшли всі і ніхто не просився
відсидітись в автомобілі чи бути черговим на пункті. Їм було важко, але
приємно, бо всі розуміли, що без їхньої допомоги ця історія мала мати
інше завершення. І перед виходом в нічну Чорногору ніхто не згадав, що
зарплата йому не виплачена ще за квітень місяць, а декілька днів перед
цим прийшло повідомлення з Києва про скорочення штату, ліквідацію посад
командирів АРП і фактичну ліквідацію рятувальних підрозділів в горах.
Виконуючи цей наказ в Закарпатті чиновники перестаралися і всьому
особового складу служби вручили попередження про скорочення
запропонувавши відпрацювати останні два місяці.
Нікого там
наверху не цікавить що буде з тими туристами, яких в Карпатах в розпалі
сезону десятки, а в серпні і в січні місяцях сотні тисяч. Куди
зателефонує турист, якщо з ним станеться подібна історія. А такі випадки
на превеликий жаль не дивлячись на великий об’єм профілактичних робіт
стаються регулярно, особливо коли в горах погіршується погода. Можливо
будуть рятувати пожежники? Але тоді хто буде рятувати в горах їх самих?
Утиски гірської рятувальної служби були при всіх міністрах, особливо
при Григорію Реві, коли господарями в МНС стали пожежники, але тільки
коли міністром стала особа приближена до самого Ющенка прийняли рішення
позбутися рятувальної служби в горах взагалі.
В Криму „під ніж”
попала рівно половина особового складу – 19 з 38-ми, в Львівській 12 з
21-го, в Івано-Франківському пошуково-рятувальному взводі куди крім
Прикарпаття входить ще й Буковина і Тернопільщина вирішили залишити аж
21 чоловік на три області. Але суть ще в тому, що коли в гірській
Ворохті, Верховині, Яремчі залишиться по 2-3 рятувальники. То чи зможуть
вони когось врятувати. Мабуть що ні бо навіть по правилах охорони праці
на пошуково-рятувальні робити має право вийти не менше 4-х чол. Але це в
міністерстві прорахували. Наступним кроком з гір планують вилучити
рятувальників взагалі і створити великі підрозділи десь в Мукачевому чи в
Івано-Франківську. Всім зрозуміло. Що то буде не рятувальний підрозділ,
а така собі похоронна група. І чи зможе та група вчасно доїхати в гори,
коли до найвіддаленішого закутку області майже 200 кілометрів. І чи
будуть ті рівнинні рятувальники так досконало знати місцевість як зараз
знають місцеві... Мабуть що ні, бо щоб знати де який камінь розташований
в Чорногорі треба його обмацувати по декілька раз на рік, що ми і
робимо зараз.
Після завершення ПРР, верховинські рятувальники
поспали дві години і вже о сьомій ранку змінивши мокрий одяг на сухий
знову подалися в Чорногору, на ті ж Ребра, на профілактичні роботи для
того, щоб тривожних дзвінків з гір поступало якомога менше. А тим часом
добре виспавшись чиновники Червоноградського регіонального
спеціалізованого аварійно-рятувального загону готують для них
попереджуючі листи про скорочення, бо держава немає коштів для утримання
декількох десятків рятувальників в Карпатах і стільки ж в Криму, зате
не шкодує грошей для розвитку туризму в цих престижних і популярних
регіонах України. При цьому вона хоче побачити тут ще й іноземців.
І насамкінець хочеться подякувати рідному МНСУ за „піклування” про
безпеку туризму в горах і за таке ж „піклування” про самих гірських
рятувальників від яких хочеться звернутись до всіх українців і побажати
їм довго жити.