У давнину на Закарпатті був славний князь Лаборець. Він про народ дуже дбав і любив його. За те й люди любили його.

Якось Лаборець скликав людей на велику раду, а потому влаштував пишний бенкет. Всі весело гостилися, але по великій радості став великий сум. Прийшли мадяри через гори, Верецьким перевалом, і напали на Ужгород.

Відчайдушно билися Лаборець та його військо, але сили були не рівні, Лаборцеве військо тануло. Тоді він розіслав гінців по усьому краю, скликаючи людей на допомогу.

Та було пізно. Поки надійшла поміч до Ужгорода, там вже дзвони били, плач стояв великий. Навіть пташки, що так весело співали, зажурилися. Полягло багато русинів у січі, і князь Лаборець загинув над рікою Свіржавою.

З великим сумом поховали князя Лаборця. Двадцять попів йому службу служило. Тридцять дяків йому співало, і від того часу ріку Свіржаву назвали Лаборцем на згадку про руського князя.