Володар Невицького замку Упор відбив наречену в мукачівського князя. Не встиг він привести молоду дружину до свого гнізда і очуняти після весільного похмілля, як мукачівський князь Гара став зі своїм військом під Невицьким замком, жадаючи помсти.

Упор розгубився — не очікував такого. І не знайшов кращого виходу, як запропонувати багатий викуп.

— У мене грошей досить,— сказав Гара.— Навіть більше, ніж треба. Однак у мене немає дружини. Дай своє чесне слово, що як у вас народиться дівчинка, викохаєш її, а в шістнадцять літ віддаси за мене. Подумай добре, даю тобі на це день.

Думав Упор, думав і ніяк не міг зважитися на певну відповідь. Може, дати бій? Але у замку мало пороху і війська, мало й запасів їжі. А може, таки згодитися? Шістнадцять літ — то не день і не два. Гара за цей час може закохатися в іншу красуню і тоді дасть його дочці спокій. Та й десь у бою може Гара загинути, або навіть на полюванні...

І Упор погодився.

Через рік дружина народила йому доньку. Але під час пологів померла.

Минав час, підростала дочка, ставала вродливою, стрункою, а про угоду з Гарою нічого не знала. Батько мовчав, не зважувався виказати свою провину. Та й смерть дружини так його вразила, що він відмовився від розваг, світського життя і найбільше боявся втратити єдину свою радість — донечку.

А вона росла доброю, любила челядь, і її теж усі любили.

Одного разу гуляла вона коло потічка, збирала квіти і зустріла там молодого лісника. Сподобався хлопець дівчині, відтоді вони зустрічалися часто й покохали одне одного. І незчувся Упор, як дівчині виповнилось шістнадцять літ.

Мукачівський князь не забарився приїхати. Дівчина й слухати не хотіла про весілля. Але батько мусив виконати свою обіцянку, замкнув дочку в окремій кімнаті, а сам призначив день весілля.

У лицарській залі зібралася знать. Все вже готове до весільної процесії, тільки треба привести молоду. Та дівчина лиш почула кроки, як скочила на підвіконня й кинулась з віконця у прірву.

Скелі й галявини залилися дівочою кров'ю. Ясне небо враз побагровіло. Вдарив грім і розбив замок. Відтоді й стоять його руїни поміж товстих буків.