Збереження цінних природних комплексів, організація науково обґрунтованих систем територій, що охороняються, - одне з першочергових завдань. Необхідно продовжувати створення і поліпшувати благоустрій зелених зон міст і селищ, розширювати мережу біосферних заповідників, національних природних парків, заказників та інших природних територій для створення єдиної екомережі в Україні. Основою екомережі мають бути території, багаті на природне, генетичне, популяційне, видове, ценотичне різноманіття та прилеглі до них території з їх різноманіттям ландшафтів, території заповідників, а також потенційні для заповідників території, озера, ріки, унікальні ландшафти Карпат, історична і культурна спадщина, місця масового розселення видів, території із зміненою і навіть знищеною рослинністю, що придатні для екологічних коридорів.

Завданням екомережі є відновлення генетичної, екологічної і функціональної нерозривної єдності біосистем. Побудова екомережі є досить складною і тривалою, бо вимагає поєднання і оптимізації багатьох елементів природної і соціальної сфер.

Взаємозв'язки суспільства і природи багатогранні, складні. Вони зумовлюються не тільки господарсько-економічним, а й науковим, оздоровчим, естетичним і виховним значенням природи. Гармонійні зв'язки суспільства і природи можливі лише на основі пізнання і свідомого використання екологічних законів, які дуже складні і залежать від численних чинників. Комплексні біологічні й екологічні дослідження дають можливість встановити функціональні взаємозв'язки в екосистемах, виявити їх фізико-хімічну і біотичну причинність.

Особливий інтерес викликає порівняльне дослідження закономірностей розвитку і функціонування первинних (природних) і вторинних (змінених людиною) екосистем. Порівняння даних про ці системи дає можливість глибше й повніше виявити зміни, які вносить людина у природні процеси, спрямовувати їх у потрібному напрямі.

Дослідження первинних екосистем і фітоценозів дозволяють розробити науково обґрунтовані заходи щодо регулювання природних процесів і раціонального використання ресурсів згаданих систем. Водночас збереження різних видів тварин і рослин, тобто генетичного фонду природи, конче необхідне для відтворення порушених екосистем цінними видами флори і фауни, а також розробки заходів, спрямованих на охорону природи і запобігання негативним наслідкам господарської діяльності людини.

Порівнюючи матеріали досліджень у заповідниках із даними вивчення суміжних територій, що освоюються людиною, ми з'ясовуємо ступінь порушень екологічних зв'язків у екосистемах в результаті нераціонального використання природних ресурсів. В інтересах народного господарства, науки і культури мережа заповідників як наукових лабораторій живої природи має бути в кожній фізико-географічній зоні. Крім заповідників, доцільно збільшити площі заказників, заповідних урочищ та інших унікальних об'єктів, які становитимуть основу єдиної системи природних комплексів, що охороняються. В цьому плані необхідно враховувати народногосподарське значення регіону, його природних ресурсів, ступінь і обсяги їх господарського освоєння, форми використання всіх природних багатств.

Створення екологічної системи (екомережі) - формування взаємообумовленого комплексу природних охоронних територій, що забезпечують екологічну рівновагу, біорізноманіття ландшафтів і чистоту біосфери. Створення науково-обґрунтованої екомережі передбачає забезпечення сприятливих екологічних умов для життя органічного світу; відтворення і збереження рідкісних природних об'єктів, ресурсів або територіальних комплексів; задоволення наукових і культурних потреб суспільства, створення передумов для збалансованого використання земельних, водних, лісових ресурсів та сталого розвитку території; збереження біорізноманіття, захист життєво важливих екологічних процесів, екосистем і ландшафтів.

Формування екомережі сприятиме поліпшенню екологічного стану довкілля через регулювання гідрологічного режиму, зменшення ерозії ґрунтів, пом'якшення мікроклімату, стабілізацію малого кругообігу речовин, збереження відновних ресурсів, підтримку природного балансу. Екомережа є першою активною формою охорони природи, головною метою якої є відновлення природної територіальної і функціональної цілісності екосистем у поєднанні із збалансованим їх використанням.

У процесі формування життя відбувалось формування унікальної комплексної саморегульованої, самовідновної біотичної системи, що виконує головні планетарні функції. Первинну основу його становлять автотрофні хемосинтезуючі мікроорганізми та фотосинтезуючі зелені рослини, що продукують первинну органічну речовину - основу життя і всіх наступних біосфер них процесів. Важлива роль тут належить зеленим рослинам, які утворюють рослинний покрив землі. Взаємодія їх з абіотичним середовищем і між собою і є проявом життя, продуктом якого і невід'ємною частиною є людина, яка самостійно поза цим існувати не може (Ю. Шеляг-Сосонко, 1999).

Єдність і неперервність форм і функцій свідчать про необхідність збереження їх на Землі. Однак весь розвиток людства був спрямований на порушення цієї цілісності, оскільки відбувався за її рахунок. Особливо це проявилось на сучасній стадії розвитку, коли темпи антропогенних змін рослинного покриву, екосистем і ландшафтів перевищили темпи еволюції природи, а низка негативних змін (парниковий ефект, спустелювання, озонові діри, кислотні дощі, забруднення важкими металами та їх хімічними сполуками) набули глобального значення. З'ясувалось, що саме порушення цілісності і єдності, в першу чергу автотрофного фотосинтезуючого компонента біосфери, під дією різних форм діяльності людини, є найбільшою загрозою, що наближує людство до екокатастрофи. Цей процес є результатом значного зменшення, а місцями і знищення рослинного покриву, і зокрема лісів, через довготривале надмірне їх використання. Спостерігається зменшення чисельності популяції, помітне зниження генетичної мінливості, а отже, і сталості та еволюційної здатності біосистем. Концепція екомережі на даному етапі збереження довкілля повинна передбачати інтеграцію, тобто бути обов'язковою ланкою, що об'єднує в єдине ціле всі концепції і системи охорони природи. її метою є відновлення генетичної, екологічної і функціональної нерозривної єдності біосистем як взаємообумовленої цілісності. Базовими елементами екологічної мережі є: природні ядра, буферні зони, екологічні коридори, відновні території та території природного розвитку. В своїй неперервній єдності вони і створюють екомережу, яка функціонально об'єднує осередки різноманіття в єдину національну і континентальну систему (Ю. Шеляг-Сосонко, 1999).

Центральне місце в екомережі належить природним ядрам, які включають території абсолютного заповідання - біосферні заповідники, природні заповідники, заказники, урочища і заповідні зони, у яких слід проводити наукові дослідження і спостереження за змінами природного середовища. Природні ядра (ядра біорізноманіття або ключові природні території) - це території збереження генетичного, видового, екосистемного і ландшафтного різноманіття, а також середовище існування організмів. Вони характеризуються великою різноманітністю видів, форм ландшафтів і середовищ існування. їхня площа повинна бути не меншою 500-600 га.

Екокоридори - просторові, витягнутої конфігурації структури, що сполучають між собою природні ядра і включають наявне біорізноманіття та середовище його існування. Головною їхньою функцією є забезпечення: підтримання процесів розмноження, обміну генофонду, міграції видів, поширення видів на суміжні території, підтримання екологічної рівноваги. Це можуть бути заборонені смуги вздовж великих річок, навколо озер та інших водойм, підніжжя височин, поля і ґрунтозахисні лісові насадження, захисні смуги вздовж залізничних і шосейних доріг, які з'єднують між собою окремі об'єкти з різним режимом охорони. Такий підхід дає змогу усім неурбанізованим територіям функціонувати як єдине екологічне ціле і забезпечувати вільну міграцію тварин і поширення рослин (С.А.Генсірук, 1982).

Території природного розвитку призначені для підвищення ефективності екомережі. В більшості випадків це потенційні природні ядра. Сюди можуть бути віднесені заказники з вільним режимом заповідання, у яких використання природних багатств поєднується із збереженням цінних природних систем, організацією відпочинку населення і пропаганди природоохоронних знань. До екомережі доцільно залучати пам'ятки природи, садово-паркового мистецтва, ботанічні й зоологічні сади та інші невеликі за площею, але цінні об'єкти живої та неживої природи.

Створення екомережі вимагає комплексної оцінки стану території за багатьма природними і соціальними показниками, з'ясування чинників, що загрожують її сталому розвитку тощо.

Карпати - унікальний природний комплекс, для якого характерна різноманітність ландшафту, рослинного і тваринного світу. З огляду на гірський рельєф із крутими схилами, велику кількість опадів, схильність ґрунтів до водної ерозії та зсувів, тут необхідно розширювати мережу природоохоронних об'єктів, поліпшувати їх біоценотичне представництво. В гірських умовах Карпат відносно добре збереглася природна структура ландшафтів. Незаймані господарською діяльністю смерекові й буково-ялицево-смерекові праліси Чорногори (780 га), лісові масиви букових пралісів в Угольці (7,6 тис. га); цінні ендемічні й реліктові рослини регіону охороняються в Карпатському державному заповіднику площею 12 706 га. Заповідник охоплює два територіально розрізнених масиви - Чорногірський і Угольський.

Чорногірський масив - один із найцікавіших у природоохоронному сенсі. Він охоплює найвищі вершини Чорногори, включаючи гори Говерла (2061 м), Брескул (1910 м), Туркул (1933 м) та ін., де чітко простежується вертикальна поясність рослинного покриву - лісовий, субальпійський і альпійський пояси. Тут зберігається багатий і різноманітний флористичний фонд, що включає реліктові види, загально-карпатські та східнокарпатські ендеміки, цінні деревні породи і кормові рослини. На території Угольського масиву досить повно представлені всі типи букових лісів: реліктові ділянки лісу з дубом скельним, асоціації тисово-букових лісів тощо, всього 556 видів рослин.

Крім державних заповідників важливу природоохоронну роль відіграють заказники: Свидовецький (1471 га), Стужицький (2592 га), Брадульський (1026 га), Білий потік (378 га), Великодобринський (1736 га) та ін., на базі яких доцільно створити нові заповідники - Горганський, Свидовецький, Стужицький.

Розширення мережі природоохоронних територій можливе також за рахунок Синєвірського національного парку (40 тис. га) і ландшафтних парків: Шаянського, Косівського, Трускавецького, Моршинського. До природоохоронної системи доцільно включити також Карпатський природний національний парк (50,3 тис. га), численні заказники, резервати (Чорна гора - 777 га, Юліївська гора - 176 га, Кевелів -712 га, Вільшанка - 1000 га, Шипот - 606 га, Княждвір - 208 га, Цеціно - 430 га, Городище - 40 га). Планується організувати Східно-Карпатський біосферний заповідник (50 тис. га), ботанічні сади, дендрологічні парки, лісопарки, створити захисні ліси вздовж річок тощо. Загальна площа систем природоохоронних територій у Карпатах має досягти 1,5 млн. га, у тому числі 200-300 тис. га заповідних об'єктів.

Площі регіональних систем природоохоронних територій, що передбачається створити, близькі до оптимальних. Вони розраховані автором, виходячи з наявних ресурсів заповідного фонду і можливостей його розширення в перспективі. Формування регіональних систем у кожній природній зоні, де є типові й унікальні природні комплекси з відповідним складом взаємопов'язаних компонентів, сприятиме створенню єдиної системи природоохоронних територій України на площі 6-6,5 млн. га, у тому числі заповідних об'єктів - 2-2,5 млн. га. Така екологічна система як якісно нова форма охорони природи, включатиме найтиповіші й унікальні природні комплекси усіх фізико-географічних зон, округів і районів, забезпечить рівномірне розміщення заповідних територій, сприятиме відтворенню і підтриманню біогеографічної різноманітності екологічних систем, оптимізації стану природного середовища. Це об'єднає всі природоохоронні території, що забезпечить вільну міграцію тварин і поширення рослин, збереження і відновлення природних ресурсів.

На базі єдиної екологічної системи природоохоронних територій необхідно організувати екологічний моніторинг для спостережень і контролю за станом природних ресурсів і навколишнього середовища в усіх природно-географічних зонах України з урахуванням різних форм антропогенного впливу.