На Гуцульщинi, в селi Монастириську (тепер у складi м. Косова), в сiм'ї селянина-бiдняка народився 17 вересня 1853 року вiдомий український письменник, громадський дiяч Михайло Павлик. Його дитинство пройшло в рiднiй оселi, де вiн з молоком матерi пiзнав важке життя гуцулiв, якi часто прибували сюди з рiзних сiл на вiдомi косiвськi ярмарки закупити хлiба на прожиток або вiдстоювати свої права на лiси i пасовища перед повiтовим судом.

Тут малий Михайло Павлик ходив до початкової школи i дуже багато розповiдей почерпнув з iсторiї Гуцульщини, а найбiльше вiд своїх рiдних сестри i батька, який походив з опришкiвської родини. В них кипiла оприська кров. Дiд їх Гордiца водився з опришками, бо ж Косiвщина, що займає властиву Гуцульищну, була гнiздом наших опришкiв, говорив на своєму ювiлеї 30-рiччя дiяльностi сам Михайло Павлик. Юний письменник багато наслухався про гуцулiв, опришкiв i їх славетного ватажка Олексу Довбуша в переказах, пiснях, оповiданнях, якi мали великий вплив на формування його свiтогляду. Вiд тата, згадував Павлик, у мене гострi почуття правди i завзятiсть, що були знятi на крилах пiснями й оповiданнями за Довбуша, яких я наслухався дитиною.

I хоч син бiдного косiвського гуцула пiсля закiнчення Коломийської гiмназiї i Львiвського унiверситету пов'язав свою долю зi Львовом, де познайомився з Iваном Франком, дружбу з яким зберiг на все життя, проте вiн не забував своєї рiдної Гуцульщини, часто приїздив в рiднi мiсця, листовно пiдтримував зв'язки, добре знав їх iсторiю i народну творчiсть. Не випадково редакцiя Руської iсторичної бiблiотекип, подаючи в 1897 р. в 19-му томi серiю розвiдок про опришкiв Юлiана Целевича, доручила упорядкувати цi працi знавцю iсторiї Гуцульщини Михайлу Павлику. Вiн старанно зiбрав всi тi статтi покiйного Ю. Целевича i надав їм вигляд наукової працi. При цьому, як визнавала редакцiя, М. Павлик оподекуди освiжив мову покiйного iсторика, чим показав свої знання з iсторiї народних рухiв на Гуцульщинi у XVIII столiттi.

В iншiй своїй працi Рух галицько-руської молодiжi 1870-1878 рр., написанiй в 1880 роцi, М. Павлик зумiв дати глибокий аналiз повiстей з iсторiї галицького руху, друкованих в журналі "Друг" за 1974-1876 рр. Вiн подає критичний огляд художньої лiтератури з опришкiвської тематики Й. Й. Коженьовського Karpaccy goraleп (Верховинцi), М. Устияновича "Страстний четвер", драми Ю. Федьковича "Добовбуш", виявивши при цьому чудовi знання з iсторiї народного життя гуцульського населення, його побуту, пiддає критицi вище названих авторiв, коли вони вiдходять вiд об'єктивної, соцiальної основи розвитку опришкiвського руху XVIII-XIX ст. Про головного оприського ватажка, пише знавець iсторiї свого краю М. Павлик, галицькi мужики, особливо пiдгiряне i самi гiряне в Карпатах, говорять як про такого чоловiка, котрий iз своїми отоваришами стояв за бiдними, рабував тiльки багачiв та давав i помагав бiдному мужицтву, котрого боротьбi, значить, вони придають характер чисто соцiальний. Пiд цим кутом зору М. Павлик схвально оцiнює драму польського письменника Коженьовського Karpaccy goraleп. З драмату, пише М. Павлик, героєм котрого є наступник Олекси Довбуша, видно, що автор вивчив добре природу, звичаї гуцульськi в самiм мiсцi. Притiм герой стає розбiйником, протестуючи проти всякого насильства, дужчого над слабшим. Самий драмат натуральнiший нiж Шiлерiвськi Розбiйники. Драма Коженьовського з успiхом iшла на сценi в Галичинi пiд назвою Верховинцi. В нiй показано антифеодальну дiяльнiсть ватажка опришкiв початку XIX ст. А ось як М. Павлик пише про повiсть М. Устияновича, що була надрукована в газетi Галицька Зоря 3.10.1887 р.: Повiсть написана дуже гарною людовою мовою, а особливо чудово змальована в нiй гiрська Карпатська природа, що придає повiстi велику вартiсть.

В той же час М. Павлик критикує найспосiбнiшого галичанина Федьковича за мiстичнiсть i надмiрну романтизацiю драми про Довбуша. На нещастє, окрiм чудової гуцульскої мови, все в цiм драматi до того не реальне, що не можна надивуватися, як мiг написати щось такого чоловiк, котрий довго сам живе мiж гуцулами i знає докладно їх жiттє... Сум побирав дивитись на Довбуша, коли представлювано його на руськiй сценi у Львовi в 1876 р. Герої нiчим не похожi на гуцулiв.

Вiн дорiкав Устияновичу за те, що в нього Довбуш вийшов тiльки любовником та нiмецьким романтиком чистої кровi, а ще i чоловiком iз такими звiрячими iнстинктами, яких не приписує йому народ i який навiть годi i надибати мiж гуцулами взагалi.

Тут же, на Гуцульщинi, народилася 9 жовтня 1835 р. в с. Монастириську бiля Косова сестра Михайла Ганна Iванiвна Павлик громадсько-полiтична дiячка революцiйно-демократичного напряму.

Її дитинство проходило в злиднях. З маленької дiвчинки вона пiзнала важку долю своїх односельцiв-гуцулiв. Вона не змогла навчатися в школi i допомагала батьковi Iвану Павлику, ткачу, в його убогiм господарствi. Самотужки навчилася грамоти i досить рано, завдяки брату Михайлу, познайомилася з популярною лiтературою. Пiд час обшуку в хатi Павлика в 1877 р. знаходилась "Енеїда" Iвана Котляревського, поема "Катерина" Тараса Шевченка, "Спiванки" Юрiя Федьковича, "Сорочинський ярмарок" Миколи Гоголя, "Борислав смiється" Iвана Франка, "Що робити" Миколи Чернишевського, статтi Михайла Драгоманова та iншi тогочаснi прогресивнi видання.

Вiршi та агiтацiйнi листи Ганни Павлик були поширенi на Гуцульщинi в околицях Косiвщини i Коломийщини. Вона стала першою жiнкою в Галичинi, яка проводила соцiалiстичну агiтацiю серед селян, в першу чергу ,серед своїх гуцулiв-землякiв.

Ганну Павилк кiлька разiв ув'язнювали, i вона переносила важкi арестантськi буднi то в Косовi, то у Львовi. Перебуваючи у Львовi, Ганна Павлик займалася шиттям i на мiзернi заробiтки заготовляла харчi, якi надсилала в тюрму брату Михайлу i Iвану Франку, пiдтримувала їх морально i духовно.

Iз Львова вона приїжджала у своє рiдне село на Гуцульщинi i розповсюджувала прогресивну лiтературу, за що мiсцевi властi встановили за нею пильний нагляд. В 1880 р. косiвський староста iнформував австрiйськi галицькi властi, що в селах Монастириську, Москалiвцi, Смодному i Вербiвцях сестри Ганна i Параска Павлик ширять соцiалiстичну пропагандуп, через що там спостерiгається занепад моралi, негативне ставлення до релiгiї i до приватної власностi, за що їх було заарештовано.

Крiм поширення соцiалiстичної пропаганди, Ганна Павлик цiкавилася життям гуцулiв, записувала факти про їх нелегке життя. Так, вона описала весiлля в околицях Жаб'є i виступала на сторiнках преси з статтями на суспiльно-полiтичнi i лiтературнi теми, стала активним членом Русько-української радикальної партiї.

Все своє життя ця славетна гуцулка вiддала своєму народовi, а умираючи (вона померла 13.10.1928 р.), заповiла свої бiднi заощадження на органiзацiю в рiдному гуцульському селi Монастириську осирiтського захисту та санаторiя для письменникiв. Вдало про її благородне життя було написано в некролозi: Покинула нас небуденна, велика жiнка. Велика не своїм суспiльним становищем, нi блискучим талантом, нi дзвiнкою фразеологiєю, а велика характером хрустальним, душею голубиною, непохитнiстю у своїх вiрюваннях, велика невтомною працею для правди i волi для всiх.