Ім'я Івана Васильовича Прокопіва широковідоме серед збирачів народної творчості. За останні роки його часто згадувано як одного з найактивніших дописувачів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Виступи І. В. Прокопіва з питань народної творчості можна прочитати на сторінках газет, журналів, збірників.

Народився Іван Прокопів 6 березня 1901 р. в с. Слобода Рунгурська Коломийського району на Івано-Франківщині в селянській багатодітній сім'ї. Хлопчиком він любив слухати, як батько і гості співали у дні свят. З 1912 р. записав частину співаночок, які чув на весіллі у своєї сестри, що віддавалася до села біля Коломиї. Після успішного закінчення Коломийської гімназії продовжив навчання у Львові. Жив у тяжких умовах, без матеріальної допомоги від батька, бо той, крім нього, мав іще дев'ятеро дітей. Навчаючись і заробляючи на хліб, Іван Прокопів знаходив час і для громадської роботи, редагував студентський збірник «Борись» (присвячувався пам'яті Адама Коцка). За активну діяльність в українських організаціях і товариствах у 1922 р. юнак був заарештований і ув'язнений. У 1923-1924 рр. Іван Прокопів нелегально перебував у Львові, переховуючись від переслідувань польської поліції. У 1924 р. Іван Васильович перейшов кордон Польщі і прибув до Праги. Тут упродовж п'яти років він вчився на економіко-кооперативному факультеті Української господарської академії у Подєбрадах й одночасно на історико-філологічному відділенні філософського факультету Празького університету. Щоліта на канікули приїжджав на Гуцульщину, де збирав народні пісні, легенди. У 1929 р. закінчив навчання і повернувся на батьківщину. Але роботи за фахом в умовах буржуазної Польщі не знайшов. Працював то бухгалтером промкооперації різьбярів і килимарів Гуцульщини, то бухгалтером друкарні у Львові, то касиром у читальні «Просвіти». Водночас редагував журнал протиалкогольно-нікотинового товариства «Відродження» і газету «Народне здоров'я», видав книжку «Алкоголізм і народне господарство».

З 1945 р. викладач української мови та історії у школах і технікумах колишньої Дрогобицької обл., інспектор шкіл райвно, облвно, заврайвно. У 1957 р. у зв'язку з хворобою вийшов на пенсію. Відтоді присвятив себе збиранню народної творчості, яку полюбив ще в дитинстві. Тільки за цей час записав 5848 пісень, а також 170 прислів'їв, загадок і оповідей.

Найбільше Івана Васильовича захопила іскрометна народна творчість гуцульського краю. На Гуцульщині він обстежив сорок сіл і ще десять сіл у сусідньому Коломийському районі. Записуючи тексти пісень, побіжно характеризує їхню поетику, детально описує звичаї і обряди, характер музики. Близько 200 записаних І. Прокопівим пісень опубліковано в журналах і збірниках.

Усі найцікавіші записи І.В.Прокопів передав до відділу фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. Серед них — пісні про панщину, опришків, жовнірство, а також оригінальні надсянські колядки і щедрівки. Є тут і співанки-хроніки, зокрема створені зовсім недавно. Останнім часом збирач надіслав до Києва разом з піснями зразки оповідного фольклору. У фондах ІМФЕ зараз є майже 500 аркушів, на яких І.В.Прокопів власноручно (на дуркарській машинці) записав гуцульські весільні пісні.

Він знає гуцульське весілля, його особливості в кожному селі. Ми слухали розповідь І. Прокопіва про сучасне гуцульське весілля на Другій історико-краєзнавчій конференції в Івано-Франківську. Виступ був дуже цікавий і високо оцінений учасниками конференції. Всього І.Прокопів записав 1400 весільних пісень. Частина з них увійшла до підготовлених ним до друку збірників «Гуцульське весілля» та «Гуцульські весільні пісні».