А все почалося із такої давньої легенди: "За старих часів люди жили в гаразді. Айбо почали ремствувати на бога, що їм погано живеться, бо в зимі студено, в літі дощ паде. Бог як то учув — розсердився: "Ви ще не знаєте, що таке біда. Та відтепер будете знати!"

Узяв дубових ковбанів та натесав з них панів. У кожного пана вдихнув свинську душу. Пани люблять їсти, черево кохати, а робити нічого не знають. Ще бог увидів псів і перетворив їх на гайдуків, аби панів сторожили та простих людей на них заставляли робити. Пани з гайдуками запровадили панщину. І тоді люди узнали, що таке біда.

Панщина — то був давно такий закон, аби бідні люди задурно робили на пана. А запровадили той закон пани великою хитрістю. Зійшлися вони якось і дорадилися, що могли б жити ліпше, якби прості люди на них робили не за гроші, а задармо. І придумали, як зробити такий закон. А перші папи були з великих воєвод. Вони жили у замках. Коли вернулися у свої замки, то почали скликати старших людей із кожного села до себе на гостину. Як люди зійшлися, то кожен пан заладив таку гостину, що столи ламалися від вина і м'яса. Як люди добре погостилися, звідує кожен пан: "А що би було, якби ваші діти спомагали нас раз на тиждень — чи сіно покосити, чи жито пожати, чи пшеницю помолотити, чи дров привезти, чи дорогу поправити?". "А нічого,— відповідають п'яні. То прикладіть на то руку!"

У кожного пана уже був готовий документ, що люди нічого не будуть мати проти, аби їх діти спомагали панів раз на тиждень. Люди здебільшого не знали ні писати, ні читати. Прикладали до того документа вимащений сажею перст. Прийшли пани до царя. У кожного в руках документ, що люди хочуть добровільно спомагати їх при всяких роботах. Цар не повірив, послав гінців узнати, чи не фальшиві у панів документи. Гінці вернулися і кажуть цареві, що люди добровільно прикладали свої руки до тих документів. І цар видав закон про панщину. Лиш коли гайдуки прийшли гнати на панщину, увиділи люди, що вчинили недобре..."