Львів історико-архітектурний

Архітектурні пам’ятки Львова, їх своєрідна краса - особливі не лише в нашому, але й у світовому мистецтві. Це переплетення здобутків східної, західної культур та українського народного мистецтва, художній ансамбль, який свідчить про високу шляхетну душу народу, вибагливість його смаків та звичаїв. Неповторність міста гармонує з розмаїттям культурних традицій, стилів різних епох від XIII до XX століття - ренесансом, роман-ським, готикою, бароко, рококо, ампіром, класицизмом, конструктивізмом, сецесією.

Старовина надає сучасному Львову чарівності. Тут, поряд з новим конструктивним будинком, можна побачити древню вежу або рештки середньовічної стіни. Поруч з будівлями древньо-руського періоду (церква Св. Миколая та храм Іоана Хрестителя), розташувалися шедеври львівської ренесансної архітектури - комплекс Успенської церкви та ансамбль площі Ринок, готичні арки Латинського костелу, пишне бароко собору Святого Юра і всесвітньо відома будова XIX століття -Львівський оперний театр.

Львів - одне з найбагатших міст України за кількістю і значимістю історичних, архітектурних та культурних пам’яток - їх понад 2000. Другого грудня 1998 року на засіданні 22 сесії ЮНЕСКО в місті Кіото ансамбль історичного центру Львова було внесено до списку Світової культурної спадщини.

Для вирішення проблем старовинного міста урядом України в 1997 році прийнято «Комплексну програму збереження історичної забудови Львова», що передбачає особливий його статус як міста-пам’ятки. З метою залучення громадськості та меценатів до збереження і реставрації архітектурних пам’яток у 2000 році був створений Благодійний Фонд збереження історико-архітектурної спадщини Львова.

Як виглядало місто Львів на зорі свого виник-нення докладних відомостей не маємо, але, напевно, було подібним до інших укріплених руських городищ. На нижній горі, на думку дослідників, була фортеця з княжим палацом. Біля підніжжя гори в долині ріки Полтви (сьогоднішній район Підзамча) розкинулось місто з будинками ремісників, купців, торговою та вічевою площами, церквами. Цей найстаріший район міста неодноразово був ареною жорстоких боїв, його нищили пожежі, особливо після того, як центр Львова перемістився в нове місце, на сьогоднішню площу Ринок, і Підзамче стало передмістям, майже беззахисним під час ворожих нападів.

У місті майже не збереглося будівель княжих часів у первісному вигляді. Найдавнішою кам’яною будівлею Львова, крім фрагментів оборонних стін Високого Замку, є церква Святого Миколая, що стояла на Волинському шляху. Згадка про неї зустрічається в грамоті князя Лева 1292 року. Вона була церквою родини Лева. Структура церкви нагадує громадський собор: маленькі вхідні двері і вікна, товсті стіни, завдяки чому будівля могла використовуватися для захисту від ворога. Теперішнього вигляду надали їй в першій половині XVII століття.

Недалеко від цієї церкви стоїть храм Іоана Хрестителя, який був збудований у 1260 році для дружини князя Лева, дочки угорського короля Бели IV Констанції. Кілька разів будівлю руйнували, її відновлювали, а в 1886 році перебудували в романському стилі. Обидві святині будувалися в давньоруському стилі з урахуванням ознак візантійського зодчества.

Приблизно наприкінці XIII століття вірмени збудували церкву Св. Анни (до нашого часу не збереглася), а німецька громада міста спорудила костел Марії Сніжної (тепер храм Матері Божої Неустанної Помочі), який вважається найдревнішим львівським костелом. Нинішній вигляд наданий йому при реставрації в XIX столітті.

Церква і монастир Св. Онуфрія ведуть своє літочислення з княжих часів. Вони займають визнач-не місце в історії української культури. Прикраса храму - іконостас. У цьому монастирі в 1573 році Іван Федоров заснував друкарню. У 1574 році опублікував першу на Україні книгу «Апостол». Похований І. Федоров на території цього монастиря.

По обидва боки Волинського шляху - головної вулиці тогочасного міста - було ще багато дерев’яних архітектурних споруд, як, наприклад руські церкви Св. Теодора, Воскресіння, Св. Михайла, а також вірменські - Св. Якова, Св. Христа. Але до нашого часу вони не збереглися.

Княжий Львів був одним з найбагатших руських міст. Городище було добре укріплене. Проте часті напади монголо-татарських орд підірвали міць Галицько-Волинського князівства. У другій половині XIV століття місто потрапило під владу польського королівства і протягом шести століть несло тягар чужоземного панування. У той час в південній частині старого княжого міста формується нове місто, укріплене кам’яними стінами і вежами, із забудовами, центральною площею і ратушею.

З оборонних споруд залишились рештки мурів Королівського і Міського арсеналів та Порохова вежа. Каміння з первісного арсеналу частково використано при будівництві цієї вежі (1554-1556 роки). Ця споруда входила в систему фортифікацій і стояла на валу за другим кільцем стін та ровом і служила для оборони міста зі східної сторони. У воєнний час вона ставала фортецею, була складом провіанту, а в мирний - товарів, що перевозились через Львів.

Високий Замок, споруджений на Княжій горі, був справжнім сторожем міста. Замок уперше взяли штурмом запорізькі козаки під проводом полковника Максима Кривоноса в час Визвольної війни українського народу 1648 року. На початку XVIII століття його здобули війська шведського короля Карла XII. У другій половині XVIII століття фортецю почали розбирати, залишився лише фрагмент стіни.

Архітектурний ансамбль площі Ринок займає особливе місце в архітектурі Львова. Площа майже квадратної форми, з чотирьох сторін її оточують 44 різнорідні за часом і стилем (ренесанс, бароко, ампір) будинки. У пивницях та на перших поверхах багатьох будинків збереглися елементи готичної архітектури XV-XVI століття різних стилів. Тут на площі можна побачити палац Бандинеллі, де була відкрита перша в місті пошта, палац Корнякта, який наприкінці XVII століття перейшов у власність польського короля Яна II Собеського. На даний час в цьому будинку знаходиться Львівський історичний музей, де в італійському подвір’ї і в королівських залах проходять концерти старовинної і класичної музики.

На площі Ринок знаходиться аптека-музей, яка працює безперервно більше ніж 250 років. Центр площі увінчує ратуша, яка впродовж віків неоднора-зово перебудовувалася. Першу ратушу заклав у XIV столітті князь Володислав Опольський. Кілька разів вона горіла. Над будинком ратуші височіла на 58 метрів стара вежа. Вже від 1404 року на ратушевій вежі був годинник. Той, що відбиває час нині, виготовлений 1851 року у Відні.

Сучасного вигляду ратуша набула в середині XIX століття. Під час революції 1848 року ратуша запалала, баня зі старим годинником упали. Відбудували її за три роки, але залишили без бані. Звідси львів’яни та гості міста мають змогу помилуватися панорамою старовинного міста. Неповторною окрасою площі є скульптури на кутах, які постали на площі двісті років тому (скульптор Г. Вітвер). Це чотири ампірні фонтани початку XIX століття з фігурами персонажів античної міфології - Нептуна, Ддани, Адоніса та Амфітрити.

Приблизно в 1360 році поряд з площею Ринок було закладено Кафедральний (Латинський) собор. Будівництво тривало майже 100 років. Це костел суворих і простих готичних форм, а водночас монументальних і величавих. Вівтарна частина залишилась майже незмінною до нашого часу. У XVI-XVII століттях собор обростає цілим рядом каплиць.

Крім Кафедрального собору в XIV столітті споруджено ще дві пам’ятки архітектури - церкву Св. Юра та Вірменську. Юрська церква не збереглась до нашого часу. Вірменський собор був споруджений між 1370 і 1390 роками. Храм будувався за зразком вірменських святинь, але на ньому позначились впливи романсько-готичної архітектури Західної Європи та у великій мірі відбиті сліди запозичень староруського галицького зодчества. У монастирському дворі зберігається чудова галерея з орнаментованими колонами та рідкісні твори кам’яної різьби того часу. Мистецьку цінність має колона в дворі, на якій здіймається постать Св. Христофора. До ансамблю входять церква, приміщення колишнього жіночого монастиря та палац архієпископів. Масивні стіни товщиною 140 см муровані з коленого каменю, ззовні і зсередини облицьовані кам’яними плитами. Конструкція купола унікальна - він опирається на ребра, які викладені із глиняних глечиків.

У 1527 році у Львові виникла пожежа і перекинулась не тільки на середмістя, а й на передмістя - Підзамче, Знесення. Уцміла тільки ратуша, обгоріли - Вірменська церква, стіни Кафедрального собору. Жителі хотіли покинути місто, та все ж залишились. Львів був відроджений за відносно короткий час. Пам’яток готичної архітектури у Львові збереглося мало: костели Іоана Хрестителя, Марії Сніжної, Кафедральний латинський собор та фрагменти в житлових будинках, зокрема на пл. Ринок.

Починаючи з середини XVI століття у всі сфери життя Львова проникають тенденції культури Ренесансу (П-га половина XVI - перша половина XVII століть). Гордістю Львова став збудований на Руській вулиці славнозвісний ренесансний ансамбль Успенської церкви із трьох пам’яток: церкви Успення Богородиці, каплиці Трьох Святителів та вежі дзвіниці Корнякта. Цей ансамбль був створений на місці першої православної церкви Успення княжих часів у класичному стилі українських дерев’яних храмів і хвилює святковістю та ліризмом, які так властиві національному характеру українців. Вежа заввишки 66 метрів вважається найгарнішою дзвіницею Львова. Один із її дзвонів - „Кирило” має діаметр два метри та вагу чотири тонни. Ансамбль Успенської церкви - один з найбільш яскравих проявів творчого генія українського народу, прекрасна будівля епохи Відродження.

Недалеко від церкви стояла споруда, яка за своїм винятковими художніми вартостями належала до шедеврів Львівської архітектури. Це - синагога „Золота Роза”, збудована в 1582 році. У ній поєднувались готичні форми з ренесансними. У 1942 році будівля була зруйнована. Залишилась тільки частина північної стіни.

Ренесансну архітектуру Львова доповнюють ще два шедеври: каплиці Камп’янів (1619 рік) та Боїмів (1609-1617 роки). Це були свого роду мавзолеї - усипальниці багатих міщан. Каплиці вражають багатством скульптур, кам’яної різьби, рельєфів, детальних сцен євангельських сюжетів. Каплиця Боїмів декорована різьбленням на білому камені, що відтворює історію страждань Христа. Вінчає каплицю купол з фігурою сидячого Христа в Гетсиманському саду.

Каплиця Камп’янів прикрашена ззовні різьбленими плитами також на євангельські теми. Фреска із зображенням Богородиці з Христом прикрашає східний бік каплиці. Всередині - бюсти Павла і Мартина Камп’янів.

З 30-х років XVII століття і до другої половини XVIII століття у львівській архітектурі використовують форми бароко. Першою бароковою спорудою у Львові став костел єзуїтів (1610-1630 роки). Це одна з найбільших культових споруд у Львові. Колись за глухими стінами костелу була єзуїтська колегія, а потім академія. У такому ж дусі був побудований храм Св. Марії для монастиря кармеліток босих.

У першій половині XVII століття будівництво у Львові досягає інтенсивного розвитку. У більшості зводяться споруди за межами передмістя. У 1615- 1639 роках на місці дерев’яного виріс кам’яний костел Магдалини - яскрава пам’ятка раннього львівського бароко XVII століття. Нині в костелі -концертний зал камерної та органної музики. Поблизу костелу Магдалини збудований костел Св. Лазаря. Позбавлений декоративних прикрас, суворо простий, він справляє враження фортеці.

Українські братства мало будують у першій половині XVII століття. Але перед початком визволь-ної війни українського народу було зведено споруду, що стала справжньою окрасою Підзамча, перлиною львівської архітектури. Це П’ятницька церква, що збудована в 1643-1644 роках на місці старої церкви ще з XIII століття. її збудувало українське братство на кошти молдавських воєвод. В інтер’єрі храму -іконостас, який є унікальною пам’яткою українського мистецтва. Він створений львівськими живописцями та різьбярами і складається із сімдесяти ікон. Це яскраве поєднання живопису та декора-тивної різьби.

Цікавий архітектурний ансамбль - монастир бенедиктинок - закладений в 1595 році. Розта-шований поза міськими мурами, костел з монасти-рем утворив окремий оборонний комплекс.

Окрему фортифікаційну одиницю становив комплекс Бернардинського монастиря (тепер церква Св. Андрія Первозванного), який складають костел, монастирські будинки, дзвіниця, ротонда над криницею, оборонні мури та декоративна колона. Колись він стояв за мурами міста і для оборони мав власні укріплення, залишки яких збереглися до нашого часу. Бернандинський монастир - зразок ренесансної архітектури XVII століття.

Драматичними подіями - битвами, облогами -була переповнена друга половина XVII століття. З’явилось лише декілька скромних храмів. Це костел Св. Казимира та костел Св. Лаврентія. Церкву Петра і Павла збудували 1660 року як придорожню каплицю. Вона мала бароковий фасад з готичною вежею. Був також свій монастир.

Видатними пам’ятками архітектури пізнього бароко, що з’явилися у XVIII столітті, є собор Св. Юра та Домініканський собор, які виділяються своєю величчю і красою. У цих двох шедеврах львівська архітектура досягла свого апогею.

Кафедральний собор Св. Юра збудовано у XVIII столітті в дусі візантійських традицій. В ансамбль входить храм, дзвіниця, капітула, митрополичі палати, сад. Такого поєднання декоративної різьби та архітектури не має жодна споруда міста. Особливою мальовничістю наділена тераса навколо храму. Це - головна святиня Української греко-католицької церкви, резиденція її митрополитів. Саме тут правили Сильвестр Сембратович, Андрей Шептицький, Йосиф Сліпий, Мирослав-Іван Любачівський. У митрополичих палатах зупинявся Папа Римський Іван Павло II, коли відвідував Львів у 2001 році.

У 1772 році Львів відійшов до Австро-Угорщини і упродовж півтора століття вписав ще одну сторінку у свою історію, архітектуру та культуру. Укріплення втратили своє оборонне значення. Було знесено брами, розібрано кріпосні стіни та оборонні вежі. Австрійський період репрезентує будівництво житлових, адміністра-тивних та громадських споруд.

Починаючи з 80-х років XVIII століття і майже до середини XIX століття львівська архітектура розвивається в руслі класицизму. Стиль класицизму транспортується з середньої Європи у Львів. Характерним зразком стилю класицизму є будинок № 4 на вулиці Краківській. Згодом завершенням класицизму став стиль ампір, який позначився на декоративних мотивах оздоб фасадів будинків на вул. Краківській, Вірменській, Театральній. На Вірменській вулиці унікальними ампірними рельєфами прикрашені будинки під номерами 21, 23 (фриз із знаками зодіаку, сцени „Пори року”, та ін). Найдосконалішими пам’ятками класицизму стали будинок Наукової бібліотеки на вул. Стефаника, Природознавчий музей, новий будинок Ратуші, Палац Потоцьких. Завершенням класицизму є будівля міського театру (тепер Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької). На ті часи театр був одним з найбільших в Європі.

Архітектура першої половини XIX століття відзначалася єдністю стилю, гармонійним поєднанням конструктивних форм із скульптурою. Друга половина цього століття такої стильової єдності не мала.

Вже в кінці першої половини XIX століття роз-виток архітектури класицизму завершується і зароджується стиль еклектизму. Він панував до кінця XIX століття, залишивши помітний слід в архітектурі міста. Еклектизм широко використовував готику, Ренесанс й інші стилі. Імітація архітектури минулого в сполученні з новими засобами дала яскраві зразки будов того часу. Чудовими пам’ятками цього стилю є будівлі сьогоднішніх головних корпусів Львівського Національного університету ім. Івана Франка, НУ «Львівська політехніка», театру опери і балету імені Соломії Крушельницької. Особливо велично виглядає фасад центрального корпусу Львівського Національного державного університету ім. І. Франка, який прикрашений алегоричними постатями: «Галичина», «Дністер», «Вісла», «Освіта» та «Праця». Фронтон «Львівської політехніки» увінчаний алегоричною групою - сим-волами інженерії, будівництва та механіки.

Оперний театр збудований поряд з руслом ріки Полтви. Цього місця вимагав архітектурний ансамбль. Це споруда, в якій змішуються різні стилі архітектури європейських країн. Будинок театру є пишним у ренесансно-бароковій образності, він насичений скульптурами та живописом. Фасад прикрашений алегоричними фігурами «Комедія», «Трагедія». Фронтон увінчують три крилаті мідні скульптури: в центрі - «Слава» з пальмовою гілкою, ліворуч - «Геній драми і комедії», праворуч - «Геній музики». Інтер’єр оздоблений різнокольоровим мармуром, позолотою, декоративними розписами і скульптурою. Окрасою сцени є живописна завіса Г. Семирад-ського, яка має назву «Парнас».

Характерними пам’ятками львівської архітек-тури кінця XIX століття є будинки на проспекті Свободи. Приміщення Музею етнографії та худож-нього промислу побудоване в 1891 році. На вершині фасаду, біля куполу - відома скульптурна група, що символізує розквіт Галичини.

У стилі французького бароко побудований колишній палац Сап’єгів (тепер тут знаходиться обласне Товариство охорони пам’яток). Будинок вчених (колишнє казіно), 1898 року, споруджений в традиціях пізнього бароко.

Будинок готелю «Жорж» збудований в 1901 році. Скульптурними оздобленнями будинку є алегоричні постаті, що втілюють Європу, Азію, Америку та Африку. Фасад будинку вінчає барельєф Юрія Змієборця.

Львівський головний вокзал споруджено в 1904 році. У нішах парадного входу розміщені скульптури, які символізують промисловість і торгівлю.

Стилізація під старовину набрала великого розповсюдження у Львові.

У неоготичному стилі на початку XX століття побудований костел Єлизавети, в якому відроджено чистоту готики і передано її характер.

З еклектичних споруд слід згадати церкву Преображення. Вона збудована в 1900 році на фундаменті колишнього монастиря тринітаріїв XVII -XVIII століття в дусі українських національних традицій.

В архітектурі XX століття помітний потяг до нових стилів - модерну і конструктивізму. У Львові цей стиль мав віденське забарвлення так званої сецесіії. Виразом цього стилю став будинок філармонії з сецесійними декоративними елементами фасаду і концертного залу. Принципи модерну пов’язувались з елементами народного мистецтва, у декоративне оздоблення фасадів впроваджувалась народна орнаментика. Зразками українського модерну стали: будинок страхового товариства «Дністер» (тепер поліклініка), будинок Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка (тепер корпус музичного училища), будинок для Україн-ського педагогічного товариства (тепер корпус Львівського лісотехнічного університету), «Академічний дім» (тепер корпус Української академії друкарства).

Історико-архітектурні пам’ятки Львова становлять групу виняткових шедеврів львівської архітектури. Незважаючи на те, що їх будували приїжджі майстри, які з собою принесли деякі готові традицій будівельної культури, все ж ці пам’ятки стали типово львівськими. Можна скільки завгодно шукати аналогій із європейською архітектурою і нічого точно відповідного так і не знайти. У Львові здавна будівниче мистецтво стояло на високому щаблі. Тут вироблялись свої стилістичні риси, в основу яких міцно ввійшли традиції древньої Русі і чудове мистецтво народних зодчих Галицької землі.

... З кожним роком Львів росте, виходить за свої околиці, піднімається в небо багатоповерховими будинками. Будуючи нове, львів’яни прагнуть зберегти те краще, що залишили тут віки, минулі покоління. Це перш за все архітектурні пам’ятки, мистецькі здобутки людського генія, що надають нашому місту своєрідного забарвлення, великої оригінальності і неповторної краси.