Королево недарма називали "королівською хижою". В давні часи дуже часто гостилися тут угорські королі. Та найбільше полюбив Королево і його околиці король Володислав (Ласло).

Коли його пани розгнівали або державні справи втомлювали, збирав свою родину, аж до найменшої дитини, і переїжджав у КоролевсЬкий замок. Там він міг у мирі й спокої перепочити.

Одного разу, коли він з родиною перебував у замку, удерлися у цей край дикі татари. І видно, знали, якого високого чоловіка має за гостя замок, бо жодного села на околиці не підпалили, під жодним іншим замком не зупинилися, а хмарою оточили Королевський замок.

Король Володислав не мав у замку війська, і татари гадали легко його полонити. Перелізли через мури, відкрили браму і стали нишпорити по всіх кімнатах, будівлях — нема короля. Королівська прислуга — тут, королівські кухарі, ловці — тут, а сам король і його сім'я ніби під землю пішли.

Випитують татари королівську прислугу, катують, але ніхто нічого не знає або не хоче сказати. Вирізали, вигубили розлючені татари всіх до одного, кого в замку знайшли, замок підпалили, зруйнували, і як хмарою прийшли, так хмарою відійшли.

Минали дні, минали роки, вже й століття минуло, коли один чоловік почав копати на тому місці, де колись були замкові пивниці. Копавкопав, і раптом земля під ним зрушилася, відкрилася. Ледве встиг відскочити, щоб не впасти в глибоку яму.

Побіг за людьми. Зійшлися люди, радяться, хто полізе в ту яму, але ніхто не наважується. Нарешті знайшовся один сміливець — за великі гроші дав себе спустити на мотузці.

А витягнули його звідти ні живого ні мертвого. Ледве міг розповісти, що бачив, — так налякався. Сказав, що внизу є широка кімната — світла, ніби сонце до неї світить. Серед кімнати на оксамитній канапі лежить мертвий король Володислав. Уся його родина сидить при канапі, всі до одного мертві, але сидять, як живі, в золотім убранні, тільки лиця їх страшно бліді.

Одні вірили, другі не вірили, але слухали й перепитували.

А на другий день до замку вийшло ціле село, щоб викопати вхід до тої підземної кімнати. Та знайшли тільки порожню пивницю — ні кімнати, ні короля, нікого іншого.

А чоловік, що його спускали в пивницю, все божився, що розповів чисту правду і все те в пивниці бачив. Ще й нині можна почути від людей, що король Володислав зі всією сім'єю лежить десь під мурами замку.