Ідея екомережі - одна із найбільш фундаментальних ідей останніх десятиліть у сфері теоретичної та практичної екології (Мовчан, 1997), набула широкої підтримки на Буковині, адже це своєрідна реакція на наслідки, викликані хаотичним і споживацьким розвитком суспільства, спроба, принаймні частково, компенсувати втрати у природному довкіллі. Та без ґрунтовного законодавчого забезпечення ця ідея не може реалізуватися.

В Україні питання правового регулювання екомережі забезпечуються насамперед спеціальним Законом "Про екологічну мережу України" (2004) та Законом України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки" (2000).

Слід також урахувати, що невід’ємною складовою частиною національного законодавства, як це передбачено статтею 9 Конституції України, є і відповідні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України. Разом з тим, відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів, обов'язковими для виконання Україною є й усі інші її міжнародні договори, укладені в установленому порядку.

Сьогодні Україна стала Стороною понад 50 багатосторонніх міжнародно-правових актів, що стосуються питань охорони довкілля, збереження біо- та ландшафтного різноманіття. Серед них для нормативно-правового забезпечення національної екомережі України є наступні багатосторонні міжнародно-правові акти: Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар,1971, зміни — Париж, 1982, 1987), Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Париж, 1972), Конвенція про збереження дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (Берн, 1979), Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин (Бонн,1979), Конвенція про охорону біорізноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992), Всеєвропейська стратегія збереження біо- та ландшафтного різноманіття (місце, рік?), Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (Гельсінкі, 1992). Чернівецька область, у зв’язку з своїм прикордонним розташуванням, є важливою для створення міжнародних екокоридорів з Румунією (в районі гір Марамарощини) та Молдовою (по р. Дністер) і має бути містком Всеєвропейської екомережі. З метою її розбудови потрібні узгодження на двосторонньому рівні питань, пов'язаних із транскордонним поєднанням елементів екомереж суміжних країн з елементами національної екомережі України, тому актуальним залишається подальше вдосконалення нормативно-правового забезпечення цих аспектів.

На даний час правовими нормами формування національної екомережі є також статті законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", Земельного, Лісового та Земельного кодексів.

Формування екомережі передбачає першочергово зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екобезпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття. Території та об'єкти, які підлягають особливій охороні ( території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші природні території та об'єкти), дають певні підстави для їх віднесення до територіальної системи з певними ознаками екомережі. Так, Законом "Про екологічну мережу України"(ст. 5), визначено що ліси є однією із складових структурних елементів еко-мережі. В Законі зазначається, що середовищетвірна роль лісу добре простежується лише тоді, коли ліси займають необхідну, природно зумовлену площу та відповідно розташовані у ландшафті, тобто утворить оптимальну лісистість. На природоохоронну функцію лісів націлює нас і Лісовий кодекс України. Та незважаючи на це, судова практика Чернівецької області свідчить про значну кількість порушень природоохоронного законодавства не тільки зі сторони пересічних громадян, але й керівників лісової галузі. Нерідко має місце тривале протистояння при розгляді питань погодження постійними землекористувачами створення нових природо-заповідних об'єктів на території земель лісового фонду.

При проектуванні екомережі Чернівецької області особливе місце відведено гірським лісам. Адже вони визначають умови динамічної рівноваги природного середовища не лише водозборів, але й територій, які знаходяться далеко за їх межами. Карпатські ліси впливають на водний режим річок Західної України та їх басейнів на території Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Молдови.
Слід брати до уваги, що через Українські Карпати прокладені нафто- і газо- та продуктопроводи, високовольтні лінії електропередач, тут проходять залізничні й шосейні дороги міжнародного значення, а гірські ліси мають дуже високу екологічну вразливість. В той же час, протягом багатьох десятиліть як в передгірських районах, так і в Карпатах здійснюється інтенсивне господарювання з порушенням екологічних вимог, що призводить до порушення екорівноваги та зумовлює природно-антропогенні катаклізми.

Не позбавлене природоохоронне законодавство також цілого ряду колізій, різних трактувань в Земельному, Лісовому та Водному кодексах. Особливих нарікань та труднощів, що значно ускладнює розгляд справ у судах, викликає в багатьох випадках відсутність меж територій та об'єктів ПЗФ, їх невинесення в натуру та відповідних державних актів на землю.?

Важливими кроками в цій справі стали поява в Україні впорядкованого та систематизованого 11-томного зібрання екологічного законодавства (Чернівці, 1996—2004), вихід зібрань нормативно-правових актів стосовно залучення громадян та їх об'єднань до охорони навколишнього природного середовища та захисту екологічних прав за допомогою закону (Львів, 1999, 2002), спеціальних зібрань законодавчих документів у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів (Чернівці, 2006), а також правового регулювання заповідної справи в Україні (Чернівці, 2007). Вихід у світ даних зібрань став можливим завдяки багаторічній плідній співпраці екологів і юристів Буковини, розумінню та підтримці зі сторони органів місцевого самоврядування, зокрема Чернівецької обласної ради. І, тому зовсім не випадковим є той факт, що за відсотком природно-заповідних територій Буковина посідає одне з перших місць в Україні (12,5 % території області), і що саме на Буковині вперше впроваджується пілотний проект з формування регіональної екомережі.

Отже, Україні за досить короткий період з часу проголошення незалежності сформована потужна нормативно-правова база в царині захисту довкілля. Проте, справжньою проблемою на сьогоднішній день залишається застосування даного законодавства та впровадження в дію прийнятих рішень судів. Можливо, розв’язанню цієї проблеми сприятиме також спеціальне видання "Практика розгляду в судах правопорушень у галузі охорони довкілля", що вже підготовлено до друку в Чернівцях колективом юристів та екологів і найближчим часом побачить світ.