Перша легенда

Давно-давно, ще коли була Київська держава, це сталося. Помер розумний князь Володимир, за якого Київська Русь досягла найбільшої могутності, а між його синами почалася братовбивча, проклята народом ворожнеча і війна.

Розпочав її Святополк, прозваний Окаянним. Він вбив братів Бориса і Гліба, а тоді вирішив розправитись із Святославом. Дізнавшись про заміри жорстокого брата, Святослав вирішив утекти через Карпати в Угорщину, і одразу за ним в погоню Святополк послав загін найманих убивць. Останній, смертельний бій між невеличкою дружиною Святослава з найманими вбивцями Святополка відбувся в Карпатах, неподалік від того місця, де в річку Опір впадає річка Орява.

Тут і загинув Святослав — син Володимира, і відтоді це місце стало називатися Святослав. А ті кілька поранених, втомлених дружинників, що залишились живими після смерті їхнього князя Святослава, боячись переслідування лютого Святополка, вже не повертались у свої рідні місця, а пішли вверх проти течії Опору, і на тому місці, де в Опір впадає річка Славка, побудували собі хатинки. Так виникло перше поселення на місці Славська. А що дружинників всі знали як хоробрих, уславлених у багатьох походах та битвах воїнів, то й їхнє поселення назвали Славним, а згодом від цієї назви утворилась нинішня назва — Славське.

Друга легенда

А ще про Славське таке розповідають. Люди у давні часи були вільні. Де хотіли, там вівці пасли, рубали ліс, орали ниви і будувалися. Коли треба було— працювали, а коли хотіли — відпочивали. Славно жили, тому й своє село назвали — Славським.

Та збігали роки, мінялися часи, і купила ті землі якась Ізабелла, і почала заводити свої порядки. Тепер селяни мали робити панщину і ще за всю родину платити поголовне. Хто мав хижу, мусив платити димове. Хто худобу — рогове.
 

Хто бджоли — очкове. Хочеш гриби чи ягоди збирати — плати лісове. А борошно можна було молоти лише у млині, який належав Ізабеллі, й зі села без дозволу пані не можна піти. А хто порушував ці приписи, тих слуги Ізабеллині били, а майно забирали для пані.

Попросили люди дяка, аби написав царю про їх біду. Написав дяк, як Ізабелла збиткується над людьми, а в кінці листа переписав усіх, хто на неї скаржився. Поставили люди напроти своїх прізвищ хрестики, бо були неписьменні, і відправили з цим листом трьох посланців до царя.

Вислухав цар селян, прочитав листа і пообіцяв допомогти. І допоміг. Та не селянам, а Ізабеллі. Переслав їй лист із підписами людей, а вона викликала у село військо. Бачать люди: ще більша біда, і пішли панщину робити. Отак від славного життя тільки назва у села лишилась — Славське.