У Прокіпци в шинку в Синицях цілий день пив Пелех. Гаврилко Плетенів піддивився, що у Пелеха є бордюг. Пелех пішов та й ліг на Синицях на камені спати. А Гаврилко Плетенів ще з одним хлопчищем пішов за Пелехом назирці. Та й прийшли до Пелеха. Убили вони п'яного Пелеха та й дали у село Жаб'е знати, а гроші з бордюгом узяли.

Узяли Пелеха на дарабу та й ізвезли до Кутів. У Кутах саме тоді сидів Гриць Козмин з Голов, старший опришок. Як учув Гриць Козмип, що убили Пелеха, сказав до вартових:
— Закличте пана Фішера!

Фішер був мандатором. Гирлічки ще тоді не було в Усте-ріках, і Фішер був старшим паном у Кутах. Прийшов Фішер, а Гриць Козмин каже:
— Якби-сьте пустили мене на волю, то таке би-х вам сказав, що мали би-сьте з чого жити.
— Відразу тя пущу,— сказав Фішер.

Гриць Козмин розпитався, у чім був убраний Пелех. А то сказали, що сорочка на нім була мазанка (мочена в масло), гачі дублені, полатані та й виляпані. Гриць Козмин з Фіше-ром пішов до трупарні, де лежав Пелех. Він ізтяг з Пелеха гачі та й витяг пасок з очкура. Пелех мав в очкурі обшитий пасок, повний червоних. Як дав той пасок Гриць Козмин з грішми Фішерові, то Фішер відразу пустив Гриця Козми-ного на волю. У тім паску було, може, з пару тисяч червоних.

Гриць Баган, Клям, Василюків, Гриць Козмин з своєю жінкою Маруною та Пелех — усі вони разом зимували за кордоном. Пелех і Гриць Козмин з жінкою Маруною разом верталися з-за кордону. Гриць Козмин уже тоді знав за ті Пелехові червоні, у тім паску зашиті. І Гриць Козмип хотів убити Пелеха, як ішли з-за кордону. Але Маруна, жінка Грицева, оборонила, бо вона в одно ловила Гриця за пістолет і не дала стріляти. Але Гриць Козмин однако з тих грошей скористався, бо за них пішов на волю.

Дєдя мій, Дмитро Шекерик, знав добре Гриця Козминого. Розказував дєдя, що Гриць Козмин, бувало, приходив до Паліїв. Такий виджуджулений! Кресаня з павами, з бляхою та високим наголовником. Червона кахтанка вибивана ґудзиками, навхрест порошниці, кріс на плечі, бартка в руках, червоні гачі та кожані постоли. Отакий був Гриць Козмин.

Кажуть, що як лежав Пелех на Синицях, а Гаврилко Плетенів зачав підходити, як би то він убив Пелеха. Прийшов Гаврилко до Пелеха та й каже:
— Може би, я вас пообіскав?
— Та пообіскай-ко, сараку,— сказав Пелех.

Гаврилко обіскав та й увидів, що у Пелеха повний бордюг сороківців. Та й лиш гадав, чим убити Пелеха, бо не мав ані пістолета, ані ножа. Але уздрів Гаврилко Плетенів пістолє набите у Пелеха за ременем та й сказав до Пелеха:
— Ану, який то у тебе капшучок!

Пелех дав пістолє Гаврилкові, а Гаврилко обзирав ніби та й ізвів та й бур Пелехові у груди. Пелех лише покотився, неживий.

ПРО СМЕРТЬ ПЕЛЕХА

Ой кувала зозулиця сива та маленька,
Іскладена на всю Ілцю співанка новенька.
За вороти в папороти явір зелененький,
Загиб, загиб у Синицях Пелех молоденький.
Не загиб він за ті воли, ані за ті коні,
Але загиб за стрільбочку, та за ті червоні.
Кує мені зозулиця на хаті, на хаті,
А убили та Пелеха межи вікна в хаті.
Ой візьму я кріс у руки, піду на білиці,
Та убили та Пелеха, занесли в Синиці.
Вилетіли з Станіслава потєта дивнії,
І в'їхали на Жаб'їчко жовніри кіннії.
А ти знаєш, товаришу, чого виїхали?
Та за тими легінями, що в нього стріляли.
Іде вода із горіща, клекоче, клекоче,
Іти Прокіп із горіща не хоче, не хоче.
Але у тій полонині заблеїла вівця.
"Виходь, виходь, Прокопею, будеш му за відця!"
Ой кує ми зозулиця не весело, пишно,
Убив того легіника Марусяків Митро.
Ой кувала зозулиця під сухим явором,
Оце усе вірна правда, щоби я так здоров!