Національна екомережа має бути інтегрованою з екомережами сусідних країн. Це не лише гідрокоридори рік Західний Буг, Дністер, Прут та Тиси, й суходільні коридори — карпатський вододільний, зовнішньо-карпатський, передкарпатський, европейський вододільний та пов'язані з ним розточанський і гологорокременецький та ін. Надзвичайно гострою є проблема залучення до екомережі відновлюваних територій. До таких треба зарахувати техногенно девастовані ландшафти Яворівського ВО "Сірка" та Львівсько-Волинського вугільного басейну. Зокрема у цьому важливому промисловому районі з розвинутою гірничо-добувною та енергетичною галузями склалася небезпечна екологічна ситуація (просідання земної поверхні, заболочення, забруднення повітря тощо).

Окрім запропонованого узагальнення проблеми наше дослідження має за мету спробу розробити відповідно до вимог чинного законодавства загальну структурно-функціональну схему екомережі регіону. В основу його покладено просторове розташування заповідних територій, аналіз рослинного світу та природних районів у цілому. Робота ґрунтується на дослідженні й аналізі структури земель та природоохоронних об'єктів у регіоні. Екокоридори передбачаються, виходячи з розташування збережених природних або наближених до природного стану ділянок суходолу, водної чи болотних угідь, які на різних рівнях просторової організації екомережі разом можуть забезпечувати умови для безперервності природного середовища, системної його єдності та біокомунікації

Узагальнення структури природних комплексів регіональної екомережі здійснено на основі космічних знімків. Для вирішення прикладних, наукових і природоохоронних завдань розбудови екомережі, зокрема узагальнення ценотичного розмаїття природних комплексів, застосовано методичні рекомендації "Формування реґіональних схем екомережі".

Результати досліджень.

Унаслідок суцільних вирубок лісів, розораности та осушування ґрунтів значно погіршилися умови забезпечення територіальної єдності ділянок із природними ландшафтами, що ускладнює просторові процеси біологічного обміну. На прикладі просторового розміщення мережі природоохоронних територій Львівської області пропонуємо оптимальні напрями розвитку екомережі на суміжні території України й Польщі.

Карпати. Зовнішньокарпатська фізико-географічна область

На лісові масиви припадає до 65 % загальної плоші, а на території ПЗФ — аж 22 %. Національний природний парк "Сколівські Бескиди" створений у межах Дрогобицького, Сколівського і Турківського районів Львівської области в басейнах р. Стрий та її притоки Опір на площі 35684 га (з них 24 702 га у постійному користуванні парку, 10982 га — землі інших користувачів). Межі парку переважно збігаються з межами природних територіальних комплексів і пролягають по вододільних хребтах та руслах річок. До парку повністю або частково увійшло кілька раніше створених заповідних територій: лісовий заказник загальнодержавного значення "Сколівський", ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Зелемінь" (частково) та місцевого значення "Майдан", "Сопіт", "Журавлине". Парк покликаний зберегти природні ландшафти західної частини Українських Карпат з типовими та унікальними природними комплексами, що мають важливе природоохоронне, екологічне, естетичне, освітнє та рекреаційне значення. Велику цінність парку становлять корінні букові (Fagetum sylvaticae) та буково-ялицеві (Fageto-Abietum) фітоценози. На території парку поширено понад 50 видів рослин, занесених до Червоної книги України. У ландшафтному парку "Верхньо- дністровські Бескиди" (8536 га) збереглися корінні букові і ялицево-букові фітоценози.

У заказнику "Бориславський" (2048 га) охороняються ялицево-букові, буково-ялицеві, буково-ялицево смерекові, смереково-ялицево-букові та ялицево-яворово-букові фітоценози, "Зелемінь" (1496 га) — букові та смерекові фітоценози, фраґменти букового криволісся, "Розлуч" (152 га) — ялицеві, смереково-ялицеві та ялицево-букові фітоценози. Окрім того, для збереження природних букових, ялицевих та смерекових фітоценозів створено 18 заповідних урочищ: "Підбуж" (99,6 га), "Гаї" (1323 га), "Довжки" (325 га), "Катина" (53 га), "Сиґла" (25 га), "Красне" (20 га) та ін. Рідкісні угруповання ПЗФ Українських Карпат виявлені в заповідному урочищі "Дубинському".

Вододільно-Верховинська фізико-географічна область

Лісові масиви займають лише 20-25 % від загальної площі, а території ПЗФ — 11 %.
Найважливішим об'єктом є Надсянський регіональний ландшафтний парк (19428 га), який безпосередньо межує з аналогічним польським парком у долині р.Сян; створено для формування однорідного природного комплексу і спрямовано на утримання природного гідрологічного режиму Сяну. Обидва ландшафтні парки увійшли до польсько-словацько-українського Біосферного заповідника "Східні Карпати". На території парку переважають монокультури смереки; природні букові та ялицево-букові фітоценози збереглися лише на найвищих вершинах.
На межі Львівської та Закарпатської областей розкинувся ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Пікуй" (711 га). Тут під охороною звітрілі скелі, кам'яні осипи з рідкісною скельною флорою, зарості зеленої вільхи, осередки смереки вище межі букового лісу, природні букові та ялицево-букові приполонинні ліси. У чотирьох інших ландшафтних заказниках загальнодержавного та місцевого значення представлені букові і смерекові фітоценози та зеленовільхове криволісся.

Засади системної організації транскордонної екомережі

З огляду на територіальні та ландшафтно-біогеографічні особливості регіону, наявної мережі заповідних територій, розміщення мало змінених лісових та заплавних екосистем, проект територіальної організації екомережі в межах верхів'я басейну річок Західний Буг та Дністер на Львівщині повинен охоплювати вузлові території, біоцентри, екокоридори і буферні зони міжнародного та національного значення. На схемі також вказані проблемні території, де для розбудови екомережі потрібне розроблення спеціальних заходів. Отже проект екомережі передбачає доцільність формування вказаних нижче екокоридорів.

А. Суходільні:
- Вододільно-горбогірний: Розточчя — Давидівське горбогір'я — Гологори — Вороняки (довжина — 170 км, ширина — 5— 20 км).
- Малополіський Равсько-Олеський (довжина 130 км, ширина 5—10 км).
- Передкарпатський (довжина 110 км, ширина 5—10 км).
- Карпатський (довжина — 80 км, загальна ширина — до 40 км: потребує диференціації та деталізації на локальні коридори).

Б. Річкові:
- Заплава р. Солокії — р. Вепш (довжина —140 км, ширина — до 4 км,), що буде з'єднувати Мале Полісся України з Південно-Розточанським ландшафтним пар-ком та Розточанським парком народовим у Польщі.
- Заплави р. Буг і р. Полтви (Федорівка-Верхньобуж, довжина 170 км, ширина 2—5 км), що з'єднуватиме заповідні території Розточчя, Давидівської гряди, Гологорів, Вороняків, Малого Полісся та Волинської Височини.
- Р. Свиня — р. Рата (довжина — 20 км, ширина — 2—5 км), що з'єднуватиме заповідні території Розточчя і Малого Полісся.
- Заплави р. Дністер, що охоплює територію "Верхньодністровські болота" та головні притоки Дністра, зокрема р. Стрий (загальна довжина — 250 км, ширина — 1—10 км).

На заплавних та прируслових ділянках збереглися близькі до природних лучні та чагарникові угруповання — біотопи тимчасо-вого й тривалого перебування значного видового розмаїття птахів. Ці екосистеми є вельми важливими компонентами видового та ценотичного розмаїття реґіону, яке потребує охорони.

Пропонується розширити мережу ПЗФ за рахунок таких територій:
- верхньодністровські болота у межах Дрогобицького, Самбірського, Городоцького р-нів — важливий район для збереження болотних екосистем, залишків заплавних лісів та чагарників, а також видового розмаїття і кількісного багатства птахів. Тут необхідно створити орнітологічні та гідрологічні заказники;
- лісові та лісо-лучні природні комлекси на Гологоро-Вороняцькому кряжі в межах Золочівського і Бродівського районів; тут доцільно створити багатофункціональний заповідний об'єкт — реґіональний ланд-шафтний або національний природний парк;
- водно-болотні угіддя у долині річки Стир (Бродівський та Радехівський райони, орієнтовна площа — 10 тис. га).

У межах річкових гідрокоридорів на заплавних та прируслових ділянках збереглися близькі до природних болотні, лучні та чагарникові угруповання, що підлягають охороні відповідно до Рамсарської конвенції. Це біотопи тимчасового й тривалого перебування значного видового розмаїття птахів. Дані екосистеми є вельми важливими компонентами видового та ценотичного розмаїття реґіону, яке потребує охорони.

Реалізація цих міркувань сприятиме сталому розвитку та раціональному веденню господарства в регіоні. У майбутньому передбачається відновлення природної екологічної рівноваги в регіоні, зменшення збитків від повеней та паводків, розвиток туризму, а також збільшення інвестицій. Це матиме і вагомі соціальні наслідки: збільшення рівня зайнятості населення, підвищення його екологічної свідомості, збереження природної та історико-культурної спадщини тощо.