Колись там, де тепер село Крилос, був давньоруський город Галич — столиця Галицького князівства. І стояв там палац галицького князя Ярослава Осмомисла. Розповідають, що в давнину у Галичі був такий майдан, що називався Золотий Тік.

Колись до Галича і їхали, і плили Дністром гості з чужих держав. Один в'їзд до міста був там, де тепер село Тустань. Хто плив, тому казали: "Ту стань! Далі не можна". А головна брама була там, де село Сапогів. Те місце ще й нині називають Золота Брама.

Знатних гостей князь запрошував на майдан — Золотий Тік. Він і справді був золотий. Князь наказав знайти в Карпатах гору, де пролягає золота жила, і добути стільки золота, аби весь той майдан позолотити. Кілька років добували золото, каменем тесаним той майдан викладали, а майстри-золотарі кували тоненькі золоті бляшки й покривали ними камінь зверху. Кажуть, що той майдан так блищав, що Галич було здалеку видно.

Донесли хану Батию, що в Галичі є Золотий Тік. Той зібрав велике військо і пішов воювати українські міста й села. Дійшов аж до Галича. Через послів наказав здати місто, але галичани й слухати про таке не хотіли. Три дні і три ночі билися галичани з татарами. Коли хан Батий здобув Галич і виїхав на крилоську гору, то наказав зірвати все золото з Току. Але як лише нечиста рука торкнулася до золота, воно стекло в землю.
 
— Ловіть його! — крикнув хан.

Почали розкопувати гору, вали порозкопували, палац зруйнували, церкви попалили, але золота не добули із землі. Тепер те золото потроху підходить до поверхні — раз на сім років рівно на метр підпливає вгору, і колись Золотий Тік покажеться.