Дмитро Павлович Осічний народився 28 вересня 1885 року в селянській сім'ї в селі Кобаках Косівського району Івано-Франківської області. Західна Україна в той час перебувала в колоніальному ярмі цісарської Австро-Угорщини.

Про важке життя селян краю писав виходець з цього села, видатний український письменник Марко Черемшина. Біднота виливала своє горе й свої думи в піснях та казках, велике місце в яких займали образи опришків Олекси Аовбуша, Лук'яна Кобилиці. В цій же атмосфері народно-поетичної творчості зростав і поет-пісняр Дмитро Осічний. З дитячих літ велике враження справила на нього чарівна верховинська природа. Він  писав:

 

Ой, верхи, ви, верхи,
Ой, ви рідні мої,
Скільки скарбів у вас
Є для мої душі.

Ви зродили мене...
До вас серце лежить.
Ви навчили мене
Вас так палко любить.

 

Дмитро Осічний  закінчив початкову й рільничу школу. Але далі вчитися не було змоги. Його чекала праця на землі. Та він самотужки вчиться, весь вільний час віддає читанню літератури. Постачав його гарними книжками Марко Черемшина. Він же підтримував інтерес до творчості. Ще в шкільних роках почав писати поеми, вірші.

Вперше кілька його новел про життя гуцулів були надруковані в 1909 році в газеті "Громадський голос". В серпні 1914 року почалася Перша світова війна. Дмитро Осічного одягли у форму австрійського жовніра і погнали на фронт на бій проти росіян. Але він зрозумів, що в російській армії багато українців. Не бажаючи стріляти в своїх братів, він при першій нагоді здався у полон. Про це Дмитро Осічний  написав у вірші: "На могилі полоненого друга", осуджуючи війну:

 

В зброю кріпко закульбачені,
Голодні, гонені, мов пси,
Ішли в огонь на поле брані,
Де крові річеньки текли.
Там бились, різались з братами,
З такими ж з одної сім'ї
В розпуці - Де правда? - питали
Ми неба, людей і землі.

 

Дмитро Осічний  більше чотирьох років жив у Росії та Україні. Тут він знайомиться з побутом і культурою, багато читає. Він був свідком і учасником революційних подій на Україні. В 1919 році повернувся в своє село. На границі польські жандарми забрали у нього його творчий доробок. Після повернення у Кобаки, Дмитро Осічний  почав господарювати і писати вірші для себе і своїх близьких.

З 1927 року у Львові почав виходити журнал "Вікна". Вихід журналу "Вікна" Дмитро Осічний  зустрів з великою радістю. У "Вікна" він посилав свої вірші. 13 червня 1928 року редакція "Вікон" писала, що його вірші "зробили велику несподіванку". На сторінках "Вікон" було надруковано ряд віршів Дмитро Осічного про важке життя гуцулів.

В 1932 році пансько-польський уряд розгромив редакцію "Вікон". З 1935 року друг Дмитро Осічного Іван Михайлюк почав видавати в Коломиї тижневик "Плуг". Сюди послав свої вірші Дмитро Осічний . Але часто в "Плузі" він бачив тільки своє прізвище і назву вірша, під ним білу пляму, що означало: твір цензура конфіскувала. Незабаром і "Плуг" був закритий. Дмитро Осічний  друкувався в інших прогресивних виданнях, в газеті "Зеркало".

У вересні 1939 року відбулося возз'єднання Західної України з Радянською Україною. Нові слова, нові пісні полилися в цей час з-під пера поета-пісняра.

В 1941 році фашисти напали на Радянський Союз, Гуцульщина була окупована німецькими військами. Дмитро Осічний  пише цикл нарисів "Під фашистським обухом", в яких осуджує фашистів. Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни, поет пише вірші, у яких відгукується на ряд важливих подій в житті Гуцульщини і всієї країни, висловлює почуття радості з приводу вигнання фашистських орд.

У післявоєнний період Дмитро Осічний  пише спогади про своїх учителів Марка Черемшину та Івана Франка. Дмитро Осічний  зробив свій скромний внесок у дорогу йому українську літературу. Він любив Україну. У вірші "Кохай же, дівчино" писав:

 

Кохай же, дівчино, кохай.
Огненною серця любов'ю
Україну, свій рідний край,
Политий сльозами і кров'ю.

 

В 1957 році у Львові вийшла збірка його віршів, нарисів і спогадів "Де шум потоків і смерек", в 1962 - "Думи верховинця". 26 листопада 1962 року поета Осічного не стало. Він похоронений у рідному селі.