З прирученими каракалами на різну дичину полювали древні перси

У світі чотири види рисі. Від інших котячих рись відрізняється короткими, мов обрублені, хвостами, китицями на вухах й інколи – бакенбардами на морді.

Зіниці у рисі майже круглі. Та найспритніша з рисей, мабуть, – каракал. Навіть птахів на льоту ловить! Підкрадеться до сидячої на землі зграї й стрибає над нею високо догори. Птахи з криками злітають. А рись – хап їх кігтями у повітрі! З прирученими каракалами на різну дичину полювали древні перси. Приручені каракали на змаганнях, дуже шанованих древніми персами, хапали в одному стрибку махом кілька голубів! У декотрих народів Азії каракал і нині – ловчий звір. З прирученими каракалами полюють на зайців, фазанів, пав і навіть на дрібних антилоп, оленів.

Але й наша карпатська рись спритна: і на деревах, і на землі. Приміром, тільки в Синевирському національному природного парку, що на Міжгірщині, налічується 15 особин рисі, десять з них – осілі, з нашою пропискою. "Ну й хитрющий же цей звір, – розповів кореспондентові "Закарпатської Країни" заступник директора Синевирського національного природного парку Юрій Тюх. – Попри широко розповсюджену уяву, рись ніколи не стрибає на свою жертву з дерева. Вона терпляче підстереже в засідці або безшумно з надзвичайною обережністю скрадеться біля стежки, а потім нападає великими стрибками. Якщо перший напад рисі не вдався, вона затято переслідуватиме жертву і день і два.

Узагалі – це надто спритний і сильний звір. Приміром, для козуль рись стає особливо небезпечною взимку, коли ті в’язнуть у глибокому й рихлому снігу, який добре тримає їхнього ворога. За подібних умов рись подужає навіть оленя. Здебільшого здобиччю рисі стають гризуни, зайці, куріпки, тетері, фазани, козулі, молоді дикі вепри. Якщо немає здобичі, гасає околицями, долає десятки кілометрів. Найбільшим ворогом для рисі є вовки. Якщо зустрінуть і впіймають – загризуть! А сама рись так само вороже живе з лісовим котом".

Утім, карпатська рись, на відміну від північної, майже в чотири рази важче й досягає в середньому 40-50 кг ваги. Словом, як добряче вигодувана вівчарка. З живою риссю Юрій Тюх зустрічався у дитинстві. "Якось ми з батьком, – пригадує він, – узимку опинились у глибокому лісі. Зупинилися біля великої дуплистої ялиці. У дуплі, ба, – не те собака, не те лисиця. Тільки я озирнувся, аж раптом позаду мене, як бабахне, наче купа снігу звалилась. "Диви, рись тікає!" – гукнув тато.

Утім, бувають випадки, що рись нападає й на людей. Як розповів мені ужгородець, журналіст Микола Кошута, ще проживаючи в дитинстві у селі Бистриця на Перечинщині, рись весною… загнала його в річку! "У річці з вудочкою, оце, ловлю форель, – пригадує Микола, – раптом за спиною – шурхіт. Озирнувся, а в кущах – рись, стріляє на мене своїми банькуватими очима! Я мерщій – у воду! Рись – ані кроку, вичікує. Почав жбурляти в неї камінням – навіть не поворушиться! Тільки згодом попленталася геть. Звідкіля мені тоді було знати, що рибалка для рисі – улюблене захоплення. Певно, цей берег був її улюбленим місцем рибалки. А ось на мого дідуся, який був затятим мисливцем, рись навіть напала! Врятував його тільки високий комір шкіряної куртки. А так загризла б!"

Що ж, недарма кажуть: "Рись ряба ззовні, а людина – всередині". Через цінне хутро та делікатесне м’ясо рись майже повністю було винищено в Європі. Нині популяція рисі, занесена у Червону Книгу України, в закарпатських лісах поступово відроджується. Як повідомив заступник начальника управління лісового господарства Закарпатської ОДА Володимир Машура, за результатами таксації у лісах краю налічується 143 особини рисі, популяція якої з кожним роком збільшується на три особини. Найбільша чисельність рисі зафіксована у Великобичківському – 23, Мокрянському – 4, Усть-Чорнянському держлісгоспі – 10. Збільшення кількості рисі у першу чергу фахівці пов’язують із поліпшенням кормової бази для цього звіра – зростанням популяції зайців, козуль, лисиць, глухарів та інших дрібних тварин.