Фауністичні комплекси Карпат яскраво вирізняються своїм розмаїттям та неповторністю як на теренах Західного регіону, так і в цілому в межах України. Значна кількість видів безхребетних тварин, таких як комахи, павукоподібні, ракоподібні та інші, а також хордові тварини, такі як риби, амфібії, рептилії, птахи та ссавці зустрічаються одночасно у горах та на рівнинах. Деякі суто гірські види розселилися доволі далеко за межами Карпат, проте, як правило, майже виключно у місцях з хвилястим рельєфом й екологічно близьких до карпатських біогеоценозів.

Ссавців Карпатського регіону представляє близько 60 видів, чимало з яких належать до рукокрилих (кажанів) та комахоїдних (землерийки, їжак та інші види). Надзвичайно багатою тут є фауна птахів: налічується близько 250 видів. Дещо менша частка припадає на долю земноводних та плазунів, а також риб. Тритон карпатський – єдиний ендемік серед земноводних, тобто вид, який за винятком даної гірської та передгірської системи більше ніде на планеті не зустрічається. Унікальність природних комплексів Карпат та значне видове розмаїття в період постійного зростання антропогенного тиску на природні екосистеми вимагають ретельного підходу до охорони природи.

Фауністичні комплекси Львівської області охороняються у Карпатському регіоні в одному Національному природному парку, що має назву „Сколівські Бескиди”. В Івано-Франківській області існують аж 3 об’єкти природно-заповідного фонду, з яких два мають категорію Національного природного парку: НПП „Карпатський”, НПП „Гуцульщина”, один – категорію Природного заповідника: ПЗ „Горгани”. В Закарпатській області функціонують НПП „Синевир” та НПП „Ужанський”. „Вижницький” національний природний парк – об’єкт природно-заповідного фонду в Чернівецькій області. На території українських Карпат у 1993 році було створено Карпатський біосферний заповідник. Рисунок 1. відображає динаміку формування об’єктів природо-заповідного фонду категорій Національні природні парки, Природні заповідники та Біосферні заповідники. Найбільшу площу займає Карпатський біосферний заповідник – 57880 га, найменшу – ПЗ „Горгани” – 5344 га. Це відповідно становить 21 та 2 %. Частка (% від загальної площі усіх об’єктів ПЗ фонду) кожного з об’єктів ПЗ фонду Українських Карпат проілюстрована на рисунку 2.

Фауна Карпатського регіону незважаючи на чималу кількість публікацій по окремих видах чи екологічних групах, на сьогодні вивчена ще не достатньо. Значною мірою поясненням цьому є особливості рельєфу та недоступність окремих ділянок для дослідників, значна віддаленість їх від цивілізації тощо. Безперечно, з проблемою вивчення фауни стикаються і об’єкти ПЗ фонду. Яскравим підтвердженням цьому слугують далеко не повні переліки видів у Літописах природи, фрагментарна інформація про поширення тварин, їх чисельність тощо. Враховуючи те, що більшість об’єктів ПЗ фонду Українських Карпат були сформовані у 90-х роках минулого століття і функціонують відносно невеликий період, пріоритетним та перспективним залишається напрямок різностороннього вивчення зооценозів з внесенням пропозицій щодо особливостей охорони біотичного різноманіття.

Протягом десятків років статус окремих видів в тому чи іншому регіоні Карпат залишається невизначеним. Здебільшого це стосується видів з потайним способом життя, як наприклад, кіт лісовий серед ссавців, полоз лісовий – серед плазунів і т. д. Поодинокі знахідки таких тварин науковцями як правило свідчать лише про недостатність проведення досліджень, в окремих випадках – про фактично низьку чисельність популяцій.

Комерційний відлов тварин та браконьєрство виснажливо позначаються на популяціях карпатських тварин. Вирубування лісів на великих площах, хімічне забруднення середовища, створення стихійних звалищ сміття, надмірне рекреаційне навантаження – це далеко не повний перелік чинників, які суттєво погіршують середовище існування тварин, а іноді й призводять безпосередньо до загибелі.

Отже, першочерговим завданням природоохоронних структур та інших організацій має стати різностороннє вивчення стану фауністичних комплексів Карпатського регіону з метою ефективної охорони. Згідно Закону України „Про тваринний світ” (2002), тваринний світ як один із компонентів навколишнього природного середовища, національне багатство, джерело духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об’єкт наукових досліджень, важлива база для отримання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів і інших матеріальних цінностей підлягає охороні. Цим та іншими Законами України та Міжнародними договорами і конвенціями варто керуватися усім, хто хоч якось причетний до вивчення, збереження, охорони чи відтворення фауни.