Колись, описуючи життєвий
подвиг Г.І.Смирнова, директора Музею Ф. Достоєвського у Старій Русі,
відомий письменник Данило Гранін сказав: «Нині музейні працівники — це
люди особливі... Особливі своїм ентузіазмом, своєю безкорисливістю,
своїм подвижництвом. Не секрет: не така вже й «прибуткова» ця
спеціальність. І якщо вже йде хтось сюди працювати, береться за цю
справу, він — подвижник. Він — закохана у свій край людина». Ці слова
можна сповна віднести до головного охоронця Музею народної архітектури
та побуту у Львові Марка Юліановича Мандюка. Він один із зачинателів
музею, зокрема фондових колекцій. Саме він узяв на облік перший
етнографічний експонат. А тепер їх у музеї понад 20 тис. Довелося йому
брати безпосередню участь у перевезеннях і відтворенні на території
музею основних експонатів — архітектурних об'єктів. Пригадується
перевезення однієї з перших пам'яток архітектури — хати 1792 р. з села
Орявчик Сколівського району. Підвела бригада майстрів, яка мала
розібрати її. За роботу взявся Мандюк разом з архітектором Миколою
Шпаком, теж одним із перших працівників музею.
По-різному
складаються долі. Марко Юліанович народився в краю Маркіяна Шашкевича.
Закінчив філологічний факультет Львівського університету і почав
працювати в Науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН України. Трудився
там п'ять років, до часу, поки не дізнався, що у Львові створюється
особливий музей — просто неба. Зацікавився і вирішив проситися на роботу
до Львівського державного музею етнографії та художнього промислу.
Найпомітнішою
рисою в роботі Марка Юліановича є вимогливість до себе і до колег. Не
допустить він до музейних колекцій випадкову річ. Йому не байдуже, що
буде експонуватися чи зберігатися у фондосховищі музею. Вважає, що
відбирати на збереження треба тільки експонати типові, високомистецькі,
колоритні. Звичайно, в гонитві за кількістю до сховища могли б потрапити
предмети нецікаві, одноманітні. Наприклад, без труднощів можна зібрати
велику кількість веретен. Інша річ — мати справу з комплектами народного
одягу, кожухів, сільськогосподарського знаряддя.
Хоч в обов'язки
охоронця, здавалося б, не входить влаштовувати зручні полиці чи ящики
для зберігання експонатів, він береться і за це, бо дуже рідко
потрапляють до музею потрібні меблі. Отож доводиться покладатись на
власні руки. Наприклад, полиці для розміщення взуття він виготовляв
разом із старшим науковим співробітником Л.Співаком. І вийшли вони
зручні, гарні, якраз під розмір взуття.