З цілого намиста різноманітних озер України, неможливо оминути своєю увагою карові озера. Їх історія утворення наскільки дивовижна наскільки й давня. Великі глиби льоду четвертинного зледеніння виорювали на своєму шляху глибокі котловани, залишаючи в них крижані брили, які зі зміною клімату розтанули, полишивши в згадку людям карові озера. На території України ці незвичні об’єкти можна спостерігати лише в мальовничих Карпатах.

Як не можна зупинити час, так не можна зупинити, і зміни які він неупинно приносить з собою. Так карові озера, залишки крижаної епохи,того часу невпинно зникають. Тому поки ще є така можливість запрошую вас відвідати озеро Ворожеська - унікальний географічний об’єкт оповитий легендами і міфами. Озеро Ворожеська (інша назва - Тритон) - високогірне озеро Українських Карпат, у межах Рахівського району Закарпатської області. Неподалеку є селище Чорна Тиса.

Якщо від вершини Трояска піднятися на гребінь головного хребта і рухатись по ньому на схід, то зліва внизу можна побачити ряд добре розвинутих карів. В одному з них, на північний захід від гори Котел, розташоване порівняно глибоке озеро Ворожеська. Майже кругла ванна його займає вузьку частину днища кара на абсолютній висоті 1460 метрів. Діаметр цього «морського ока» 95 метрів, а площа сягає 7 тисяч квадратних метрів. Профіль дна володіє характерною для карових озер асиметричністю: більш крутий схил і найбільша глибина (4,51 метра) тяжіють до задньої стіни кара, а більш пологий і довгий - до його гирлової частини. Береги, як і мулисте дно, усіяні валунами карбонатного піщаника.

Вода в озері прісна, чиста, прозора і холодна. Мінералізація води незначна. Температура води влітку рідно коли перевищує +12 С. Взимку озеро замерзає.

З південно-західного схилу в нього впадає струмок, інший, більш повноводний, покидає озеро в північному напрямку, пропилюючи моренний вал. П'ятнадцятьма метрами нижче він знову впадає в дрібне (до 1,94 метра), витягнуте в північному напрямку озеро, довжина якого 76 метрів при ширині близько 28 метрів. Живиться озеро водами потоку, який бере початок в сніжники, складеному фірновим льодом, який повністю тане лише у найтепліші роки.

Флора представлена альпійською і субальпійською лучною рослинністю. На підході до озера ви побачите зарості гірської сосни, вільхи зеленої з домішками реліктів-сосни звичайної і сосни кедрової. А над ними вже розкинулися барвисті гірські луки-полонини. Біля самого озера на початку весни буйно квітнуть первоцвіти. Можна побачити формації ситника три роздільного і осоки вічнозеленої, костриці лежачої, а також мохо-лишайникові накипи.

Своєю назвою озеро завдячує двом легендам, які міцно ввійшли в історію цього краю. Так за першою легендою були в однієї матері два сини. Були вони хоробрими, міцними, гарними, розумними, красивими. Влітку випасали отару на гірських полонинах, а взимку допомагали по господарству. Одного разу зустріли хлопці дуже гарну дівчину. Кликали її Марічка, була вона з довгого русявою косою й дуже гарна собою.

Обоє братів її полюбили. Що ж тут робити? І вирішили так: хто першим перепливе гірське озерце, що виднілося між горами, тому й дістанеться Марічка.

Як тільки доплили до середини озера, через гору набігла чорна хмара, і почалася страшна буря. Вода в озері здійнялася, налетіла велика хвиля - і братів затягло на дно, у страшну безодню.

Довго чекала їх мати, але не дочекалася, не побачила їх більше і Марічка. А недалеко від того озера, пастухи пасли овець, все це бачили й знали тих хлопців. Спустившись в село й розповіли їх матері. Мати побігла до того озера, упала на коліна й, заламавши руки, плакала й кричала:
- Озеро, озеро! Чому ти таке вороже до мене, навіщо моїх синів-близнюків погубило?!
"Вороже ... вороже ...", - підхопив вітер. І зашелестіли лісі вище озера.
З тих пір те озеро і почали називати Ворожеська.

За другою легендою, жили в тому краї два товариша побратима. Всім хлопці були ладні і силою, і розумом, і сміливістю. А найбільше свою дружбу цінували. Але одного разу переганяючи отару, хлопців застала негода. Намагаючись повернутися до села один з хлопців зламав ногу і скотився зі схилу гори, там назавжди й залишився. Його товариш дарма намагався його відшукати. Довго шукав поки не замерз. А на тому місці, де хлопці загинули, утворилися два озера. Два озера які назавжди залишились поруч.

Чи правдиві легенди чи ні ніхто не відає, але озера, як тоді так і зараз, приваблюють нас своєю красою. Вони спромоглися зберегти в собі безмежну відкритість світу, що підкріплює несамовите бажання доторкнутися до неосяжної чистоти природи; що дозволяє забути турботи споглядаючи велич недоторканої землі; безмежну красу: в поєднанні чистого повітря, спокійного плеса, могутніх давніх гір, і безкраїм полотном неба.

Озеро Ворожеська приваблює своєю доступністю, тут кожен може знайти місце для намету і час для самоти. Саме такі місця голосом вітру шепочуть людині про її справжнє призначення. Саме це є справжньою метою туризму: гартування тіла, вправляння волі, і знаходження свого власного «я». Часто наше «я» мовчить знесилене проблемами, вирішенням дріб’язкових суперечок, коли ми не даємо собі можливості розкрити свою особистість. Саме, такі місця допомагають знайти золоту середину між людиною міста і частиною своєї власної душі. Не забирайте в себе можливість поринути в дивовижний світ українського туризму.