У гірському масиві Горгани біля села Манява Богородчанського району Івано-Франківської області, що розташоване за 25 км від залізничної станції Надвірна, в лісі, на скелі над річкою, стоїть старовинний монастир-скит XVII ст. Вище монастиря є один з наймальовничіших карпатських водоспадів — Манявський водоспад.
 
Деякі дослідники вважають, що Скит засновано на схилі Вознесенської гори у XIII столітті ченцями літописного печерського монастиря — монахами Пахомієм і Іоаникієм, після його руйнування під час монголо-татарської навали. У 1240 році тут було закладено й за рік збудовано храм Воздвиження Чесного Хреста та засновано монастир. Іван Франко писав, що Захар Беркут провів у ньому між старцями три роки. Сюди ж неодноразово навідувався і князь Данило Галицький за розрадою й благословенням.

Через кілька сотень років — 1608-го — зупинився на перепочинок у лісі біля села Манява схимник Іов (Іван) Княгиницький з Тисмениці, який разом зі славнозвісним письменником-полемістом Іваном Вишенським дванадцять років служив Богові на горі Афон. За три роки у 1611 р. тут була поставлена перша дерев'яна келія і започатковано Скит Манявський, а в 1612 році—споруджено дерев'яний храм Воздвиження Чесного Хреста. Засновник Скиту і перший його ігумен Йов Княгиницький самотужки розписав цю першу маленьку церкву. 1619 року побудовано більшу Хрестовоздвиженську церкву за зразком Хрестовоздвиженського дерев'яного собору Києво-Межигірського монастиря. У 1620 році Константинопольський патріарх надав Скиту право ставропігії, і монастир став безпосередньо підпорядковуватись патріарху. У середині XVII ст. Скит мав до 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, на Буковині й навіть у Молдавії. У1620—1621 pp. монастир обведений оборонним муром з трьома вежами. 1654 року гетьман Богдан Хмельницький надав Скиту охоронну грамоту, а козак Морозенко пожертвував кошти на будівництво величної дзвіниці. І називався у народі Скит Манявський "українським Афоном". У його бібліотеці було зібрано тисячі духовних і світських книг (більша частина була втрачена, решта збірки тепер зберігається частково у Відні та у Львові). У цьому Скиті художник Йосип Курилас написав всесвітньо відому ікону "Богородиця з Ісусом", на якій Матір Божа одягнена в українську вишиванку. У 1676 році монастир зруйнували турки й татари. За підтримки українських гетьманів, молдавських господарів, російських царів, місцевих криторів 1681 р. Скит був відбудований. Монастир став цілим ансамблем мурованих і дерев'яних споруд, обведених високим муром з баштами. Згідно з історичними джерелами, тут було поховано розстріляного поляками в 1664 році гетьмана Запорізького козацтва Івана Виговського, за його заповітом. Перекази також кажуть, що Скит неодноразово відвідував гуцульський опришок Олекса Довбуш. У 1698—1705 роках в інтер'єрі Хрестовоздвиженської церкви білостоцький (з-під Луцька) художник Йов Кондзелевич та артіль художників створили шедевр українського малярства — так званий "Богородчанський іконостас".

У монастирі були добре розвинуті ремесла (солеваріння, різьбярство тощо), окрім того, манявські ченці добре зналися на фітотерапії та практикували так звану чорну хірургію, головним інструментом якої були розпечені до червоного кліщі. Упродовж майже двох віків Скит Манявський був твердинею православ 'я в Галичині. Потерпав від міжконфесійного розбрату, нападів завойовників, але продовжував існувати. Однак 1785 року влада Австро-Угорщини закрила "український Афон". Перед тим, як піти, монахи повитягували з винних погребів бочки з вином, що привозили з молдавських філіальних монастирів, і щедро гостили всіх бажаючих, щоб, за Юліаном Целевичем, "по собі лишити пам'ять на довгі літа". Хрестовоздвиженську церкву перенесли в містечко Надвірну, де вона згоріла в 1914 році під час Першої світової війни. Іконостас передали в церкву містечка Вогородчани (саме тому іконостас відомий в історії українського мистецтва як "Вогородчанський іконостас"), звідки він спершу потрапив до Відня, а з 1923 року — до Національного музею у Львові.

Протягом 1970—1980 pp. у монастирі проведені значні реставраційні роботи. Після цього Скит був оголошений історико-архітекгурним заповідником. У 1999 році Манявський Скит передано Українській Православній Церкві Київського Патріархату, і він став Манявським Хрестовоздвиженським монастирем УПЦКП.

Монастир оспівав у своїй поемі "Скит Манявський" А Могильницький. Про нього писали І. Вагилевич, Ю. Целевич, І. Свенціцький.