З Гуцульщиною пов'язане iм'я українського педагога, етнографа, публiциста, громадського дiяча Володимира Шухевича. Вiн народився в с. Тишкiвцях на Городенкiвщинi в родинi греко-католицького священика, здобув вищу освiту у Львiвському унiверситетi, учителював у гiмназiї Львова.

Здається, вiн належав до тих небагатьох громадських дiячiв, якi брали активну участь у рiзних українських громадських органiзацiях кiнця XIX ст. Володимир Шухевич редагував часопис "Дзвiнок", журнал "Учитель", був спiвавтором "Зорi", "Дiла", "Руської читанки". Вiн активно працював у громадських установах: "Просвiтi", "Українському Педагогiчному Товариствi", "Руськiй Бесiдi", "Боянi", Музичному товариствi iм. Лисенка.

З юних лiт Володимир Шухевич бував на Гуцульщинi, де збирав етнографiчнi матерiали i мистецькi предмети домашнього промислу, для пiдготовки етнографiчної працi. Внаслiдок його студiй та на основi великої колекцiї ним у Видавництвi НТШ в 1899-1908 роках була опублiкована 5-томна праця "Гуцульщина", що принесла славу талановитому етнографу i не втратила свого наукового значення досi. У 1902-1908 рр. ця праця була перевидана в 4-х томах польською мовою старанням Львiвського музею Дзєдушицьких, в якому В. Шухевич органiзував природничо-етнографiчний вiддiл. Свою етнографiчну збiрку з матерiалами Гуцульщини вiн передав Нацiональному музею у Львовi, чим заслужив високу шану i повагу.

5-томне видання В. Шухевича про Гуцульщину мало велике значення для вивчення цiєї цiкавої проблеми. Хоч працi Шухевича носили фактологiчно-описовий характер, але це була подвижницька робота, плiд понад 20-лiтнього збирання етнографiчних матерiалiв. "Гуцульщина", визнавав автор, "се наслiдок моєї бiльше як 20-лiтньої працi, в нiй подано усе те, що я сам бачив, чув, зiбрав або списав, проте є вона самостiйною працею, з виїмкою фiзиографiчного огляду, який зладив я на пiдставi працi д-ра Цупера i д-ра Реляна".

Володимир Гнатюк, що тривалий час вивчав етнографiю Гуцульщини, пiддав детальному аналiзу публiкацiю В. Шухевича в своїй рецензiї, опублiкованiй у 1905 роцi в "Киевской Старине". Рецензент зауважував автору на те, що така значна кiлькiсть лiтератури про гуцулiв не так вже бiдна, щоб серйозному дослiднику не було на чому зупинитись; його обов'язком було познайомитись з тiєю лiтературою, по можливостi використати її в тому розумiннi, щоб виправити погрiшностi, пiдтвердити правдивi показання.