КОМОРА ОПРИШКІВ У БОРШІ

Опришки були і давно, ще перед Олексою Довбушем. Лише що то було давно, то мало хто знає. Як вийти на Чівчин, з верха на Гомолю, то звідти видно геть далеко па полуденний схід великі Шпиці. Під тими Шпицями видко великі ліси. Теменні ліси. А в тих лісах видно два великі камені. Один камінь має п'ятдесят сажнів, а другий камінь має двадцять п'ять сажнів. У тім великім камені, що має п'ятдесят сажнів, є велика комора опришків. З того каменя, що має двадцять п'ять сажнів, є тисова берь на той великий камінь. Тота берь стояла там ще недавно. Але тепер упріла та й, кажуть, упала вже.

Там, на тім великім камені, є вироблений ґанок і оплетений шинами залізними. В тім ґанку є дзвін, котрий в усі урочисті свята дзвонить.

У тій коморі сиділо сорок опришків шістдесят років. І наносили туди стільки грошей, що ще є більше на два грейцарі, як у цілій Австрії. Така там сума є непроторенна.

Отам були опришки ще перед Олексою Довбушем. Зимував там і Олекса Довбуш.

 

СКАЛА ОПРИШКІВ БІЛЯ СОКІЛЬСЬКОГО ВОДОСПАДУ

Недалеко Сокільського водоспаду у гребні, в лісі, є скала, що у ній давно опришки сидіти. Але до тої скали тяжко добутися, бо і сама стрімка дуже, і нечиста сила не допускає: як хто туди зближається, то каміння мече.

Якби хто дістався, то багато би там побачив: є там і пістолі мудрі-премудрі, і гроші. Пістолі стоять у оливі, а гроші у бербеницях, самі сороківці та червоні, і підлога у покоях вистелена грішми. Та до тих покоїв такі двері, що ніхто би не отворив, бо вони з плити такої, що навіть не знати, що то двері. А вночі чути, як там душі опришків виграють на флоярі та сопілці так, аж сум пробирає.

 

ЦАПОВА КИЧЕРЛ БІЛЯ РЕПИННОГО

З вершка Цапової Кичери видно і голятинську, і репин-ську, і річчаиську церкви. Па сій горі є опришківська пивниця.

Ще до Кошутової війни ходили по наших горах опришки. Вони брали від людей гроші і худобу і несли з собою на Цапову Кичеру. Все ховали в пивницю. Назбирали там багато дорогих речей, одних грошей було 12 бочок.

А панам надоїло, що опришки так розгаздувалися. Поскаржилися цісареві, а той направив військо, аби спіймало опришків.

Опришки дізналися, що йде військо. Тоді украли з дов-жаиської церкви павізи та чашу, принесли у пивницю і там побожилися всі, що ані один з них не зрадить дорогу до нього місця і ніхто з них сам один не візьме звідси нічого. Так побожилися опришки та розійшлися по світу і лишили все у пивниці.

І донині ніхто не знає, як до того скарбу добитися.

 

КОМОРА ОПРИШКІВ У ХОРОЦЕВІ

Отой менник, що недавно побудувався в Хороцеві, що робить камінні хрести, найшов був у хороцевській скалі виробленого з каменю коня. У того коня була і голова, шия, хвіст, лиш ніг не було. Він ніби лежав на камені. На тім коні було вироблене сідло, тарниця. На тарниці сидів вироблений з каменю гуцул-опришок і цілив з кріса у скалу побіч. Менник розбив па кавалки і того гуцула, і того коня, бо гадав, що там у нім усередині знайде гроші. Але грошей не було. Розказують старі, що у тій скалі є велика комора опришків. Кажуть, що у ту комору опришки нараз усипали дванадцятеро коней червоних.

Той гуцул, який сидів і цілив з кріла па тім кам'янім коні, що його розбив шляпак-мегшик, то цілив просто у двері тої комори. Того коня і гуцула з каменю були виробили опришки на ціль собі, де є комора. І по тому би найшов комору, але що з того, коли дурний меиник розбив коня і гуцула, і тепер уже годі потрапити у комору опришків.

 

СХОВАНКА У ДОВГІМ

Старі люди зберегли оповідь про своє, рідне село Довге. Спочатку воно називалося Довгий. Ця назва пішла від скали. яка довга до двох кілометрів. Давно, коли лісами гуляли опришки, то вони мали й тут, у Довгім, своє місце. Зношували гроші та всякий золотий посуд, що його позабирали від панів. У скалі є одна глибока яма, нею можна спуститися до дверей. Двері ведуть до пивниці, у якій двадцять буйволячих шкір, а в них — зашите золото. Над столом — меч та інша зброя ватажка опришків. А на столі — золотий хрест із Косівської Поляни, що його взяли з церкви опришки. Однак до тої пивниці не завжди можна зайти. Та пивниця відкривається лише у великодню п'ятницю опівночі. Іншим разом сюди не можна дістатися, бо якась нечиста сила не пускає. Були такі, що пробували йти із свічкою, але свічка гасне. Люди говорять, що то злий дух там запанував.

 

СКАРБИ ОПРИШКІВ У ОКОЛИЦЯХ ВЕЛИКОГО БИЧКОВА

В околицях Великого Бичкова опришки мали свої місця, де вони перебували. Таких печер тут є дві. Одна — на горі Кобила. На східній частині тієї гори рівніє широке поле, та таке, що можна би дванадцять возів на ньому обернути. На тім полі є пивниця, а ще над пивницею ростуть три буки. У тій пивниці багато грошей та різний дорогоцінний одяг, давня зброя. А па самому верху Кобили закопано три котли золота.

Друга велика пивниця є в селі Луг, з лівого боку Тиси, в однім бережку. Біля дверей пивниці росте явір. У тій пивниці багато комор. У першій з них стоїть стіл. На нім — хрест, а біля хреста на лівім боці скручений золотий гад з довгим жалом, великими очима. У других коморах насипано повно золота та срібла. А в останній — повні мішки золота.

 

ПИВНИЦЯ ОПРИШКІВ БІЛЯ СЕЛА БЕРЕЗОВОГО

Було це ще в ті часи, коли Хустський замок досяг найбільшого розквіту, коли по долинах Тиси і Ріки йшли купецькі каравани з Угрів у Галич. Па околиці села Березового знайшла собі притулок ватага з 12 опришків. Грабували вони купців, багатих шинкарів і складали свої скарби в 12 мідяних котлів, які знаходилися в пивниці.

Одного разу задумали опришки пограбувати Хустський замок. Для цього домовились з візником живиці (смоли), що він за 100 дукатів запечатає їх у бочки і провезе в замок.

Та пограбувати замок опришкам не вдалося, більшість із них звідти не вернулись, бо візник передав їх володарю замку. Тільки трьом удалося вибратися на волю і повернутися до пивниці. Але вхід у пивницю був таємний. Таємницю ходу знав тільки вожак опришків, який загинув у Хустському замку. Тож проникнути в печеру і забрати скарб опришки не змогли. Розійшлись вони па три сторони світу.

З тих пір пройшло багато часу. Було біля пивниці чимало шукачів скарбу, але ніхто в неї так і не проник, і скарб до цих пір знаходиться там. Кажуть, що його стережуть «злі духи».

 

ЗАКЛЯТИЙ СКАРБ

Колись Кичера була покрита буйним лісом. А в тому лісі жили опришки. Опришки ходили грабувати аж до Ардял, Галичини та Берегівщини. їздили на конях. З собою привозили неоціненні скарби, які ховали в пивницях. А пивниць у них було багато.

Опришки дуже дошкуляли багатим жителям довколишніх сіл. Крали волів, корів, овець. Худобу різали, а кістки метали в студню.

Та якось про тайний сховок опришків довідалися жителі довколишніх сіл і донесли шляхтичам. А треба знати, що в тих часах майже кожен шляхтич мав своє військо. Отож зібралися шляхтичі з військом і вирушили проти опришків.

Опришків було біля тридцяти. Знали, що проти війська не встоять, і вирішили утекти. Але біда, бо скарб не могли наскоро забрати. В надії, що ще вернуться і скарб заберуть, ріїнили затерти всі сліди свого житла. І присягли, що жоден опришок не сміє торкнутися скарбу, хіба як їх збереться щонайменше десять. Після присяги скарби сховали у пивницях, а двері приметали товстою верствою землі та листя. Заметали і студню. І відійшли з тих місць. Та військо їх наздогнало, одних вирізало, а інші порозтікалися.

Минали роки, а про сховок ніхто не знав, окрім опришків, які одинцем ховалися у лісах далеко від Кичери, на Словаччині, у Галичині та на Мадярській рівнині. А природа робила своє. На місцях, де жили опришки, виросли густі корчі глоху та дербанок.

Жителі села Біловарців колись сплавляли бокори аж до Вілоку та Сегедина. Звідти верталися пішки або наймали вози, бо залізниць ще не було. У Вілоці відпочивали. Якось у Вілоці старий сивенький дід спитав одного бокораша:
— Звідки ти?
— З Біловарців,— відповів бокораш.
— Що тут робиш?
— Спущав бокори, а тепер вертаюся додому.
— Ой коби ти знав,— каже дід,— що там у вашій Кичері знаходиться, то ніколи би ти не спущав бокори.

І дідусь, колишній опришок з розбитої ватаги, розказав усе дочиста про колишнє життя опришків на Кичері. Розказав і про те, що скарб знаходиться там, де на благовіщення сонце перший раз кине своє золоте проміння. Біловарчанин слухав і вухам пе вірив.

Коли той бокораш вернувся додому, розказав про зустріч з дідусем і передав його розповідь односельчанам. Багато жителів кинулося днями і ночами шукати скарб. Та не знайшли. Невдачу пояснюють тим, що опришки скарб закляли. Але люди вірять, що скарб є. І прийдуть часи, коли його відшукають.

Ще й тепер на вершку гори є вузька неглибока яма. Кажуть, що се колишній колодязь опришків. Доокола ями видно багато розритих народом місць. Там шукали скарб.

 

ПРО КОЦИБУ

На Коцибі над Голятином жили колись опришки. Я сам чув, ще дітваком. Прийшов у село з Лозянського жебрак, високий, щербавий.
— Я був опришком,— сказав той жебрак.— І точно знаю, що в Коцибі є пивниця, а в ній — срібло, золото.

Люди йому кажуть:
— То покажи, де: буде й нам, буде і тобі — не будеш більше жебрати.

Айбо жебрак відповів, що не має права таке зробити:
— Коли ми розходилися, то склали клятву, що один без другого до пивниці не зайдемо і нічого з неї не візьмемо.

Жебрак лише сказав, що двері до пивниці там, куди на Іван-день блисне сонце, як вийде з-за кливи. Грошей там має бути багато, бо опришки в пивниці довго жили. На полі Федора Матійового була криниця (то від Коциби десь півкілометра), то кажуть старі люди, що опришки за довгі роки від пивниці до криниці вистелили дорогу із костей худоби.

А відбирати у багачів було що. Старий Зубанич, якого звали Рухлинцем, бо женився на вихрещеній єврейці Рухлі, мав стільки срібла і золота, що аби його провітрити, треба було перед хижею простелити три велахи. Перевертав — перемішував срібло і золото граблями.

Іван Щур (Баратишин), що шофером робить, якось скотарив на Коцибі. Мав довгу ліщанку, якою завертав корів. Сидить він на самому штовбі і видить дірочку, трохи більшу, як мишка провертить. Засунув у ту дірочку ліщанку — а вона вниз загриміла. А потім теля побігло. Він — за ним. Коли завернув теля, почав оту шпару шукати, та де там.

А то, певне, Щур попав на ту шпарку, через яку люфтуеться пивниця. Днесь, коли є багато всякої техніки, якби Коцибу розрити, то багатство би знайшли.