- Фото із kosivlibrary.if.ua
В гуцульському краї
побувала на початку XX ст. видатна українська поетеса i громадська
дiячка Леся Українка. Про цей мальовничий i чарiвний закуток України
Леся знала. Вона познайомилася iз творами вiдомих захiдноукраїнських
письменникiв Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Марка Черемшини та
iн. В 1899 р. вона листовно зв'язалася з Ольгою Кобилянською i мiж ними
встановилася глибока дружба, про що свiдчить їх переписка.
О.
Кобилянська запросила Лесю Українку до себе в гостi в Чернiвцi, куди
прибула 13 червня 1901 року. Тут Леся Українка гостювала понад мiсяць,
добре себе почувала, вела задушевнi розмови в родинi Кобилянських. На
честь її перебування на Буковинi був влаштований вечiр вшанування
творчостi видатної поетеси. Звiдси шлях Лесi пролягав на Гуцульщину.
За
порадою Ольги Кобилянської вона виїхала в Буковинську Гуцульщину до
Кiмполунгу, де поселилася в будинку Йоанни Нiзнер i жила там до 24
червня 1901 року. З її кiмнати вiдкривався чудовий краєвид на верхiв'я
гуцульських гiр Рунг i Магуру, вiдомi з новел Кобилянської. Сюди обiцяла
приїхати сама Ольга Кобилянська, але частi дощi перешкодили цьому
задуму.
Про своє перебування в Кiмполунзi Л. Українка писала в
листах i, зокрема, нарiкала она страшну хляпанину. Гори, вкритi дощовою
мракою, не давали можливостi поетесi спостерiгати мiсцеву красу. Але i
дощi не псували приємного враження. Хтось бродив по Магурi цiлих три
години, i було йому дуже добре... Рунг зовсiм сховався, Магура в жалобi,
гори проти мого вiкна не всi видно, писала тодi Леся Українка.
Про
перебування Л. Українки в Кiмполунзi згадував лiтературознавець i
громадський дiяч Василь Сiмович: З початку червня 1901 р. Леся Українка
покинула Чернiвцi й подалася за порадою О. Кобилянської до Кiмполунга,
щоб там у горах пiдчекати приїзду майбутнього свого дружини, Клима
Квiтки, який теж для порятунку свого здоров'я збирався їхати у високi
Карпати. Пiсля 20 червня iз-за дощiв Леся повернулася до Чернiвцiв, дуже
вiдказувала на "хляпавку", яка не дозволила їй використати буковинськi
гори як слiд.
Повернувшись ненадовго в Чернiвцi, Леся Українка,
за порадою лiкарiв, в супроводi свого майбутнього чоловiка Клима Квiтки
виїхала спочатку до Вижницi, де гостювала в мiсцевої жительки, гостинної
жiнки Ганни Москви. Тут вона любувалася гуцульськими краєвидами.
I
дiйсно, за порадою лiкарiв, вона поїхала в "iншi гори" в Буркут на
Галицькiй Гуцульщинi, щоб там полюбуватися новими краєвидами гiр i,
головне, змiцнити своє здоров'я. Дорога на Буркут пролягала через
надзвичайно гарнi околицi буковинсько-галицької Гуцульщини Вижницю,
Кути, Криворiвню, Жаб'є. Ця дорога виявилася нелегкою для кволої Лесi,
проте краса гiр, замрiянi верхи, покритi чудовою зеленню, привiтнi i
мальовничо одягненi гуцули компенсували всi труднощi подорожi.
Нарештi
Леся Українка опинилася в Буркутському санаторiї. Вона зупинилася, за
спогадами Василя Сiмовича, одалеко вiд людських селищ, щоб там поправити
свої нерви й легенi. За два мiсяцi побуту в Буркутi (липень i серпень)
здоров'я її трохи пiдправилося. В Буркутi життя потекло рiвномiрно i
спокiйно. Скоро Леся почала поправлятися, менше кашляла, кровотечi з
горла припинилися, катар бронхiв почав згасати. Через тиждень-два вона
вже бралася до лiтературної працi i, як завжди в таких випадках, цебто
перебуваючи за кордоном, займалася насамперед нелегальними виданнями
соцiально-демократичної партiї та переправкою їх на територiю Росiї.
Хоч
це був короткий перiод в Лесиному життi, але тут, в Буркутi, гуцульське
лiто для поетеси було плiдним. Це видно з її листiв до рiдних i
знайомих та iз спогадiв сучасникiв. Тут вона написала частину своїх
поезiй, тут вона зустрiчалася з видатними галицькими дiячами науки i
культури, в першу чергу, з Iваном Франком, Володимиром Гнатюком, Василем
Стефаником та iн.
З цiкавiстю ми перечитуємо сьогоднi листи Л.
Українки, написанi нею з Буркута, де вона описала Буркутський санаторiй,
гуцульськi "золотi гори", як про них вона любовно висловлювалася,
пiдкреслювала те, що вона там себе добре почувала. Так, в листi до
батька 25 липня 1901 р. вона писала: тепер я пишу в самiй "натуральнiй"
обстановцi в лiсi (за 50 шагiв до моєї хати), пiд величезною смерекою, i
навколо самi тiльки дерева та папороть, птицi спiвають, Черемош шумить,
а з ним поперейми шумить отой залiзний потiк, що то, власне, Прутом
зветься. Якби не сей шум, було б зовсiм тихо, людей не чуть, вiтру нема
(вiн тут рiдко буває, гори не пускають). Як я тут не поправлюсь, то вже
не знаю, якого менi клiмату треба.
А на початку цього листа Леся
дiлиться з батьком своїм враженням про санаторiй, його лiкувальнi
властивостi, чисте здорове повiтря, яке дає їй легко дихати."Повiтря тут
замiтно iнакше", пише Леся, "нiж в Долинi, якесь прозоре i легке, але
не рiзке. Я тут чогось краще бачу i дальше. Добре тут те, що куряви
зовсiм немає, бо нема вулицi, а стежки тiльки i всього одна проїжджа
дорога, то й по тiй мало хто їздить, бо тут людей мало, тут всього
чотири домики в лiсi... Тут єсть натуральна залiзна шипуча вода, досить
добра на смак... Доктор тут же не оказеннийп, а незалежний, сам
приїжджий... Приїжджi тут все бiльш русини з Галичини i з Буковини.
Цiкаво,
що до Лесi в Буркут приїжджали видатнi українськi дiячi науки i
культури. Це вiдомо з листiв Ольги Стефанович i Лесi Українки. З
дослiджень життя i дiяльностi Лесi довiдуємося, що в гостi до неї 19-23
липня прибув Iван Франко, а з ним д-р Кульчицький i iншi. У листi вiд 1
серпня 1901 року Леся пише: Комусь перебили листа вечерею, а потiм хтось
уже йшов до своєї хати, аби дописати комусь листа, коли се здибає на
дорозi Франка, д-ра Кульчицького i Лихновського. Всi три наче з неба
впали на Буркут. Отже прийшлось вистарати їм вечерю i взагалi за гостей
прийняти. Стефанiя Стефанович-Литвинович розповiдає, що найвеселiше було
в Буркутi у суботнi вечори. За традицiєю тут розводили ватру, при
високому полум'ї якої спiвали, розмовляли, веселилися. Така ватра палала
i 9 серпня пiсля вечерi. З оповiдей Стефанiї Стефанович знаємо, що коли
приїжджав Франко до Буркута, то тут вiдбувалися сходини, на яких читали
поети поезiї, а музиканти (Квiтка, Хоржевський i Леся) грали,
спiвали... Знаємо, що при цих буркутських сходинах Iван Франко виїхав з
Буркута, за чим жалiла Леся. Через 5 днiв вона написала свою поезiю
"Вiче".
Не зовсiм точно вiдомо, чи бував в Буркутi у Лесi Василь
Стефаник. У листi вiд 27 липня 1902 р. до Кобилянської вона пише: От
аби не їхати раптом у долину, то й люди в гостi просять; десь дорогою
сподiваюсь бачити Стефаника, бо писав, що хотiв виїхати кудись напроти
мене, аби побачитись.
В кiнцi серпня Леся покинула Буркут i через Вижницю виїхала до Чернiвцiв, а звiдтам подалася на Київ.
За
весь перiод перебування на Гуцульщинi Леся Українка побувала в багатьох
мiсцевостях Кiмполунзi, Вижницi, Буркутi, Горiшньому Ясеновi, Жаб'ї,
Довгопiллi, Гринявi та iнших мальовничих мiсцях, любувалася горами,
полонинами, сходила на їх верхи, не жалiла за проведеним тут часом.
Впрочiм я нiчого не втратила, що пробула скiльки днiв тут, околиця
гарна, писала вона до батька П. А. Косача 20 липня 1902 року з Вижницi.
До речi, вижницькi гори, мiсцевi гуцули та мандрiвка на вершину г.
Нiмчич так їй сподобалися, що вона в захопленнi писала Ользi
Кобилянськiй 29 липня i 1-го серпня 1902 р.: Якби тут хтось був, ходив
би тут на золотi гори, тут є золотi гори. У Вижницi гарнi гори i
привiтнi люди, робили ми чимало походiв, раз заїхали високо на гору
Нiмчич i бачили звiдти при заходi сонця щось таке гарне i срiбне, як
мрiя, кажуть, що зветься Розтоки... а в Яворовi якось там дуже
симпатично i мило. За спогадами Климентiя Квiтки Леся Українка в Буркутi
малася настiльки добре, що навiть пiшки сходила на верх гори Луковицi
(1500 м над рiвнем моря) i була в захватi вiд природи.
Таким
чином, Гуцульщина залишила в пам'ятi поетеси гарне враження, вона ходила
її крутими стежками, любувалася її природою i добрими гуцулами i
набиралася сили до дальшої творчостi.