Перша легенда
У давні часи ця земля належала багатому графу, і люди мусили працювати на нього: пасли вівці та корови, рубали ліс.
Дружина графа померла
після пологів і лишила йому доньку-одиначку, яка стала його єдиною
втіхою. Мати назвала її Синь, бо дівчинка народилася з такими
ясно-синіми очима, що видавалися синішими від самого неба.
Синь виросла і стала
надзвичайно вродливою, а граф пишався своєю донькою понад усе. Якось
граф наказав везти себе у гори — хотів подивитись, чи добре працюють
лісоруби. А донька попросилась разом із ним. Поки граф займався
справами, Синь пішла на полонину назбирати квітів. Раптом дівчина почула
звуки флояри, озирнулась і побачила хлопця - це він так гарно вигравав.
То був Вир — чабан. Синь підійшла до нього, і Вир занімів, вражений її
вродою. Дівчина заговорила до нього, а коли йшла з полонини, то вони
домовились зустрітись тут завтра — адже покохали один одного, як то
кажуть, з першого погляду.
Минув тиждень, другий,
Синь і Вир уже не уявляли життя один без одного, аж тут про їхні
зустрічі дізнався батько-граф. Гніву його не було меж, і він заборонив
своїй доньці бачитися з чабаном і ганьбити свій рід. Проте Синь вдачею
вдалася в батька: змусити її зробити щось проти своєї волі було
неможливо.
І тоді граф наказав убити Вира. Графські слуги підстерегли чабана і скинули на нього кам'яну брилу зі скелі.
Дізнавшись про це, Синь
прибігла до місця загибелі коханого, обхопила руками камінь і заплакала,
і стільки сліз пролила бідолашна, що на тому місці виникло озеро. Вода в
озері чиста, як сльоза, і синя, як очі Сині, а посередині видніє
верхівка тієї кам'яної брили, що вбила її коханого. А озеро люди назвали
Синевир.
Друга легенда