Народився Остап Григорович Селянський 18 вересня 1898 року в с. Рожнові в багатодітній сім’ї греко-католицького священика. Навчався у гімназіях Коломиї, Станіслава, Відня. Шістнадцятирічним хлопцем утік з дому, записався в Січові Стрільці, де дослужився до хорунжого. Був поранений. Пережив російський і польський полони. Після Першої світової війни вивчав медицину у Познані, в Карловім університеті в Празі, здобув звання доктора наук. У Празі одружився зі Стефанією-Марією Звонок, яка була родом з Борислава. У шлюбі Селянського-Звонок народилася єдина донька Віра, у майбутньому всесвітньо відома поетеса, прозаїк, драматург, науковець, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка, нині —жителька Бразилії, яка ревно підтримує зв’язки з отчим краєм.

Після закордонних студій Остап Селянський повернувся до Галичини, де якийсь час був приватним лікарем митрополита Шептицького. До речі, Віра стала похресницею Андрея Шептицького. Згодом родина Селянських переїздить до Кутів. Тут Остап Григорович веде активне громадське життя. Хоча життя лікаря в "малому кутику" (вислів О. Селянського) не було легким, однак він завше знаходив час і сили для хворих, незалежно від їх статків. Тому й шанували його не лише українці, але й поляки, євреї, вірмени, які нерідко зверталися до нього.

У Остапа Селянського на той час, чи не у єдиного на Покутті, був портативний рентгенапарат. Адже він був лікарем широкого профілю: зцілював людей від різних недуг, приймав пологи, лікував зуби тощо. Не дивно, що про Селянського гуцули складали співанки, а між місцевими жителями ходили легенди-оповіді про нього. Варвара Андрусякі досі щиро згадує про "невідмовного лікаря" Остапа Селянського, який не лише "витяг її з того світу", але й урятував від страшних недуг її сина, сестру й навіть — матір. У передвісті Другої світової війни, у жорстокій реальності тогочасного буття Остап Селянський з родиною змушений був виїхати. Однак, працюючи в інституті патології в Дрездені, а потім у хірургічному відділенні лікарні Вагнера, наш краянин чим міг, допомагав українцям, яких вивезли на примусові роботи до Німеччини. 13 лютого 1945 року, під час бомбардування Дрездена, Остап Селянський загинув. Пекельна картина розгромленого міста навіки запеклась в очах його доньки Віри Вовк (Селянської).

У вересні 2003 року спільними зусиллями кутчан, косів’ян, представників Чернівецького національного університету відбулося відкриття меморіальної дошки і барельєфу доктору медицини і громадському діячеві Остапові Селянському на будинку по вулиці Снятинській, 9, де він із сім’єю проживав у 1932-1939 роках.

23 лютого в м. Івано-Франківську Марія Бойчук-Бернюга у співпраці з ректором Інституту міжнародних відносин ПНУ Б.К.Остафійчуком та його проректором І.Є.Цепендою організувала "круглий" стіл "Добра слава доктора Селянського". У ньому брали участь лікарі-невропатологи: Оксана Шкромида (Косівська ЦРЛ), Марія Бернюга (Кутська поліклініка), випускниця ПНУ, перекладач англійської мови Світлана Павлюк, здобувач кафедри української літератури ЧНУ Ніна Васильченко-Каверіна та голова коломийського Союзу українок Марія Гнатюк. Вели засідання "круглого" столу прес-секретар ПНУ Юлія Багаліка та журналіст Івано-Франківського каналу новин "24" Оксана Квітнева. На засіданні виступили Б.С.Баб’юк та В.В.Кулешір. До відзначення пам’ятної дати нині задіяна голова Союзу українок Івано-Франківської медичної академії Ганна Ерстюк.