Парки Львова

У нашому місті є три могутні велетенські дуби – вони напевно найстаріші, їх вік більше 300 років. Ростуть вони у парку імені Івана Франка – найстарішому в Україні парку. 400 років тому тут були розташовані міські лани, але з часом ці землі перейшли у власність приватних осіб. Багатий львівський міщанин Ян Шульц-Вольфович наприкінці ХVI ст. закладає тут парк, витрачаючи на впорядкування території значні на той час кошти – 1600 злотих. Невдовзі він видає свою дочку за посла Венеційської республіки Антоніо Массарі, і парк переходить у власність зятя. Массарі починає впорядковувати парк на італійський манер. Через деякий час парк переходить у власність єзуїтів, разом із землею поруч, яку міська влада віддала їм в оренду. Єзуїти споруджують тут невелику цегельню, а згодом в 1715 р. броварню та корчму, починається промислове виробництво славетного львівського пива.

Наприкінці XVII ст., коли було скасовано орден єзуїтів , територія парку і прилеглі до них землі переходять у власність австрійського уряду. В ті часи там було споруджено склади дерева. Проводились тут час від часу ярмарки та промислові виставки. Парк приходить у занедбаний стан і заростає гущавиною, неначе ліс. В 1799 році австрійські власті продають його підприємцю Яну Гехту. Він споруджує на місці теперішньої будівлі університету казино, а парк починає переобладнувати на французький манер. У спорудженому тут літньому театрі ставляться тогочасні модні вистави, а також проводяться гучні забави, які в той час називалися фестонами. Гехт споруджує у парку каруселі, а на алеях парку будує фонтани та альтанки. Тільки одна альтанка, з дорійськими колонами. Збереглася до наших часів.

1855 року парк переходить у власність міста, таким чином стаючи одним із найстаріших муніципальних парків Європи. Відомий львівський садівник Бауер береться за облаштування парку. Вирубавши усі старі дерева насаджують нові, більшість із яких по нинішній день продовжують милувати наше око. Їх налічується близько 50 видів, але переважають смереки, дуби, липи, граби. В кінці ХІХ ст. потужний ураган знищив значну частину дерев. Сотні великих дерев з вивернутими коренями лежали на землі.

З історією парку пов”язана трагічна доля львівського художника Артура Гротчера. Він дарує своїй наречений Ванді Моне, як символ їхнього щасливого і довготривалого життя, паросток дуба у вазоні. Але через рік художник трагічно загинув. Після цієї трагічної події наречена дарує паросток дуба місту, і його висаджують у парку, неподалік від теперішньої вул. Соломії Крушельницької. Нещаслива доля, що переслідувала художника, передалася і його дубові. Через деякий час дерево засохло.

В 1919 році до Львова повертається польська влада, і парк називають іменем польського національного героя Тадеуша Костюшка, але назва не приживається, більшість львів’ян продовжують називати його Єзуїтським городом або Єзуїтськими городами. Так само тепер багато львів'ян старшого віку продовжують називати його парком Костюшка, а не парком Івана Франка. Один час тут разом і своїм батьком любив гуляти всесвітньо відомий письменник-фантаст Станіслав Лем. У своїх спогадах він розповідав про візочки з морозивом та чоловіка з так званим ” колом щастя ", перед входом в парк.

Любив цим парком спацерувати видатний львівський композитор Станіслав Людкевич, людина високої культури. Одного разу, під час прогулянки у вечірній час, на нього напав грабіжник, то професор звернувся до грабіжника не інакше, як ”пане злодію.”

В 50 роках ХХ ст. на одній з алей парку спилювали старого дуба, який от-от мав завалитися. Не допилявши до кінця робітники пішли на перерву. А коли повернулися то побачили, як стовбур дерева падаючи у бік вул. Костюшка розчавив "Побєду" разом із водієм, який, як згодом виявилося, був директором одного із заводів Львова.

В 70х роках ХХ ст. поблизу вул. Соломії Крушельницької стояв популярний серед жителів Львова, кінотеатр ”Парк”, а глибше до середини парку літній ресторан ”Зелений Гай.” Біля нього були розташовані невеликі вольєри з екзотичними птахами і відвідувачі з дітьми мали можливість споглядати гордовитих павичів.

Роки спливають, а самий древній парк Львова та всієї України – парк імені Івана Франка і надалі продовжує дивувати нас своєю величчю та красою.

Між середньою школою №19 та Пороховою вежею є місце, яке на сучасних туристичних схемах позначено, як парк На валах, однак знайти зараз тут ознаки парку вкрай важко. Колись його називали Губернаторські вали – це другий по своїй значимості та старовині парк Львова.

У кінці XVII ст. тут знаходилося потужне міське укріплення, оборонні мури якого сягали шести метрів. З приходом австрійських окупантів до Львова у 1772 р. оборонні мури було зруйновано, а до наших часів з усього оборонного комплексу дійшла лише Порохова вежа, споруджена більше як 450 років тому.

З історією вежі пов’язано багато історій. Так Лукаш Гурка з Порохової вежі обстрілював Домініканський собор, добиваючись визволення з монастиря своєї дружини Гальшки Острозьської. А з одного із віконечок вежі один із нащадків старовинного львівського роду

Убальдіні стріляв у нашого гетьмана Богдана Хмельницького, але постріл був невдалий – куля влучила біля копит коня гетьмана.

Тепер у Пороховій вежі функціонує Будинок архітектора. Приміщення всередині вежі дуже маленькі, бо товщина стін цієї споруди сягає трьох метрів.

У 1821 році губернський радник Райценгам , який був вихідцем із села і дуже любив природу, влаштував парк із прогулянковими стежками. Над великим болотистим яром спорудили підвісний міст.

Дерева, що оточують Порохову вежу утворюють прекрасну тінисту алею, якій уже майже два століття. Теперішній міській владі слід добре попрацювати, упорядкувати це місце так, щоб воно як і у часи Райценгама називалося парком.

Стрийський парк на початку ХХ ст. був одним із найгарніших парків тодішньої Європи. Парк було закладено у 1879 році на місці, де півтора століття тому була околиця з піщаними дюнами та крутими ярами.

У 1894 році у Стрийському парку відкривається Вистава Крайова. На честь цієї події у Львові було введено у дію один із перших електричних трамваїв у Європі. А починаючи з 1922 року тут щороку відбуваються Східні Торги – великий ярмарок, де багато відомих на той час престижних фірм виставляли свою продукцію. Існує багато речей, які здаються нам новими, але насправді вони існували дуже давно. Так відомий письменник – фантаст Станіслав Лем, який походить зі Львова, згадує як він будучи дитиною, ще в 30-х роках відвідуючи Східні Торги у Стрийському парку бавився в йо-йо та куштував свіжий бульйон з кубиків "Маггі”. Тут на Східних Торгах спорудили передавальні вишки першої радіостанції у Львові , яка почала свої трансляції у 1930 році. Особливо були популярными передачі відомих у Львові гумористів Тоня і Щепця, традиції яких у наш час підтримують Доцик і Шльома. Гумористи Тонцьо і Щепцьо мали настільки велику популярність, що вони та створені ними герої їхніх програм почали фігурувати у популярних піснях львівських батярів. В той час диктатор польської держави Пілсудський постійно давав коментарі до програм Тонця і Щепця. У вихідні та свята у Стрийському забавлялося львівське товариство: ремісники, водоноси, служниці та дрібні клерки. Про їхні пригоди, походеньки та романи навіть була складена батярська пісенька:

В Стрийськім парку на фестині
Там забава файно плине.
Там кухарок ціла січ …

Стрийський парк постійно був гордістю львів’ян. Так, щоб викликати зневагу та ненависть до російських окупаційних сил у 1914 році, посеред львівських жителів почали ходити чутки, що російські окупанти дали вказівку знищити Стрийський парк.

З сумом доводиться константувати, що у наш час Стрийський парк почав занепадати: тут не проводяться забави, фестивалі, конкурси та ярмарки. І перед теперішнє керівництво Львова повинно звернути увагу на стан колись одного з найкращих та гарніших парков Європи, і докласти всіх зусиль, щоб вернути минулу славу Стрийського парку. Незважаючи на все це львів’яни продовжують приходити на відпочинок до парку.

Ще одним із старих парков Львова є парк "Залізні Води”. У 30х роках Х ІХ ст. львів’яни Віднайшли на околиці міста гарну місцину посеред двох пагорбів над яром, в якому протікала річка Полтва. Тут було багато джерел з цілющою водою багатою на залізо. У Львівському університеті навіть було захищено декілька дисертацій на тему цілющих властивостей цих джерел.

Відомий історик Іван Крип’якевич розповідає про те, як у ті часи львів’яни полюбляли проводити дозвілля у вихідні та святкові дні на гостинних галявинах парку і лише пізно ввечері поверталися додому.

Поруч з парком знаходився надзвичайної чистоти ставок Каменського, де львів’яни мали можливість скупатися у спекотні дні. Стояла тут на березі ставка і корчма.

У середині ХІХ ст. тут було відкрито німецький літній театр Франца Кратера. Письменник Станіслав Лем згадував, що на ставку були влаштовані купальні окремо для чоловіків та жінок. Пізніше на місці ставка Каменського за часів панування Польщі тут було споруджено басейн, який наповнювали водою з чистих джерел. В наш час тут діє басейн ”Динамо”.

Залізні джерела парку і в наш час вважають цілющими. Було розроблено проект про реконструкцию парку ” Залізні Води” та перетворення його на лікувально-рекреаційну зону.

Ще один невеликий, але дуже гарний парк розташований в кінці вул. Личаківської, на горбку, там де кінцева зупинка трамваю №2, його так і називають – Личаківський. З його існуванням пов’язана одна старовинна легенда – легенда про диявольський млин.

Один львівський підприємливий господар в середині ХІХ ст. збудував на цьому місці вітровий млин. В ті часи на цьому місці не росло ніяких дерев, і сильні вітри гуляли по горі. Саме ці вітри хотів використати підприємливий господар для свого млина. Але він не врахував однієї обставини. Вітри тут гуляли по різних сторонах і схрещувалися на цій горі так, що постійно ламали крила вітряка. Знесилений боротьбою зі стихією господар врешті-решт зрікся від свого вітряка і назавжди покинув його будівлю. Потому місцеві жителі почали стверджувати, що на млині оселився диявол, який використовує для своїх нечистих замислів вітряк. Мешканці з острахом обходили це місце.

Легенда говорить про те, що одного разу якийсь невідомий, гарно вдягнений пан, вночі затягнув на вітряк одного львівського мельника, який хильнув оковитої і не тямив що він чинить. Коли мельник трохи протверезів, то він збагнув, що потрапив до лап нечистої сили. Тим часом чорт, який перекинувся на поважного пана, поставив перед мельком нереальну задачу для виконання – до ранку вітряк має працювати. Прийшовши цілком до тями заручник чорта збагнув, що мусить обов’язково привести в дію вітряка. Він напружився, мобілізував усі свої знання , навики та сили. І ось ще не встигли прокричати треті півні, як млин прийшов у дію. Глянувши на жорна мельник побачив, що вони перемелюють людські кістки. Поважний пан сказав мельнику - "Ти своє завдання виконав, і можеш іти геть, але пам’ятай, я обов’язково віддячуся за твою працю.” Мельник від щастя не тямив себе, що він вирвався з нечистих чортівських лап. Він навіть забув про обіцянку чорта.

Через деякий час у Львові настала велика посуха. Всі млини у місті зупинилися, лише на колеса нашого мельника продовжувала невідомо звідки литися вода. Всі замовлення дісталися нашому мельнику, і за короткий час він збагатився. Як бачимо, чорт виявився доволі порядним і дотримав свого слова.

З часом десь біля 1884 року чортівський млин повністю розібрали, а місце почали засаджувати деревами: березами, ясенами, дубами, липами та соснами. Так завдяки нечистій силі виріс гарний Личаківський парк.