Ходили опришки, розбивали. Один із них задумав жити чесно. Узяв свою пайку, купив маєток, оженився і почав ґаздувати.
Прийшли якось бувші цімбори до нього у гості.
— Та як вам ведеться без мене? — звідує.
— Непогано! Всю твою науку ми перебрали.
А то був такий майстер украсти, що не було над нього.
— Ой не всю науку я вам передав,— каже він,— ще де що й собі залишив.
Та хлопці не пристають па те. Посперечалися.
— Добре! — каже ґазда.— На гостину я зарізав годівника. Що з'їли — то з'їли, а інше м'ясо — украдіть! Маєте одну ніч.
Відклонилися опришки і пішли. А він склав м'ясо у бесаги і відніс до стайні в ясла. Двері до стайні підпер з середини коликом, а сам ліг у боїщі на сіно і вартує.
Прийшли хлопці вночі, тихо розібрали стріху і залізли на під. Сюди-туди — не є м'яса. А давно в хижах було віконце на під. Дивляться вони у віконце (а в хижі горіло світло) і видять, що жона пряде, а ґазди немає в хижі. Злізли з поду і один голосом таким, як у ґазди, каже під вікном:
— Маріє, дай покровець прикрити м'ясо.
А вона каже:
— Прикрий сіном.
Так опришки дізналися, що м'ясо сховане десь у стайні або боїщі. Хочуть знати, де точно. Звідує той, що міг змінювати голос:
— А може, спрятати в інше місце? Аби не догадалися...
— Та хто може подумати на ясла?
Айбо треба якось ґазду видурити із боїща. Змінив опришок голос, як у ґаздині, і каже:
— Михайле, іди випий децу, аби-сь не замерз.
А то було зимою. То лише зимою ріжуть годівників. Ґазда із боїща — а вони штрик до стайні, вхопили бесаги і тікають. А було їх троє. І м'ясо було складено у троє бесаг.
Чоловік до хижі — а двері замкнені. Здогадався, що не жона його кликала. Прислухався, чує: хтось сахтить. То останній опришок тікав із бесагами. Ніч темна, сніг паде. Побіг ґазда туди, де сахтів опришок. Догнав його й каже:
— Дай бесаги, а сам іди під хижу і послухай, що будуть ґазда з ґаздинею говорити.
Той побіг. А ґазда бесаги завісив па якесь дерево і побіг далі за двома опришками. Догнав другого і каже:
— Дай бесаги, а сам іди послухати, про що ґазда з ґа здинею говорять.
Прибігає другий під хижу, а там уже є один опришок. Той звідує:
— А м'ясо де?
— Я віддав передньому!
— Та хіба він збирує попести трос бесаг!
— Як троє?
А тут до них під вікно прийшов третій опришок. Тоді зрозуміли, що ґазда їх обмудрував. Виділи, як ґазда вертався голіруч. Нічого йому не казали, а коли зайшов до хижі, пішли у сад м'ясо глядати. Айбо нічого не знайшли. А ґазда, як почало зоряти, пішов, познімав бесаги з дерев і приніс додому. Коли зробився день, прийшли всі три опришки і принесли заставку. Увиділи, що від старого опришка не вкрадеш.