Практично у всіх народів світу є свої цілителі та чаклуни.
Покликання таких людей, має скрізь схожий характер. Одні з них роблять
добрі справи, а інші різного роду прикрощі.
Здавна, серед жителів українських Карпат мешкали мольфари. З різних
джерел дізнаємось, що мольфар – це людина, яка наділена надприродними
силами та знаннями. Сама назва походить від слова мольфа, що означає -
заворожений предмет. Вважається, що мольфар може керувати силами
природи, зцілювати людей, передбачати майбутнє, тощо. Сама ж сила
чарівника може переходити до його наступника, якого він навчає за життя.
Мольфаром може бути людина, яка народилася з надприродними здібностями,
так і навчена ним.
За словами самих мольфарів, їх здібності - це сила природи. Людина та
природа – це єдина і неподільна субстанція, тому до неї варто
прислухатись та поважати. Існує думка, що мольфари – це послідовники
козаків характерників.
В різного роду обрядах та ритуалах мольфарства можна чітко побачити,
що вони мають вплив язичництва. Широко застосовуються трави, земля,
вода, вогонь та ін. Особливе місце в культі посідає блискавка, гроза,
грім. Так, в мольфара є палиця-громовиця, тобто така, що зроблена із
дерева в яке влучила блискавка. З такого дерева, ще роблять музичні
інструменти та збирають щепки для використання у магії. Також цінуються
та використовуються камені, що впали з гір під час грози.
В лікуванні та ритуалах карпатський чаклун застосовує трави,
заклинання, мінерали, спів та навіть музику. Остання виконується на
гуцульському інструменті – дримба. Схожий інструмент є у шаманів
північних народів, але має назву варган. Завдяки звукам дримби можна
вилікувати хворобу, причарувати людину, примирити ворога та ін.
Вважається, що така музика пробуджує енергію дерева, каменю, заліза.
Останнім відомим мольфаром Карпат, був нині покійний Михайло Нечай.
Мешкав він в селі Верхній Ясенів, що на Івано-Франківщині. Прославився
він тим, що у 1989 році забезпечував гарну погоду на фестивалі «Червона
рута», розганяючи хмари. Впродовж своєї практики мав постійний потік
людей від бідняків до перших осіб держави. За життя скаржився, що не
може знайти собі учня для передачі йому здібностей. Говорив, що всі
охочі мають на меті лише збагачення, а не служіння світлим силам. З його
розповідей відомо, що кожного року він проводив особливий ритуал
очищення. На весні відправлявся у відому тільки йому печеру на 12 днів.
Впродовж цього часу перебував там у глибокому трансі. Після медитації
повертався додому з новими силами, якими збагатила природа-матір. Влітку
2011 року на 81 році життя, мольфара було вбито одним з відвідувачів,
яких він приймав у себе вдома. Як потім виявилось вбивцею був
психічнохворий чоловік, що не розділяв світогляд Нечая.
Загального розголосу мольфарство набуло з екранізацією повісті
Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм був відзнятий
режисером Сергієм Параджановим у 1964 році. Консультантом режисера по
гуцульській самобутності та історії краю, був згаданий Михайло Нечай. В
одному зі своїх інтерв’ю він натякнув, що всесвітнє визнання стрічки –
це плід мольфарських чарів.
Наразі в Карпатському регіоні немає публічно відомих мольфарів.
Проте, це не значить, що десь у гірській смерековій хижі не відбуваються
таємничі ритуали та не звучать чародійські заклинання.
