Найбільше людей у гори приваблює зимовий спорт, і, особливо, - катання на гірських лижах. Справді, кількість лижників і туристів у горах в останні десятиріччя зростає надзвичайно швидко. Бурхливий розвиток гірськолижного спорту і гірського туризму спостерігаємо і в Карпатах. Новостворені численні центри гірськолижного спорту і зимового відпочинку, де проводять своє дозвілля десятки тисяч осіб, за останні 10-20 років значно збільшились у кількості.

Лижний туризм використовує практично такі ж природні ресурси, що і пішохідний. Але відбувається в зимовий період - з 15 грудня до 31 березня. Оптимальні строки взимку залежать від кількох факторів. Це - сталий сніговий покрив, надійний лід на водних просторах, відносна постійність температури повітря, відсутність різких вітрів. До та після зазначеного терміну ці показники стають мінливими, що може призвести до серйозних ускладнень. Початок зими характеризується снігопадами та сильними вітрами, не виключені різкі коливання температури, що призводить до утворення різних за структурою шарів снігу. У передвесняний період головною небезпекою є лавини. Плюсові температури, підвищення вологості повітря та теплий вітер зволожують сніг, збільшують його вагу. Сонячна радіація, проникаючи глибоко всередину, робить сніг пухким. Такий стан снігу оцінюється як лавинонебезпечний. Підвищується і небезпека провалу у закриту промоїну при русі по засніженому руслу річки. Основним районом України, в якому можна здійснювати лижні спортивно-туристські походи, є Українські Карпати. Гірська система Українських Карпат простягається майже на 280 км при ширині понад 100 км. Карпати належать до середньовисотних гір, які не досягають снігової лінії і не мають сучасних льодовиків. Абсолютна більшість вершин нижча 2000 метрів, і лише на масиві Чорногора, більша частина якого належить до головного вододілу, шість вершин мають висоту понад 2000 м, у тому числі найвища вершина Українських Карпат - г. Говерла (2061 м). Снігова лінія в епоху останнього зледеніння знаходилась на висоті 14501550 м. Яскравими слідами давнього зледеніння є реліктові льодовикові форми на найвищих гірських масивах (Чорногора, Полонинський хребет, Рахівські гори, Чивчини): цирки, улоговини, конуси виносу, кари, морені вали. На дні карів на висоті 1450-1800 м є карові озера. Найбільш цікаві траси лижних маршрутів у Карпатах прокладені гірськими хребтами. Обираючи такі високогірні маршрути, необхідно враховувати, що вони часто починаються стрімким підйомом через ліс на хребет, а потім починається рух по частково або повністю відкритих полонинах. Звісно, туристські маршрути в зимовий час прокладаються лише по вододілах. Користуватися взимку вівчарськими стежками, які, як правило, неодноразово перетинають лавинні осередки, вкрай небезпечно. Необхідно уникати пересування сніговими заметами, розташованими на крутих схилах. У разі необхідності, подолання покритих снігом річок слід починати після ретельної розвідки, зондування шляху кригорубом або лижною палицею при обов'язковому страхуванні мотузкою з надійного місця. Забороняється влаштовувати бівуак біля та на лавинонебезпечних місцях.

При тривалому перебуванні в умовах низької температури слід захищати відкриті частини тіла від обмороження, а також постійно стежити за появою ознак обмороження у себе і партнерів. На снігу не рекомендується перебувати без сонцезахисних окулярів. При сильній сонячній радіації бажано захистити відкриті ділянки тіла від опіків.

Рух по снігу та фірну

Пологі фірнові та сніжні схили краще всього проходити зранку, поки сніг не починає танути і витримує вагу людини. Опору для ноги потрібно пресувати поступово, уникаючи різких рухів. Не треба старатися утриматися на насті, якщо він недостатньо міцний. В цьому випадку краще витоптувати під ним сходинки. Пересуватися потрібно слід в слід, не оббиваючи сходинок. Направляючий зобов'язаний постійно стежити за навколишньою обстановкою і негайно інформувати групу про виникнення небезпеки. Пересування по підталому снігу вимагає зусиль для витоптування слідів, що стомлює туристів, а інколи і просто унеможливлює пересування, оскільки учасники походу глибоко провалюються в сніг. Підніматися і спускатися краще по лінії падіння води. Не можна підрізати схил, оскільки це може викликати сходження лавини. При траверсах рухатися краще боком. У випадку падіння слід різко перевернутися на живіт і самозатриматись.

При підйомі по сніжному схилу з кутом 25-30 градусів рухатися прямо вгору, на більш крутих схилах - зиґзаґами під кутом 45 градусів. Сходинки вибивати рантом (краєм) черевика, кригоруб тримаючи в положенні самострахування.

Спускатися по сніжних схилах при відсутності лавинонебезпеки краще паралельними шляхами, за необхідності організовуючи один одному страхування мотузкою. По сипучому снігу йдуть, не згинаючи ноги, один за одним. Кроки мають бути недовгими, в твердому снігу сліди треба вибивати ударами каблука. На крутих схилах спуск виконують в три такти, іти потрібно слід у слід, зберігаючи сходинки. Основний вид страхування на сніжних схилах - через кригоруб. В деяких випадках для страхування кригорубом використовують спеціальні тросики, які використовують і при страхуванні за допомогою лавинної лопати.

Рух по льодових схилах

Основу руху по льоду складають ходьба, лазіння в кішках, а також вирубування сходинок.

На схилах з кутом до 30 градусів можна підніматися прямо вгору, ноги при цьому ставлячи "ялинкою". При куті схилу до 40 градусів піднімаються зиґзаґами, кішки легким ударом ставляться на лід. Схили з кутом від 40 до 60 градусів долаються на передніх зубах кішок, з опорою на кригоруб. На складних схилах іноді варто вирубувати сходинки. Це вимагає від туриста значних витрат енергії. Відстань між сходинками повинна відповідати довжині кроку найнижчого учасника, а розмір - розміру найбільшого черевика. Сходинки вирубують несильними частими ударами, спочатку підрубуючи схил горизонтально, а потім вертикальними ударами збиваючи підрубаний лід. Сходинка робиться з невеликим нахилом від схилу, щоб у ній не затримувалась тала вода. При русі зиґзаґами в точці повороту вирубують одну велику сходинку.

Природні перешкоди, які зустрічаються в горах України (на скелях - глибокий розсипчастий сніг, лавинна небезпека, на хребтах - сильний вітер, твердий наст або лід, різкі зміни погоди) обумовлюють особливі вимоги до туристів-лижників. Групи повинні бути готовими до ночівель на хребтах (яйлах, полонинах) вище зони лісу - вміти поставити бівуак при сильному вітрі, будувати захисні стінки зі снігу, рити печери. Всі учасники мають володіти лижною технікою, вмінням орієнтуватися в складних природних умовах, знати правила подолання лавинонебезпечних схилів. Туристській групі необхідно мати з собою спорядження для організації "холодних" ночівель (намети, примуси або газові кухні), лавинне спорядження. Групам, які готуються до зимового гірського походу, необхідно також приділити значну увагу засобам та способам профілактики переохолодження та обмороження, вчити учасників подорожі надавати долікарську допомогу потерпілому в умовах зимового походу.

Необхідно враховувати, що, незважаючи на близькість населених пунктів, стан групи, яка перебуває в зимову негоду на хребті, мало чим відрізняється від ситуації, коли вона перебуває за десятки кілометрів від житла, оскільки спуск буває дуже небезпечним, а умови на хребті по жорстокості можуть не поступатися арктичним.