Неодноразово на Гуцульщинi бував видатний український письменник i громадський дiяч Василь Семенович Стефаник. З його листування з багатьма лiтературними i громадськими дiячами видно, що вiн в 90-х роках XIX ст. проїжджав деякi мiсцевостi Галицької i Буковинської Гуцульщини. В листi до Ольги Кобилянської в квiтнi 1899 року вiн писав з Кракова: Я буду при кiнцi липня їхати через Вижницю до Довгополя, то може побачимося. I дiйсно, влiтку 1899 року письменник був на Гуцульщинi, бо в серпнi цього ж року в листi до О. К. Гоморак вiн пише, що був вже в Довгопiллi i переїжджав очерез Устерiки. Вночi, пише В. Стефаник, переїхувалисьмо через Устерiки. Так менi дивно було, так дивно, що ми колись там були всiма. Спецiально ж жаль менi стало самого себе такого, як я ще був в Устерiках. Якiсь давнi, померклi спомини вдарили на мене i завоювали своєю минувшiстю. З цих слiв видно, що в мальовничих околицях Гуцульщини В. Стефаник був ранiше iз своїми знайомими. Хто вони? Важко сказати, але вони нагадали "забутi" спомини.

Письменник образно описує красу гуцульського краєвиду: Я дивився на гори. Череда звiзд густим дощем спадала в чорнi лiси, верхи стояли супокiйно в синявiй млi, над Черемошем протягнулася молочна дорога, а Черемош гудить шумом i летить з молочною дорогою геть iз гiр. А десь iз далека чути стогiн двох бревен на водi, як стогiн лiсiв зрубаних. А з верхiв дзвоники корiв та й жалiбну сопiлку та й густу ропу з неба.

Iз листа до Ольги Кобилянської вiд 12 вересня 1899 року видно, що Василь Стефаник, як сам пише, був на Гуцульщинi, а точнiше в Довгопiллi, три тижнi, а звiдтам поїхав на Днiстер.

Згодом вiн зустрiчався iз Лесею Українкою в околицях Буркута. Перебуваючи хоч в короткому часi на Гуцульщинi, вiн не тiльки захоплювався дивовижними краєвидами, тут у нього збуджувалися творчi задуми, якi потiм здiйснювалися в його талановитих новелах. Василь Стефаник з своїм побратимом Марком Черемшиною бував у Кобаках та iнших мiсцевостях Косiвщини. Вони вивчали народну творчiсть, зачаровувались побутом гуцулiв, роздiляли з ними свої думи. З лiтопису життя Стефаника важко сьогоднi сказати точно, скiльки разiв переходив вiн села Гуцульщини, з ким спiлкувався у цих мандрiвках.