Колись, описуючи життєвий подвиг Г.І.Смирнова, директора Музею Ф. Достоєвського у Старій Русі, відомий письменник Данило Гранін сказав: «Нині музейні працівники — це люди особливі... Особливі своїм ентузіазмом, своєю безкорисливістю, своїм подвижництвом. Не секрет: не така вже й «прибуткова» ця спеціальність. І якщо вже йде хтось сюди працювати, береться за цю справу, він — подвижник. Він — закохана у свій край людина». Ці слова можна сповна віднести до головного охоронця Музею народної архітектури та побуту у Львові Марка Юліановича Мандюка. Він один із зачинателів музею, зокрема фондових колекцій. Саме він узяв на облік перший етнографічний експонат. А тепер їх у музеї понад 20 тис. Довелося йому брати безпосередню участь у перевезеннях і відтворенні на території музею основних експонатів — архітектурних об'єктів. Пригадується перевезення однієї з перших пам'яток архітектури — хати 1792 р. з села Орявчик Сколівського району. Підвела бригада майстрів, яка мала розібрати її. За роботу взявся Мандюк разом з архітектором Миколою Шпаком, теж одним із перших працівників музею.

По-різному складаються долі. Марко Юліанович народився в краю Маркіяна Шашкевича. Закінчив філологічний факультет Львівського університету і почав працювати в Науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН України. Трудився там п'ять років, до часу, поки не дізнався, що у Львові створюється особливий музей — просто неба. Зацікавився і вирішив проситися на роботу до Львівського державного музею етнографії та художнього промислу.

Найпомітнішою рисою в роботі Марка Юліановича є вимогливість до себе і до колег. Не допустить він до музейних колекцій випадкову річ. Йому не байдуже, що буде експонуватися чи зберігатися у фондосховищі музею. Вважає, що відбирати на збереження треба тільки експонати типові, високомистецькі, колоритні. Звичайно, в гонитві за кількістю до сховища могли б потрапити предмети нецікаві, одноманітні. Наприклад, без труднощів можна зібрати велику кількість веретен. Інша річ — мати справу з комплектами народного одягу, кожухів, сільськогосподарського знаряддя.

Хоч в обов'язки охоронця, здавалося б, не входить влаштовувати зручні полиці чи ящики для зберігання експонатів, він береться і за це, бо дуже рідко потрапляють до музею потрібні меблі. Отож доводиться покладатись на власні руки. Наприклад, полиці для розміщення взуття він виготовляв разом із старшим науковим співробітником Л.Співаком. І вийшли вони зручні, гарні, якраз під розмір взуття.